Головна героїня п'єси Нора бачить сенс життя в любові до близьких їй людей: чоловіка та дітей. Вона щиро вірить, що в її долі панують гармонія й щастя, бо вони з чоловіком кохають одне одного. Чому ж тоді Ібсен назвав дім Хельмерів "ляльковим"? На це важко відповісти одразу. Усе стає зрозумілим за вдумливого читання драматичного твору. Сімейне життя Хельмерів зовні не затьмарене нічим. Адвокат, здається, обожнює свою покірну, привабливу, ніжну дружину Нору, турбується про неї, лише трохи кепкує з неї та інколи дорікає за надмірну трату грошей. Проте дуже швидко з'ясовується, що це "сімейне щастя" не що інше, як фальш і ліцемірство. Норі не дозволяється мати свої погляди, думки, смаки, вона має підкорятися чоловікові, що постійно натякає на її провину. Хельмер і не підозрює, що в їхньому шлюбі найбільші випробування й турботи уже випали на долю дружини.
Щоб урятувати чоловіка, який захворів на туберкульоз ще в перший рік їхнього спільного життя, щоб відвезти його на лікування до Італії, Нора таємно бере гроші у лихваря. За законом того часу жінка не мала права взяти гроші під вексель — за неї мав поручитися чоловік. Нора підробила підпис свого батька. Звичайно, що на цей злочин її штовхнуло кохання до чоловіка. І ось тепер лихвар Кроґстад тероризує її, вимагає місця в банку, де працює її чоловік. Нора страшенно боїться, але змушена удавати з себе щасливу дружину-"лялечку". Власне, цей глибокий контраст між зовнішньою поведінкою героїні й справжніми переживаннями лежить в основі п'єси. Лист Крогстада до Торвальда з'ясовує, хто є хто. Хельмер кидається на дружину з обвинуваченнями, обіцяє їй заборонити спілкуватися з дітьми. Але сталося так, що Кроґстад під впливом коханої жінки знищує вексель Нори й відмовляється від своїх намірів. Хельмер щасливий, він знову називає свою дружину "лялечкою", "пташечкою". Але Нора вже не та. Вона збагнула, що пожертвувала найдорожчим: правдою, своєю гідністю. "Лялечка" в руках Торвальда, вона втратила саму себе. Вона забула, що дім, який будується на брехні, не є справжнім домом. І, мов "ляльковий" будинок, він упаде піц натиском долі. Дім справді виявився ляльковим. Не тільки тому, що Нору чоловік сприймав як ляльку — покірну гарненьку — але й тому, що самі стосунки між Хельмерами не витримали життєвих випробувань.
Глава перваяНА ПРОСЕКЕИз чащи осторожно высунулась голова зверя с густыми бакенбардами и черными кисточками на ушах. Раскосые желтые глаза глянули в одну, потом в другую сторону просеки, – и зверь замер, насторожив уши.Старик Андреич с одного взгляда признал бы прятавшуюся в чаще рысь. Но он в эту минуту продирался сквозь частый подлесок метров за сто от просеки.Андреичу давно хотелось курить. Он остановился и потянул из-за пазухи кисет.Рядом с ним в ельнике кто-то громко кашлянул. Кисет полетел на землю. Андреич сдернул ружье с плеча и быстро взвел курки.Между деревьями мелькнула рыже-бурая шерсть и голова косули с острыми ветвистыми рожками.Андреич сейчас же опустил ружье и наклонился за кисетом: старик никогда не бил дичи в недозволенное время.Между тем рысь, не заметив поблизости ничего подозрительного, скрылась в чащу.Через минуту она снова вышла на просеку. Теперь она несла в зубах, бережно держа за шиворот, маленького рыжего рысенка.Перейдя просеку, рысь сунула детеныша в мягкий мох под куст и сейчас же пошла назад.Через две минуты второй рысенок барахтался рядом с первым, и старая рысь отправилась за третьим, и последним.В лесу послышался легкий хруст сучьев.В один миг рысь вскарабкалась на ближайшее дерево и скрылась в его ветвях.В это время Андреич разглядывал следы вспугнутой им косули. В тени густого ельника лежал еще снег. На нем виднелись глубокие отпечатки четырех пар узких копыт.«Да тут их две было, – соображал охотник. – Вторая, верно, самка. Дальше просеки не уйдут. Пойти разве поглядеть?»Он выбрался из чащи и, стараясь не шуметь, напрямик зашагал к просеке.Андреич хорошо знал повадку зверей. Как он и думал, пробежав несколько десятков метров, косули почувствовали себя в безопасности и сразу перешли на шаг.Первым вышел на просеку козел. Он поднял украшенную рожками голову и потянул в себя воздух.Ветер дул прямо от него вдоль просеки, – поэтому козел не мог учуять рыси. Он нетерпеливо топнул ногой. Из кустов выскочила безрогая самка и остановилась рядом с ним.Через минуту косули спокойно щипали у себя под ногами молодую зелень, изредка поднимая головы и осматриваясь.Рысь хорошо видела их сквозь ветви.