Паспорт - характеристика А.А. Башмачкіна 1.Ім'я та прізвище героя, його символічний зміст.
2.Портрет
3.Вік
4.Соціальний стан
5.Сімейний стан
6.Робота( де, ким, що робить)
7.Ставлення співробітників
8.Риси характеру
9.Мета життя, на які жертви пішов заради мрії.
10. Зміни в характері
11.Трагедія героя( не тільки втрата шинелі)

Эпо́ха Просвеще́ния — одна из ключевых эпох в истории европейской культуры, связанная с развитием научной, философской и общественной мысли. В основе этого интеллектуального движения лежали рационализм и свободомыслие.

Титульный лист французской Энциклопедии Дидро и Д’Аламбера

Начавшись в Англии под влиянием научной революции XVII века, это движение распространилось на Францию, Германию, Россию и охватило другие страны Европы. Особенно влиятельными были французские просветители, ставшие «властителями дум». Принципы Просвещения были положены в основу американской Декларации независимости и французской Декларации прав человека и гражданина.

Интеллектуальное движение этой эпохи оказало большое влияние на последовавшие изменения в этике и социальной жизни Европы и Америки, борьбу за национальную независимость американских колоний европейских стран, отмену рабства, формулирование прав человека. Кроме того, оно поколебало авторитет аристократии и влияние церкви на социальную, интеллектуальную и культурную жизнь.

«Рассуждение о методе» Декарта

Собственно термин просвещение пришёл в русский язык, как и в английский (The Enlightenment) и немецкий (Zeitalter der Aufklärung) из французского (siècle des lumières) и преимущественно относится к философскому течению XVIII века. Вместе с тем, он не является названием некой философской школы, поскольку взгляды философов Просвещения нередко существенно различались между собой и противоречили друг другу. Поэтому просвещение считают не столько комплексом идей, сколько определённым направлением философской мысли. В основе философии Просвещения лежала критика существовавших в то время традиционных институтов, обычаев и морали[1].

Относительно датировки данной мировоззренческой эпохи единого мнения не существует. Одни историки относят её начало к концу XVII века, другие — к середине XVIII века[2]. В XVII веке основы рационализма закладывал Декарт в своей работе «Рассуждение о методе» (1637). Конец эпохи Просвещения нередко связывают со смертью Вольтера (1778) (в том же году скончался Жан Жак Руссо) или с началом Наполеоновских войн (1800—1815)[3]. В то же время есть мнение о привязке границ эпохи Просвещения к двум революциям: «Славной революции» в Англии (1688) и Великой французской революции (1789).

Давньогрецька література — сукупність літературних творів античних авторів, що включає в себе усю творчість давньогрецьких поетів, істориків, філософів, ораторів та інших аж до кінця історії Стародавньої Греції, також вона найдавніша з національних літератур Європи. Вона виникла на основі фольклору грецьких народностей. Виникнення літератури пов'язане із розпадом родових зв'язків всередині полісної громади і підвищенням особистої самосвідомості індивіда, яке ще не переходить у відокремлення від колективу.

Крайніми межами історії давньогрецької літератури визначають 11 століття до н. е., коли склалися численні оповіді про героїв Троянської війни, і першу половину 6 століття н. е., коли за розпорядженням імператора Юстиніана 529 року були закриті філософські школи в Афінах. У цьому проміжку часу розрізняють два періоди:

перший — від зародження літератури до 3 століття до н. е., переважно творчий період;

другий — від початку александрійської вченості до Юстиніана, переважно час вивчення колишньої літератури і засвоєння давньогрецької освіченості іншими народностями.