Роман у віршах «Маруся Чурай» Л. Костенко – це не просто історична епопея, а й справжня трагедія талановитої, але самотньої людини з народу. Про це свідчить усе життя Марусі і її спроба покінчити своє життя самогубством:
«Я ж хотіла не себе втопити,
Я ж хотіла утопити біль».
Образ Марусі Л. Костенко змальовує з особливою любов’ю. Це красива, щира, добра дівчина, наділена неабияким талантом. Її щиро, але безнадійно кохав Іван Іскра, але своє серце дівчина віддала іншому парубкові – Грицеві Бобренку. Він був справним козаком і вродливим хлопцем, але мав слабку волю і м’який характер. Парубок перебував під впливом своєї матері, яка була проти одруження Гриця з Марусею.
Для Марусі ідеалом кохання було подружнє життя її батьків, про яких авторка роману каже: «їх доля звела, наче в нагороду за те, що мали незглибимі душі». Батько Марусі, на відміну від Гриця, ніколи не сушив собі голову грошима, приданим та земельними наділами, а вирішив свою долю дуже просто: «ось ти, ось я, тепер нас буде двоє». Саме таким безоглядним і сильним було Марусине кохання до Гриця. А трагедія героїні роману полягала в тому, що на перешкоді до її щастя постала трясовина тогочасного міщанства.
«Моя любов чолом сягала неба,
а Гриць ходив ногами по землі».
Маруся була справжнім митцем свого часу, вона мала дар гостріше і глибше, ніж інші, відчувати оточуючий світ, вміла перейматися радощами і стражданнями людей. Вона була беззахисна і щира. Навіть про зраду Гриця дівчина дізнається останньою. Зі своїм максималізмом Маруся знаходиться вище прагматичних розрахунків, заздрощів, дрібних амбіцій і життєвих труднощів. На відміну від коханого, дівчину не лякають матеріальні нестатки.
Але при всій своїй безпосередності героїня роману добре бачить в людях їх вади. Та вона, перш за все, намагається зрозуміти людей і навіть виправдати їхні негідні вчинки, вважає, що немає права їх засуджувати. Зате себе судить суворо і не може пробачити собі за те, що так пізно розгледіла справжнього Гриця. Адже вродливий парубок, який «щирими очима дивився приязно на світ», козак, що хоробро бився з ворогами за свободу рідного народу, виявився зрадником, лицеміром і пристосуванцем.
Слід зазначити, що кохання, як і мистецтво, виростає лише на ґрунті повноти і щирості почуттів, а, розтоптане зрадою, ні кохання, ні мистецтво ніколи не відродиться. Маруся до кінця прагне зрозуміти свого нареченого та його матір, але не може ані прийняти, ані виправдати тієї моралі, за якою люди погоджуються на компроміс з власною совістю: «Нерівня душ – це гірше, ніж майна?» - запитує Маруся і не може знайти відповіді на це запитання.
Николенька Иртеньев - главный герой повести “Детство”, написанной гениальным писателем возвращает читателей в далекое детство, а также открывает духовный и нравственный мир ребенка.
Какова же характеристика Николеньки Иртеньева? Как относился к нему автор? Идеализировал ли он своего героя? И что он хотел донести до сердец читателей, выбирая образ ребенка ключевым и центральным в своем произведении?
Давайте коротко проанализируем реалистичную, жизненную повесть, которую написал Л. Н. Толстой, “Детство”, и постараемся найти ответы на приведенные выше вопросы.
Роман у віршах «Маруся Чурай» Л. Костенко – це не просто історична епопея, а й справжня трагедія талановитої, але самотньої людини з народу. Про це свідчить усе життя Марусі і її спроба покінчити своє життя самогубством:
«Я ж хотіла не себе втопити,
Я ж хотіла утопити біль».
Образ Марусі Л. Костенко змальовує з особливою любов’ю. Це красива, щира, добра дівчина, наділена неабияким талантом. Її щиро, але безнадійно кохав Іван Іскра, але своє серце дівчина віддала іншому парубкові – Грицеві Бобренку. Він був справним козаком і вродливим хлопцем, але мав слабку волю і м’який характер. Парубок перебував під впливом своєї матері, яка була проти одруження Гриця з Марусею.
Для Марусі ідеалом кохання було подружнє життя її батьків, про яких авторка роману каже: «їх доля звела, наче в нагороду за те, що мали незглибимі душі». Батько Марусі, на відміну від Гриця, ніколи не сушив собі голову грошима, приданим та земельними наділами, а вирішив свою долю дуже просто: «ось ти, ось я, тепер нас буде двоє». Саме таким безоглядним і сильним було Марусине кохання до Гриця. А трагедія героїні роману полягала в тому, що на перешкоді до її щастя постала трясовина тогочасного міщанства.
«Моя любов чолом сягала неба,
а Гриць ходив ногами по землі».
Маруся була справжнім митцем свого часу, вона мала дар гостріше і глибше, ніж інші, відчувати оточуючий світ, вміла перейматися радощами і стражданнями людей. Вона була беззахисна і щира. Навіть про зраду Гриця дівчина дізнається останньою. Зі своїм максималізмом Маруся знаходиться вище прагматичних розрахунків, заздрощів, дрібних амбіцій і життєвих труднощів. На відміну від коханого, дівчину не лякають матеріальні нестатки.
Але при всій своїй безпосередності героїня роману добре бачить в людях їх вади. Та вона, перш за все, намагається зрозуміти людей і навіть виправдати їхні негідні вчинки, вважає, що немає права їх засуджувати. Зате себе судить суворо і не може пробачити собі за те, що так пізно розгледіла справжнього Гриця. Адже вродливий парубок, який «щирими очима дивився приязно на світ», козак, що хоробро бився з ворогами за свободу рідного народу, виявився зрадником, лицеміром і пристосуванцем.
Слід зазначити, що кохання, як і мистецтво, виростає лише на ґрунті повноти і щирості почуттів, а, розтоптане зрадою, ні кохання, ні мистецтво ніколи не відродиться. Маруся до кінця прагне зрозуміти свого нареченого та його матір, але не може ані прийняти, ані виправдати тієї моралі, за якою люди погоджуються на компроміс з власною совістю: «Нерівня душ – це гірше, ніж майна?» - запитує Маруся і не може знайти відповіді на це запитання.
Какова же характеристика Николеньки Иртеньева? Как относился к нему автор? Идеализировал ли он своего героя? И что он хотел донести до сердец читателей, выбирая образ ребенка ключевым и центральным в своем произведении?
Давайте коротко проанализируем реалистичную, жизненную повесть, которую написал Л. Н. Толстой, “Детство”, и постараемся найти ответы на приведенные выше вопросы.