чичиков – главный герой поэмы, он встречается во всех главах. именно ему принадлежит идея аферы с мертвыми душами, именно он путешествует по россии, встречаясь с самыми разными персонажами и попадая в самые разные ситуации. характеристика чичикова дается автором в первой главе. портрет его дан неопределенно: «не красавец, но и не дурной наружности, ни слишком толст, ни слишком тонок; нельзя сказать, чтобы стар, однако ж и не так чтобы слишком молод. больше внимания гоголь уделяет его манерам: он произвел прекрасное впечатление на всех гостей на вечеринке у губернатора, показал себя как опытного светского человека, поддерживая разговор на самые разные темы, умело польстил губернатору, полицмейстеру, чиновникам и составил о себе самое лестное мнение. гоголь сам говорит нам, что не взял в герои «добродетельного человека», сразу оговаривает, что его герой — подлец. «темно и скромно происхождение нашего героя». автор говорит нам, что его родители были дворяне, но столбовые или личные - бог ведает. чичиков лицом не походил на своих родителей. в детстве у него не было ни друга, ни товарища. отец у него был болен, окна маленькой «горенки» не отворялись ни в зиму, ни лето. гоголь говорит о чичикове: « жизнь при начале взглянула на него как-то кисло- неприютно, сквозь какое-то мутное, занесённое снегом окошко…» «но в жизни всё меняется быстро и живо…» отец привёз павла в город и наставил ходить в классы. из денег, которые дал ему отец, он не потратил ни копейки, а наоборот сделал к ним приращение. он с детства научился спекулировать. вышедши из училища, он сразу принялся за дело и службу. с спекуляции он смог добиться от начальника повышения должности. после прихода нового начальника чичиков переехал в другой город и стал служить на таможне, что было его мечтой. «из поручений досталось ему, между прочим, одно: похлопотать о заложении в опекунский совет нескольких сот крестьян». и тут ему в голову пришла мысль провернуть одно дельце, о котором ведётся речь в поэме.
За своє життя я встигла прочитати багато різних творів. Кожен із них по-своєму цікавий, про кожен можна багато говорити. Але я хочу зупинитися на творі, який прочитала цього літа. Це новела О. Генрі «Останній листок». Автор уславлює людську віру у життя, взаємодо стверджує – не за яких умов не можна втрачати надію на краще.
Події новели відбуваються у сумній, сірій квартирі, де мешкають дві подруги-художниці. Уява хворої на пневмонію дівчини пов’язує залежність її життя з листям плюща, що опадає. З останнім опалим листочком воно скінчиться. Неймовірно, жахливо! Та Джонсі справді марніє щохвилини, рахуючи листочки, які цупко тримаються гілочки.
З таким ходом справ не може миритися подруга. Сью шукає до знаходить її там, де, здавалося б, ні на що не можна сподіватися. Вчинок невдахи-художника Бермана врятував ситуацію: листочок, намальований ним на стіні будинку, не міг полетіти слідом за вітром тож й повернув Джонсі віру у те, що вона буде жити. Шкода лиш Бермана, який, застудившись під час роботи, помирає. Але, я гадаю. він буде жити у пам’яті дівчат, у шедеврі, який залишився на стіні, у свідомості читачів твору.
Новела «Останній листок» сповнила мене якимось неймовірними почуттями, не дитячими думками про своє життя. Я зрозуміла, як важливо вірити у життя, бути готовим до ншим у скрутну хвилину.
За своє життя я встигла прочитати багато різних творів. Кожен із них по-своєму цікавий, про кожен можна багато говорити. Але я хочу зупинитися на творі, який прочитала цього літа. Це новела О. Генрі «Останній листок». Автор уславлює людську віру у життя, взаємодо стверджує – не за яких умов не можна втрачати надію на краще.
Події новели відбуваються у сумній, сірій квартирі, де мешкають дві подруги-художниці. Уява хворої на пневмонію дівчини пов’язує залежність її життя з листям плюща, що опадає. З останнім опалим листочком воно скінчиться. Неймовірно, жахливо! Та Джонсі справді марніє щохвилини, рахуючи листочки, які цупко тримаються гілочки.
З таким ходом справ не може миритися подруга. Сью шукає до знаходить її там, де, здавалося б, ні на що не можна сподіватися. Вчинок невдахи-художника Бермана врятував ситуацію: листочок, намальований ним на стіні будинку, не міг полетіти слідом за вітром тож й повернув Джонсі віру у те, що вона буде жити. Шкода лиш Бермана, який, застудившись під час роботи, помирає. Але, я гадаю. він буде жити у пам’яті дівчат, у шедеврі, який залишився на стіні, у свідомості читачів твору.
Новела «Останній листок» сповнила мене якимось неймовірними почуттями, не дитячими думками про своє життя. Я зрозуміла, як важливо вірити у життя, бути готовим до ншим у скрутну хвилину.
Объяснение: