МАЯКОВСЬКИЙ, Володимир Володимирович (Маяковский, Владимир Владимирович — 07.07.1893, с. Багдади, побл. Кутаїсі — 14.04.1930, Москва) - російський поет.Творчість Маяковського і по сьогоднішній день залишається визначним художнім здобутком російської поезії поч. XX ст. Його твори не позбавлені ідеологічних перекосів і пропагандистської риторики, але вони не можуть перекреслити об'єктивної значимості та масштабу художнього таланту Маяковського, реформаторської суті його поетичних експериментів, які для сучасників, та й для нащадків поета асоціювалися з революцією у мистецтві. Маяковський народився у Грузії, де проминуло його дитинство. Після смерті батька у 1906 р. сім'я перебралася у Москву, де Маяковський вступив у 4-ий клас П'ятої московської гімназії. У 1908 р. його відчислили звідти, а через місяць Маяковського заарештувала поліція у підпільній друкарні Московського комітету РСДРП. Упродовж наступного року його ще двічі заарештовували. У 1910—1911 pp. Маяковський займався у студії художника П. Келіна, а потім навчався в Училищі живопису, познайомився з художником і поетом Д. Бурлюком, під впливом якого формувалися авангардистські естетичні смаки Маяковського. Перші вірші Маяковський написав близько 1909 р. у в'язниці, до якої потрапив через зв'язок із підпільними революційними організаціями. Вірші поета-дебютанта були написані у доволі традиційній манері, яка наслідувала поезію російських символістів, і сам М. відразу ж від них відмовився. Справжнім поетичним хрещенням для М. стало його знайомство у 1911 р. з поетами-футуристами. У 1912 p. M. разом з іншими футуристами видав альманах «Ляпас суспільним смакам» («Пощёчина общественному вкусу»), підписаний Д. Бурлюком, О. Кручених і В. Маяковським, з віршами Маяковського «Ніч» («Ночь») і «Ранок» («Утро»), в якому в епатажно зухвалій манері проголошував розрив із традиціями російської класики, закликав до створення нової мови та літератури, такої, яка би відповідала духу сучасної «машинної» цивілізації і завданням революційного перетворення світу. Практичним втіленням декларованих Маяковським у альманасі футуристичних тез стала постановка у петербурзькому театрі «Луна-парк» у 1913 р. його віршованої трагедії «Володимир М.» («Владимир М.»). Особисто автор виступив режисером і виконавцем головної ролі — поета, котрий страждає у ненависному йому сучасному місті, що нівечить душі людей, котрі хоча й обирають поета своїм князем, але не здатні оцінити принесену ним жертву. У 1913 p. Маяковський разом з іншими футуристами здійснив велике турне містами СРСР: Сімферополь, Севастополь, Керч, Одеса, Кишинів, Миколаїв, Київ, Мінськ, Казань, Пенза, Ростов, Саратов, Тифліс, Баку. Художньою інтерпретацією програми нового мистецтва футуристи не обмежувались і намагалися впроваджувати у життя свої гасла практично, зокрема навіть одягом і поведінкою. їхні поетичні виступи, відвідини кав'ярень чи навіть звичайна прогулянка по місту нерідко супроводжувалися скандалами, бійкою, втручанням поліції.
Это и тема подвига, слишком быстро прожитой (но без оглядки, в полную силу) жизни молодых ребят, ушедших на войну и сгоревших в её огне, отдавших жизнь во имя Великой Победы.
Это и тема благодарной памяти потомков о героях Великой Отечественной войны.
2. Главные герои:
А) Сам рассказчик, по роду занятий писатель, снимающий комнату в деревенском доме тёти Оли. Это он украдкой посадил семена мака на клумбу тёти Оли.
Б) Тётя Оля деревенская женщина, вдова, получившая похоронку о гибели на войне единственного сына. Она очень любит цветы и каждый год разбивает в своём саду великолепную клумбу. Но самое дорогое для неё - память о сыне Алёше. Воспоминаниями о нём она и живёт...
В) Алексей, сын тёти Оли, который погиб, спикировав на своем крошечном «ястребке» на спину тяжелого фашистского бомбардировщика. Погибшего отважного лётчика тоже можно считать героем (едва ли не самым главным), хотя о нём рассказчик и тётя Оля только говорят. Но рассказ посвящён светлой памяти Алексею и другим не вернувшимся с войны героям.
