Карпенка-Карого «Мартин Боруля» зображує дуже знайому для автора твору картину – його головний герой заможний селянин Мартин Боруля намагався не тільки довести свою приналежність до дворянського роду бюрократичним шляхом, він ще й намагався бути тим, ким на його думку є дворянин. Більше того, він робив усе, щоб його сім’я стала вести себе, як дворянська. Все це було характерно і для батька Івана Карпенка-Карого, тому сумнівів у правдивості і щирості викладу цієї трагікомедії ні у кого виникати не може.
Ідейно – тематичний зміст твору розкривається за до найпростішого аналізу. У Мартина Борулі досить щаслива сім’я, де кожна людина займається тим, що кожному із них близько. Але фантазії батька сім’ї і його бажання піднестися над реальністю перевернули життя цієї родини з ніг на голову. Мартин Боруля звик до роботи, але, щоб стати дворянином, він довше залишався в ліжку вранці. Він заборонив своєї доньці займатися справами по господарству, тому що це не дворянська справа. Також він забажав надмірно розумного нареченого для неї із міста. Мартин Боруля, який у минулому був настільки близьким до звичайних буденних справ, не міг навіть помислити, що його дочка, яка виросла в селі, навряд чи зможе побудувати своє щасливе життя з кимось із міста. Він також вніс корективи і в життя свого сина, відправивши його на службу писарем, до чого у сина не було ніякої схильності. Жанр трагікомедії при цьому дуже вдало розкривається завдяки зображенню у творі всіх тих кумедних ситуацій, які випали на долю Мартина Борулі і членів його родини. Цілком зрозуміло, що в кінцевому результаті доля розставила все по своїх місцях і дала Мартину Борулі те, чого він заслуговував. За ним так і не був визнаний статус дворянина через незначну дрібницю – відмінність однієї літери в його прізвищі. Крім того, його син так і зміг впоратися з проблемами на службі і був звільнений, а від доньки пішов наречений-аристократ. Таким чином, Мартін Боруля не тільки став жертвою власної фантазії, але і приніс дуже багато страждань усім своїм близьким.
Говорячи про мораль даного твору, можна констатувати, що у автора вийшло зробити її простою і очевидною для читачів. Кожна людина має нахили до якоїсь діяльності, що пов’язано зі спадковістю або життя. Не варто різко змінювати себе і прагнути до чогось протилежного, адже до добра це не доведе.
В русском языке любая часть речи играет огромную, даже важнейшую роль. На данный момент времени существует два лингвистических разделений: служебные и самостоятельные части речи. Отличаются между собой практически всем, особенно синтаксической ролью.
Служебные части речи, как известно, выполняют роль связующих для самостоятельных частей речи. Они связывают слова в предложения и словосочетания, также некоторые частицы и особенно предлоги предают нашей речи выразительность, контрастность и небывалый цвет. Без частиц, предлогов, союзов невозможно представить ни одно предложение, которое отличалось бы лаконичностью, звучанием.
Самостоятельные части речи выражают мысли, идеи, построения предложений и словосочетаний. Они играют важнейшую роль. Рассмотрим их главную роль на примере числительных.
Что же с собой они представляют и каково же их основное назначение? Числительные – самостоятельная часть речи, которая обозначает число. Разделяется по несколько больших категорий:
По составу: простые, сложные, составные;
По разряду: количественные и простые. В определенный момент количественные делятся на целые, дробные и собирательные.
Кстати, раньше многие ученые литературоведы относили числительные к служебным частям речи. И на это были свои достаточные основания, которые приводят к выводу, что числительные действительно являются второстепенными. Но позже, сделав определенные выяснения и уточнения в построении речевых оборотов, убедительнее стало мнение о самостоятельности числительных. По мнению некоторых ученых, числительные правильнее называть имя числительное. Кстати, нужно сказать, что именно так данную часть речи называли в девятнадцатом веке. Но название держалось недолго.
