Инверсия:люблю отчизну я, но странною любовью!Не победит ее рассудок мой, разливы рек ее, подобные морям. Метафоры : слава, купленная кровью, полный гордого доверия покой, не шевелят во мне отрадного мечтанья, взором медленным пронзая ночи тень. Сравнение : разливы рек ее, подобные морям... Олицетворение :степей холодное молчанье. Эпитеты : лесов безбрежных, печальных деревень, дрожащие огни". Анафора : ЕЁ степей холодное молчанье, ЕЁ лесов безбрежных колыханье. Аллитерация : разливы рек ее, подобные морям. Ассонанс : Ни полный гордого доверия покой. Риторическое восклицание:Люблю отчизну я, но странною любовью!
Якось, мандруючи густим лісом, він побачив, як через стежку повзе павучок. Кандата підняв було вже ногу, готуючись його роздушити, та враз передумав: "Ні, не треба. Хоч воно й мале, але теж, напевне, хоче жити. Тож шкода безпричинно вкорочувати йому віку".
Споглядаючи пекло, Будда згадав, як Кандата врятував життя павукові, й вирішив віддячити йому за добро – при нагод вибратися з пекла. На щастя, поблизу над зеленим, як малахіт, листям лотосу райський павук плів свою чарівну сріблясту нитку. Будда взяв павутинку і мимо сніжно-білих, як перлина, квітів швидко спустив її далеко-далеко вниз, до самого пекла.
Метафоры : слава, купленная кровью, полный гордого доверия покой, не шевелят во мне отрадного мечтанья, взором медленным пронзая ночи тень.
Сравнение : разливы рек ее, подобные морям...
Олицетворение :степей холодное молчанье.
Эпитеты : лесов безбрежных, печальных деревень, дрожащие огни". Анафора : ЕЁ степей холодное молчанье, ЕЁ лесов безбрежных колыханье.
Аллитерация : разливы рек ее, подобные морям.
Ассонанс : Ни полный гордого доверия покой.
Риторическое восклицание:Люблю отчизну я, но странною любовью!
Якось, мандруючи густим лісом, він побачив, як через стежку повзе павучок. Кандата підняв було вже ногу, готуючись його роздушити, та враз передумав: "Ні, не треба. Хоч воно й мале, але теж, напевне, хоче жити. Тож шкода безпричинно вкорочувати йому віку".
Споглядаючи пекло, Будда згадав, як Кандата врятував життя павукові, й вирішив віддячити йому за добро – при нагод вибратися з пекла. На щастя, поблизу над зеленим, як малахіт, листям лотосу райський павук плів свою чарівну сріблясту нитку. Будда взяв павутинку і мимо сніжно-білих, як перлина, квітів швидко спустив її далеко-далеко вниз, до самого пекла.
Объяснение:
сподіваюсь до