Она выждала, когда обе косули одновременно опустили головы, и бесшумно скользнула на нижний сук дерева. Сук этот торчал над самой просекой, метрах в четырех от земли.Густые ветви теперь не скрывали зверя от глаз косуль.Но рысь так плотно прижалась к дереву, что ее неподвижное тело казалось просто наростом на толстом суку.Косули не обращали на него внимания. Они медленно подвигались вдоль просеки к ожидавшему их в засаде хищнику.Андреич выглянул на просеку шагах в пятидесяти дальше ели, на которой сидела рысь. Он сразу заметил обеих косуль и, спрятавшись в кустах, стал следить за ними.Старик никогда не пропускал случая поближе взглянуть на пугливых лесных зверей.Косуля-самка шла впереди. Козел на несколько шагов отстал от нее.Вдруг что-то темное камнем сорвалось с дерева на спину косули.Косуля упала с переломленным хребтом.Козел сделал отчаянный прыжок с места и мгновенно исчез в чаще.– Рысь! – ахнул Андреич.Раздумывать было некогда.«Бах! Бах!» – один за другим грянули выстрелы двустволки.Зверь высоко подскочил и с воем упал на землю.Андреич выскочил из кустов и изо всей силы побежал по просеке. Страх упустить редкую добычу заставил его забыть осторожность.Не успел старик добежать до рыси, как зверь неожиданно вскочил на ноги.Андреич остановился в трех шагах от него.Внезапно зверь прыгнул.Сильный удар в грудь опрокинул старика навзничь.Ружье далеко отлетело в сторону. Андреич прикрыл горло левой рукой.В то же мгновение зубы зверя вонзились в нее до самой кости.Старик выхватил из-за голенища нож и с размаху всадил в бок рыси.Удар был смертельный. Зубы рыси разжались, и зверь свалился на землю.Еще раз, для верности, ударил Андреич ножом и проворно вскочил на ноги.Но зверь уже не дышал.Андреич снял шапку и вытер со лба пот.– Ух! – произнес он, тяжело переводя дух.Страшная слабость внезапно охватила Андреича. Мышцы, напряженные в смертельной схватке, сразу обмякли. Ноги дрожали. Чтобы не упасть, он должен был присесть на пенек несколько минут, пока, наконец, старик пришел в себя.Прежде всего он свернул цигарку измазанными кровью руками и глубоко затянулся.Накурившись, Андреич промыл у ручейка раны, перевязал их тряпкой и принялся свежевать добычу.
Головна героїня п'єси Нора бачить сенс життя в любові до близьких їй людей: чоловіка та дітей. Вона щиро вірить, що в її долі панують гармонія й щастя, бо вони з чоловіком кохають одне одного. Чому ж тоді Ібсен назвав дім Хельмерів "ляльковим"? На це важко відповісти одразу. Усе стає зрозумілим за вдумливого читання драматичного твору. Сімейне життя Хельмерів зовні не затьмарене нічим. Адвокат, здається, обожнює свою покірну, привабливу, ніжну дружину Нору, турбується про неї, лише трохи кепкує з неї та інколи дорікає за надмірну трату грошей. Проте дуже швидко з'ясовується, що це "сімейне щастя" не що інше, як фальш і ліцемірство. Норі не дозволяється мати свої погляди, думки, смаки, вона має підкорятися чоловікові, що постійно натякає на її провину. Хельмер і не підозрює, що в їхньому шлюбі найбільші випробування й турботи уже випали на долю дружини.
Щоб урятувати чоловіка, який захворів на туберкульоз ще в перший рік їхнього спільного життя, щоб відвезти його на лікування до Італії, Нора таємно бере гроші у лихваря. За законом того часу жінка не мала права взяти гроші під вексель — за неї мав поручитися чоловік. Нора підробила підпис свого батька. Звичайно, що на цей злочин її штовхнуло кохання до чоловіка. І ось тепер лихвар Кроґстад тероризує її, вимагає місця в банку, де працює її чоловік. Нора страшенно боїться, але змушена удавати з себе щасливу дружину-"лялечку". Власне, цей глибокий контраст між зовнішньою поведінкою героїні й справжніми переживаннями лежить в основі п'єси. Лист Крогстада до Торвальда з'ясовує, хто є хто. Хельмер кидається на дружину з обвинуваченнями, обіцяє їй заборонити спілкуватися з дітьми. Але сталося так, що Кроґстад під впливом коханої жінки знищує вексель Нори й відмовляється від своїх намірів. Хельмер щасливий, він знову називає свою дружину "лялечкою", "пташечкою". Але Нора вже не та. Вона збагнула, що пожертвувала найдорожчим: правдою, своєю гідністю. "Лялечка" в руках Торвальда, вона втратила саму себе. Вона забула, що дім, який будується на брехні, не є справжнім домом. І, мов "ляльковий" будинок, він упаде піц натиском долі. Дім справді виявився ляльковим. Не тільки тому, що Нору чоловік сприймав як ляльку — покірну гарненьку — але й тому, що самі стосунки між Хельмерами не витримали життєвих випробувань.
Объяснение: