І. Початковий та середній рівні(за вибором однієї правильної відповіді) (0,5 б)
У якому значенні розкривається символіка каменю у новелі «Камінний хрест»?
а) бездушності; б) злиденності;
в) неродючої землі; г) пам’яті.
2.Кому належать слова з твору Лесі Українки «Лісова пісні» «Ну як - таки, щоб воля – та пропала? Се так колись і вітер пропаде!»:
а) д. Леву б) Лукашеві
в) Мавці г) Перелеснику
В якій з поезій Лесі Українки звучать слова «Так, я буду крізь сльози сміятись…»:
а) «Стояла я і слухала весну» б) «Contra spem spero»
в) « Надія» г) « Касандра»
4.Ідея поезії О. Олеся «О слово рідне! Орле скутий!...» -це:
а) заклик жити повноцінним життям б) звеличення борців за волю
в) утвердження рідного слова як духовної зброї нації
г) викриття показного патріотизму
До групи київських неокласиків належав:
а) І. Франко б) А. Малишко
в) М. Рильський г) В. Симоненко
6.Основною проблемою драми – феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» є:
а) невірність у коханні б) матеріальне забезпечення сім’ї
в) здатність людини вижити серед дикої природи
г) боротьба за вільне, красиве, духовно багате життя
У вірші М. Вороного «Блакитна Панна» оспівано образ:
а) молодої дівчини б) весни
в) осені г) кохання
8.Перу В .Винниченка належить твір :
а) «Сонячна машина» б) «Чорна рада»
в) « Людина» г) « Одержима»
Вірш П. Тичини «Пам’яті тридцяти» присвячений:
а) загиблим під Крутами б) 30 односельцям
в) 30 визначним подіям г) 30 друзям
Перу М. Рильського належить поезія:
а) « Стилет чи стилос?...» б) «Любіть Україну»
в) « О земле втрачена, явись».. г) «Молюсь і вірю…»
Герої драми – феєрії Лесі Українки «Лісова пісня»:
а) Анна і Михайло б) Мавка і Лукаш
в) Чіпка і Галя г) Григорій і Наталка
12.Тема новели В. Стефаника «Камінний хрест»:
а) еміграція за океан б) загибель дитини
в) робота каменярів г) боротьба з печенігами
И скучно и грустно, и некому руку подать
В минуту душевной невзгоды…
Им овладевает уныние: он скучает в настоящем, ни к чему не стремится в будущем. Он ощущает как быстро течет время, что «проходят – все лучшие годы» и он не в силах противиться судьбе.
Любовь ему кажется тоже немыслимой вещью,
Любить… но кого же?. . на время – не стоит труда,
А вечно любить невозможно!
Лирический герой ни в чём не видит счастья жизни. Она для него просто «такая пустая и глупая шутка» , а все радости, муки, страсти и желания ничтожны. Переживания героя передать эпитеты: сладкий недуг, холодное вниманье, пустая и глупая шутка; риторические вопросы: Любить… но кого же? , Что пользы напрасно и вечно желать? ; сравнение: жизнь – пустая и глупая шутка. Это стихотворение – исповедь одинокого человека, который никак не может смириться с тем, что человеку трудно достигнуть гармонии с окружающим миром.
Кульминация рассказа несет в себе освобождающую силу и остывшей в годы войны души. Иванов узнал в бегущих наперерез поезду ребятишках своих детей и медленно "возвращается" в нормальный, уже послевоенный мир, где главное - любовь, заботы, человеческое тепло:
"Иванов закрыл глаза, не желая видеть боли упавших обессилевших детей, и сам почувствовал, как жарко стало у него в груди, будто сердце, заключенное и томившееся в нем, билось долго и напрасно всю его жизнь, и лишь теперь оно пробилось на свободу, заполнив все его существо теплом и содроганием. Он узнал вдруг всё, что знал прежде, гораздо точней и действительней.