Карпенка-Карого «Мартин Боруля» зображує дуже знайому для автора твору картину – його головний герой заможний селянин Мартин Боруля намагався не тільки довести свою приналежність до дворянського роду бюрократичним шляхом, він ще й намагався бути тим, ким на його думку є дворянин. Більше того, він робив усе, щоб його сім’я стала вести себе, як дворянська. Все це було характерно і для батька Івана Карпенка-Карого, тому сумнівів у правдивості і щирості викладу цієї трагікомедії ні у кого виникати не може.
Ідейно – тематичний зміст твору розкривається за до найпростішого аналізу. У Мартина Борулі досить щаслива сім’я, де кожна людина займається тим, що кожному із них близько. Але фантазії батька сім’ї і його бажання піднестися над реальністю перевернули життя цієї родини з ніг на голову. Мартин Боруля звик до роботи, але, щоб стати дворянином, він довше залишався в ліжку вранці. Він заборонив своєї доньці займатися справами по господарству, тому що це не дворянська справа. Також він забажав надмірно розумного нареченого для неї із міста. Мартин Боруля, який у минулому був настільки близьким до звичайних буденних справ, не міг навіть помислити, що його дочка, яка виросла в селі, навряд чи зможе побудувати своє щасливе життя з кимось із міста. Він також вніс корективи і в життя свого сина, відправивши його на службу писарем, до чого у сина не було ніякої схильності. Жанр трагікомедії при цьому дуже вдало розкривається завдяки зображенню у творі всіх тих кумедних ситуацій, які випали на долю Мартина Борулі і членів його родини. Цілком зрозуміло, що в кінцевому результаті доля розставила все по своїх місцях і дала Мартину Борулі те, чого він заслуговував. За ним так і не був визнаний статус дворянина через незначну дрібницю – відмінність однієї літери в його прізвищі. Крім того, його син так і зміг впоратися з проблемами на службі і був звільнений, а від доньки пішов наречений-аристократ. Таким чином, Мартін Боруля не тільки став жертвою власної фантазії, але і приніс дуже багато страждань усім своїм близьким.
Говорячи про мораль даного твору, можна констатувати, що у автора вийшло зробити її простою і очевидною для читачів. Кожна людина має нахили до якоїсь діяльності, що пов’язано зі спадковістю або життя. Не варто різко змінювати себе і прагнути до чогось протилежного, адже до добра це не доведе.
В русском языке любая часть речи играет огромную, даже важнейшую роль. На данный момент времени существует два лингвистических разделений: служебные и самостоятельные части речи. Отличаются между собой практически всем, особенно синтаксической ролью.
Служебные части речи, как известно, выполняют роль связующих для самостоятельных частей речи. Они связывают слова в предложения и словосочетания, также некоторые частицы и особенно предлоги предают нашей речи выразительность, контрастность и небывалый цвет. Без частиц, предлогов, союзов невозможно представить ни одно предложение, которое отличалось бы лаконичностью, звучанием.
Самостоятельные части речи выражают мысли, идеи, построения предложений и словосочетаний. Они играют важнейшую роль. Рассмотрим их главную роль на примере числительных.
Что же с собой они представляют и каково же их основное назначение? Числительные – самостоятельная часть речи, которая обозначает число. Разделяется по несколько больших категорий:
По составу: простые, сложные, составные;
По разряду: количественные и простые. В определенный момент количественные делятся на целые, дробные и собирательные.
Кстати, раньше многие ученые литературоведы относили числительные к служебным частям речи. И на это были свои достаточные основания, которые приводят к выводу, что числительные действительно являются второстепенными. Но позже, сделав определенные выяснения и уточнения в построении речевых оборотов, убедительнее стало мнение о самостоятельности числительных. По мнению некоторых ученых, числительные правильнее называть имя числительное. Кстати, нужно сказать, что именно так данную часть речи называли в девятнадцатом веке. Но название держалось недолго.