Як добре, що сьогодні я можу висловити свою любов та захоплення предметом «Світова література». Саме дякуючи йому, ми маємо можливість доторкнутися до чарівного світу літератури.
Адже уроки літератури – це своєрідна машина часу та літак із вічним двигуном, що переносять нас із уроку в урок на різні континенти та епохи. Ще вчора ми гойдалися на ліанах, наздоганяючи Мауглі та літаючи зі Скруджем із теперішнього у майбутнє, сьогодні ми вже в Китаї разом з Ду Фу пливемо річкою у пошуках щастя, а назавтра із Башмачкіним подорожуємо вулицями Санкт-Петербургу, піднімаємося сходами під руку з Гобсеком. Ми потрапляємо до різних країн не лише подумки, а й серцем: плачемо над долею Попелюшки, переймаємося пошуками Кая, віримо в місію Дон Кіхота, закохуємося в Печоріна та їдемо з Сонею за Раскольніковим. Ми радіємо зі щасливого закінчення авторської оповідки та дорікаємо письменникові за нещасливий кінець. Ми уподобаємо героїв та мріємо бути схожими на них. І навпаки, засуджуючи вчинки декого, даємо собі слово не повторювати їхніх помилок. Купуємо нотатник для запису висловлювань улюблених героїв та списуємо його вщент уже через місяць. Ставимо на полицю «Маленького принца» як свою улюблену книгу, а через деякий час констатуємо, що поряд з’явилися книжки Маркеса, Павича… Не помічаємо, як у своєму другові відшукуємо риси Євгенія Онєгіна, а у кращій подрузі – Тетяни Ларіної.
І все це – література. Це вона полонила мої серце й душу та назавжди залишила слід у моєму житті.
Санчо Панса — любит поспать и поесть (само имя его выразительно: panza по-испански значит «брюхо»), он хочет стать графом и губернатором, он хочет, чтобы жена его Тереса Панса ездила в золоченой карете. Размечтавшись о том, как он сделается властителем, он спрашивает, сможет ли он продать всех своих подданных в рабство и положить денежки в карман. Он весь в практике, в настоящем, в то время как Дон Кихот весь устремлен в мечту, в которое он хочет оживить
Дон Кихот — носитель самых высоких гуманистических идей, а простодушный весельчак Санчо Панса ― воплощение народной мудрости и нравственного здоровья. Оба близки друг другу, что особенно отчетливо выступает в эпизоде губернаторства Санчо Пансы, где благородные гуманистические идеалы Дон-Кихота скрещиваются с практическим разумом, честностью и здоровой человечностью Санчо. Другой момент их глубокого и уже окончательного сближения — финал романа, когда Санчо Панса, обливаясь слезами, прощается со своим умирающим господином, который освободился от своих заблуждений и уже больше не Дон Кихот Ламанчский, а снова — Алонсо Кихана Добрый.
Відповідь:
Як добре, що сьогодні я можу висловити свою любов та захоплення предметом «Світова література». Саме дякуючи йому, ми маємо можливість доторкнутися до чарівного світу літератури.
Адже уроки літератури – це своєрідна машина часу та літак із вічним двигуном, що переносять нас із уроку в урок на різні континенти та епохи. Ще вчора ми гойдалися на ліанах, наздоганяючи Мауглі та літаючи зі Скруджем із теперішнього у майбутнє, сьогодні ми вже в Китаї разом з Ду Фу пливемо річкою у пошуках щастя, а назавтра із Башмачкіним подорожуємо вулицями Санкт-Петербургу, піднімаємося сходами під руку з Гобсеком. Ми потрапляємо до різних країн не лише подумки, а й серцем: плачемо над долею Попелюшки, переймаємося пошуками Кая, віримо в місію Дон Кіхота, закохуємося в Печоріна та їдемо з Сонею за Раскольніковим. Ми радіємо зі щасливого закінчення авторської оповідки та дорікаємо письменникові за нещасливий кінець. Ми уподобаємо героїв та мріємо бути схожими на них. І навпаки, засуджуючи вчинки декого, даємо собі слово не повторювати їхніх помилок. Купуємо нотатник для запису висловлювань улюблених героїв та списуємо його вщент уже через місяць. Ставимо на полицю «Маленького принца» як свою улюблену книгу, а через деякий час констатуємо, що поряд з’явилися книжки Маркеса, Павича… Не помічаємо, як у своєму другові відшукуємо риси Євгенія Онєгіна, а у кращій подрузі – Тетяни Ларіної.
І все це – література. Це вона полонила мої серце й душу та назавжди залишила слід у моєму житті.
Пояснення: держи бро
Санчо Панса — любит поспать и поесть (само имя его выразительно: panza по-испански значит «брюхо»), он хочет стать графом и губернатором, он хочет, чтобы жена его Тереса Панса ездила в золоченой карете. Размечтавшись о том, как он сделается властителем, он спрашивает, сможет ли он продать всех своих подданных в рабство и положить денежки в карман. Он весь в практике, в настоящем, в то время как Дон Кихот весь устремлен в мечту, в которое он хочет оживить
Дон Кихот — носитель самых высоких гуманистических идей, а простодушный весельчак Санчо Панса ― воплощение народной мудрости и нравственного здоровья. Оба близки друг другу, что особенно отчетливо выступает в эпизоде губернаторства Санчо Пансы, где благородные гуманистические идеалы Дон-Кихота скрещиваются с практическим разумом, честностью и здоровой человечностью Санчо. Другой момент их глубокого и уже окончательного сближения — финал романа, когда Санчо Панса, обливаясь слезами, прощается со своим умирающим господином, который освободился от своих заблуждений и уже больше не Дон Кихот Ламанчский, а снова — Алонсо Кихана Добрый.