Г) маки тоже полноправные герои этого рассказа (они - олицетворение героев, погибших в годы войны)
3. Рассказ построен на приёме контраста, антитезы (сравни отношение к макам тёти Оли в начале рассказа:
- Ну, какой из маков цвет! - убежденно ответила она. - Это овощ. Его на грядках вместе с луком и огурцами сеют.
- Цветом он всего два дня бывает, - упорствовала Ольга Петровна. - Для клумбы это никак не подходит, пыхнул и сразу сгорел. А потом все лето торчит эта самая колотушка и только вид портит.
и в конце произведения:
- Да, сгорел... - вздохнула, словно по живому существу, тетя Оля. - А я как-то раньше без внимания к маку-то этому Короткая у него жизнь. Зато без оглядки, в полную силу прожита. И у людей так бывает..)
4. Основная мысль рассказа заключена в его названии - "Живое пламя". Живое пламя - это не только цветущие на клумбе маки, своими языками напоминающие огонь, в котором сгорел Алёша. Это пламя Вечного Огня - живое и неугасимое - горящее у Кремлёвской стены на могиле Неизвестного солдата. И это живое пламя никогда не погаснет. Наша задача - «... не дать погаснуть этому живому огню».
Писатель предлагает нам, читателям, жителям 21 века, задуматься о смысле жизни, чтобы прожить её ярко, не пугаясь трудностей, преодолевая непреодолимые обстоятельства. Прожить так, как прожил жизнь, пусть короткую, но яркую и героическую, сын тёти Оли - молодой лётчик Алексей. Именно такую жизнь автор называет жизнью в полную силу.
5. Смысл названия рассказа. (см. во Живое пламя - это не только цветущие на клумбе маки, своими языками напоминающие огонь, в котором сгорел Алёша. Это пламя Вечного Огня - живое и неугасимое - горящее у Кремлёвской стены на могиле Неизвестного солдата. И это живое пламя никогда не погаснет.
Название рассказа не только указывает на цвет мака, не только на очень скоротечную, как пламя, жизнь цветка, но и на такую же яркую, подобную пламенеющему маку, жизнь людей в годы войны.
6. Выразительные средства:
А) метафоры: «большим костром маков», «вспыхивали трепетно-ярким огнём», «зажжённые факелы с живыми, весело полыхающими на ветру языками пламени», «наливались густым багрянцем», «слепили своей озорной, обжигающей яркостью»;
Маяковський народився у Грузії, де проминуло його дитинство. Після смерті батька у 1906 р. сім'я перебралася у Москву, де Маяковський вступив у 4-ий клас П'ятої московської гімназії. У 1908 р. його відчислили звідти, а через місяць Маяковського заарештувала поліція у підпільній друкарні Московського комітету РСДРП. Упродовж наступного року його ще двічі заарештовували. У 1910—1911 pp. Маяковський займався у студії художника П. Келіна, а потім навчався в Училищі живопису, познайомився з художником і поетом Д. Бурлюком, під впливом якого формувалися авангардистські естетичні смаки Маяковського.
Перші вірші Маяковський написав близько 1909 р. у в'язниці, до якої потрапив через зв'язок із підпільними революційними організаціями. Вірші поета-дебютанта були написані у доволі традиційній манері, яка наслідувала поезію російських символістів, і сам М. відразу ж від них відмовився. Справжнім поетичним хрещенням для М. стало його знайомство у 1911 р. з поетами-футуристами. У 1912 p. M. разом з іншими футуристами видав альманах «Ляпас суспільним смакам» («Пощёчина общественному вкусу»), підписаний Д. Бурлюком, О. Кручених і В. Маяковським, з віршами Маяковського «Ніч» («Ночь») і «Ранок» («Утро»), в якому в епатажно зухвалій манері проголошував розрив із традиціями російської класики, закликав до створення нової мови та літератури, такої, яка би відповідала духу сучасної «машинної» цивілізації і завданням революційного перетворення світу. Практичним втіленням декларованих Маяковським у альманасі футуристичних тез стала постановка у петербурзькому театрі «Луна-парк» у 1913 р. його віршованої трагедії «Володимир М.» («Владимир М.»). Особисто автор виступив режисером і виконавцем головної ролі — поета, котрий страждає у ненависному йому сучасному місті, що нівечить душі людей, котрі хоча й обирають поета своїм князем, але не здатні оцінити принесену ним жертву. У 1913 p. Маяковський разом з іншими футуристами здійснив велике турне містами СРСР: Сімферополь, Севастополь, Керч, Одеса, Кишинів, Миколаїв, Київ, Мінськ, Казань, Пенза, Ростов, Саратов, Тифліс, Баку. Художньою інтерпретацією програми нового мистецтва футуристи не обмежувались і намагалися впроваджувати у життя свої гасла практично, зокрема навіть одягом і поведінкою. їхні поетичні виступи, відвідини кав'ярень чи навіть звичайна прогулянка по місту нерідко супроводжувалися скандалами, бійкою, втручанням поліції.
