Характер Алеши Пешкова складывался не только в сопротивлениях окружающей среде; сопротивление это было связано и с переоценкой ценностей, почерпнутых из книг и рассказов людей, имевших на него влияние. При этом он хотел и стремился самостоятельно осмыслить сложные явления и факты жизни. Действительность, которую “осваивал” юноша Пешков, раскрывалась перед ним в противоречиях, и нередко враждебных. Но она же и хранила в себе истину, а до этой истины он добирался, составляя мнения о разных “учителях жизни”. И изображение героя в этих трудных идейных исканиях Горький как раз и связывает с судьбой народной, в то же время отодвигает на второй план собственное “я”. Идейный нерв автобиографических повестей — стремление писателя шаг за шагом показать крепнущее сознание ребенка, а позднее Алеши Пешкова, его человеческое самоутверждение в противоборстве с окружающей средой.
Образи полководців Кутузова і Наполеона, створені в епопеї Толстого «Війна і мир», — яскраве втілення толстовських принципів зображення історичних діячів. Ці герої далеко не в усьому збігаються зі своїми прототипами: автор «Війни і миру» не прагнув до створення їх документально-достовірних портретів. Так, у романі опущені багато відомі історичні факти, деякі справжні якості полководців перебільшені (наприклад, неміч і пасивність Кутузова, самозакоханість і позерство Наполеона). Оцінюючи російського і французького полководців, як і всіх інших історичних осіб, Толстой застосував жорсткі моральні критерії. Антитеза Кутузов - Наполеон є основною моральною антитезою роману. Якщо Кутузова можна назвати «позитивною» героєм історії, то Наполеон в зображенні Толстого - її головний «антигерой». Автор підкреслює самовпевненість і обмеженість французького полководця, що проявляються у всіх його вчинках, жестах і словах. Портрет «європейського героя» іронічний, гранично знижений. «Розповніла, коротка фігура», «жирні стегна коротких ніг», метушлива хода - такий Наполеон в зображенні Толстого. В поведінці цього героя, його манері говорити відчувається обмеженість і самозакоханість. Він переконаний у своїй величі і геніальності: «не те добре, що добре, а те, що йому прийшло в голову». Письменник підкреслює контраст між завищеною самооцінкою Наполеона і його нікчемністю. Виникаючий при цьому комічний ефект - найкращий доказ безсилля і порожнечі історичного діяча, «прикидається» сильним і величним. По думці Толстого, Наполеон виконував «жорстоку, сумну і важку, нелюдську роль, яка була йому призначена». Навряд чи він зміг би винести всю вагу цієї історичної ролі, якщо б у нього не були «помрачены розум і совість». Наполеон — глибоко нещасна людина, не помічає цього тільки завдяки повній відсутності морального почуття. Цей «європейський герой» морально сліпий, не здатен зрозуміти «ні добра, ні краси, ні істини, ні значення своїх вчинків, які були занадто протилежні добру і правді, занадто далекі від усього людського, для того щоб він міг розуміти їх значення». Прийти до «добру і правді» можна, на думку письменника, тільки відмовившись від свого уявного величі, але до цього «героїчного» вчинку Наполеон абсолютно не здатний. Однак, незважаючи на те, що Наполеон приречений зіграти свою негативну роль в історії, Толстой зовсім не применшує його моральної відповідальності за скоєне: «Він, призначений провидінням на сумну, невільну роль ката народів, запевняв себе, що мета його вчинків була благо народів і що він міг керувати долями мільйонів і шляхом владі робити благодіяння! ... Він уявляв собі, що з його волі сталася війна з Росією, і жах того, що сталося не вражав його душу». Антипод Наполеона — Кутузов — це втілення народної моральності, дійсної величі, «простоти, добра і правди». «Кутузовське», народний початок протиставлено «наполеоновскому», еґоїстичному. Російського полководця важко назвати «героєм»: адже він не прагне до переваги над іншими людьми. Взагалі, Кутузов в зображенні Толстого не відповідає традиційним уявленням про військовому генії. Письменник свідомо перебільшує дряхлість російського полководця. Так, головнокомандувач засинає під час одного з військових рад. Це відбувається не тому, що Кутузов хотів «висловити своє презирство до диспозиції або до чого б то не було», а тому, що «справа йшла для нього про нестримному задоволенні людської потреби — сну».
а позднее Алеши Пешкова, его человеческое самоутверждение в противоборстве с окружающей средой.