1. Тема рассказа.
Это и тема подвига, слишком быстро прожитой (но без оглядки, в полную силу) жизни молодых ребят, ушедших на войну и сгоревших в её огне, отдавших жизнь во имя Великой Победы.
Это и тема благодарной памяти потомков о героях Великой Отечественной войны.
2. Главные герои:
А) Сам рассказчик, по роду занятий писатель, снимающий комнату в деревенском доме тёти Оли. Это он украдкой посадил семена мака на клумбу тёти Оли.
Б) Тётя Оля деревенская женщина, вдова, получившая похоронку о гибели на войне единственного сына. Она очень любит цветы и каждый год разбивает в своём саду великолепную клумбу. Но самое дорогое для неё - память о сыне Алёше. Воспоминаниями о нём она и живёт...
В) Алексей, сын тёти Оли, который погиб, спикировав на своем крошечном «ястребке» на спину тяжелого фашистского бомбардировщика. Погибшего отважного лётчика тоже можно считать героем (едва ли не самым главным), хотя о нём рассказчик и тётя Оля только говорят. Но рассказ посвящён светлой памяти Алексею и другим не вернувшимся с войны героям.
Г) маки тоже полноправные герои этого рассказа (они - олицетворение героев, погибших в годы войны)
3. Рассказ построен на приёме контраста, антитезы (сравни отношение к макам тёти Оли в начале рассказа:
- Ну, какой из маков цвет! - убежденно ответила она. - Это овощ. Его на грядках вместе с луком и огурцами сеют.
- Цветом он всего два дня бывает, - упорствовала Ольга Петровна. - Для клумбы это никак не подходит, пыхнул и сразу сгорел. А потом все лето торчит эта самая колотушка и только вид портит.
и в конце произведения:
- Да, сгорел... - вздохнула, словно по живому существу, тетя Оля. - А я как-то раньше без внимания к маку-то этому Короткая у него жизнь. Зато без оглядки, в полную силу прожита. И у людей так бывает..)
4. Основная мысль рассказа заключена в его названии - "Живое пламя". Живое пламя - это не только цветущие на клумбе маки, своими языками напоминающие огонь, в котором сгорел Алёша. Это пламя Вечного Огня - живое и неугасимое - горящее у Кремлёвской стены на могиле Неизвестного солдата. И это живое пламя никогда не погаснет. Наша задача - «... не дать погаснуть этому живому огню».
Писатель предлагает нам, читателям, жителям 21 века, задуматься о смысле жизни, чтобы прожить её ярко, не пугаясь трудностей, преодолевая непреодолимые обстоятельства. Прожить так, как прожил жизнь, пусть короткую, но яркую и героическую, сын тёти Оли - молодой лётчик Алексей. Именно такую жизнь автор называет жизнью в полную силу.
5. Смысл названия рассказа. (см. во Живое пламя - это не только цветущие на клумбе маки, своими языками напоминающие огонь, в котором сгорел Алёша. Это пламя Вечного Огня - живое и неугасимое - горящее у Кремлёвской стены на могиле Неизвестного солдата. И это живое пламя никогда не погаснет.
Название рассказа не только указывает на цвет мака, не только на очень скоротечную, как пламя, жизнь цветка, но и на такую же яркую, подобную пламенеющему маку, жизнь людей в годы войны.
6. Выразительные средства:
А) метафоры: «большим костром маков», «вспыхивали трепетно-ярким огнём», «зажжённые факелы с живыми, весело полыхающими на ветру языками пламени», «наливались густым багрянцем», «слепили своей озорной, обжигающей яркостью»;
Б) эпитеты: «полупрозрачные алые лепестки», "трепетно-ярким огнём», "утомительной дороги", "кружевную тень", "нежно-горьковатым ароматом"
В) олицетворения: маки «вдруг осыпались и погасли», "жасминовый куст ронял на письменный стол кружевную тень", "на своем крошечном "ястребке"
Г) сравнения: "А лоб у нее, точно мрамор, бел. А щеки горят, будто маков цвет".