После смерти Маруси Валек долго не мог придти в себя, он не хотел никого видеть . Я приходил к нему много раз, но он всё время просил уйти. Однажды, он разрешил остаться , мы долго сидели молча, мы понимали друг друга без слов. Я не знал, что мне делать, хотелось Валеку. Тыбурций из-за переживаний очень ослаб здоровьем, сколько он ещё протянет никому не известно, уж очень он был плох. И тогда , я решил поговорить с отцом, спросить его совета. Отец сразу понял мои переживания и пообещал, что в скором времени сходит к заброшенной часовни для разговора с Тыбурцием. Как -то вечером отец куда-то ушёл ,не сказав никому не слова, его долго не было, но когда он вернулся моей радости не было предела. За спиной отца стоял смущённый Тыбурций и Валек. Глаза Валека светились от радости, а отец посмотрел на меня улыбнулся. Отец попросил няньку приготовить ещё одну комнату, что у нас пока поживут постояльцы, а потом что-нибудь придумаем. Мы не знали, как сложится дальше наша жизнь, но то, что в нашей жизни наступает большие перемены мы понимали все.
Майбутнє… Невідоме, невивчене, непередбачуване… Що від нього можна очікувати? До чого потрібно себе готувати? Невідомо. Але мрій і бажань багато, можливих варіантів розвитку подій теж мільйон, тому готувати себе треба до всього, навіть до самого неочікуваного. Та все ж я часто думаю про своє можливе майбутнє, планую його, навіть подумки проживаю. Тому я хочу поділитися з вами моїм баченням і власними планами вже на зовсім недалеке майбуття.
І перше, що спадає мені на думку, — це мій випуск зі школи. Як я на нього чекаю! Вже уявляю себе в неперевершеній синій сукні, у красивих туфлях і з прекрасною зачіскою, а головне — мене завжди супроводжує галантний кавалер. Випускний має бути просто незабутнім, я не хочу розчаровуватись у своїх мріях. Та далі ще цікавіше, говорять, що після випуску зі школи починається справжнє життя, адже ті, хто нещодавно сиділи за партами, одним махом стануть студентами. Ох, це студентське життя! Розваги до ранку, пісні під під’їздом або життя у гуртожитку… Романтика! Та забувати про навчання я теж не збираюсь. Я мрію стати справжнім професіоналом у своїй справі, а саме у сфері журналістики. Мене давно приваблює ця спеціальність: ця праця креативна, цікава, неординарна, з нею не засидишся в офісі, не станеш нікому не цікавим клерком у сірому костюмі. Бути журналістом — це зустрічі з різноплановими людьми, уміння якісно інформувати суспільство, розвивати себе і над собою ж працювати. Я думаю, що у мене все вийде, і цю мрію я втілю в реальність. Після університету має початись життя вже дорослої, повністю незалежної й самостійної людини, яка буде готова приймати виважені, правильні рішення. Звичайно, я, як кожна дівчина, хочу, щоб у моєму майбутньому з’явилася щаслива родина, яка стане головною підтримкою і джерелом натхнення для подальшого вдалого розвитку подій. Я вірю в те, що я буду працювати за обраною мною спеціальністю, а головне те, що я буду в неї закохана, і праця не буде для мене ні фізичним, ні моральним тягарем.
Отже, я сподіваюсь, що моє майбутнє буде саме таким. Я розумію, що всього у житті треба досягати самостійно, тому знаю, що майбутнє залежить тільки від мене і моїх старань. Але я дякую долі за те, що поруч зі мною опинились саме ті люди, які вже зараз до , підтримають і підкажуть. Саме завдяки їм я вірю у своє майбуття і у свої можливості, а це головне.
После смерти Маруси Валек долго не мог придти в себя, он не хотел никого видеть . Я приходил к нему много раз, но он всё время просил уйти. Однажды, он разрешил остаться , мы долго сидели молча, мы понимали друг друга без слов. Я не знал, что мне делать, хотелось Валеку. Тыбурций из-за переживаний очень ослаб здоровьем, сколько он ещё протянет никому не известно, уж очень он был плох. И тогда , я решил поговорить с отцом, спросить его совета. Отец сразу понял мои переживания и пообещал, что в скором времени сходит к заброшенной часовни для разговора с Тыбурцием. Как -то вечером отец куда-то ушёл ,не сказав никому не слова, его долго не было, но когда он вернулся моей радости не было предела. За спиной отца стоял смущённый Тыбурций и Валек. Глаза Валека светились от радости, а отец посмотрел на меня улыбнулся. Отец попросил няньку приготовить ещё одну комнату, что у нас пока поживут постояльцы, а потом что-нибудь придумаем. Мы не знали, как сложится дальше наша жизнь, но то, что в нашей жизни наступает большие перемены мы понимали все.
Можна кращу відповідь
Объяснение:
Майбутнє… Невідоме, невивчене, непередбачуване… Що від нього можна очікувати? До чого потрібно себе готувати? Невідомо. Але мрій і бажань багато, можливих варіантів розвитку подій теж мільйон, тому готувати себе треба до всього, навіть до самого неочікуваного. Та все ж я часто думаю про своє можливе майбутнє, планую його, навіть подумки проживаю. Тому я хочу поділитися з вами моїм баченням і власними планами вже на зовсім недалеке майбуття.
І перше, що спадає мені на думку, — це мій випуск зі школи. Як я на нього чекаю! Вже уявляю себе в неперевершеній синій сукні, у красивих туфлях і з прекрасною зачіскою, а головне — мене завжди супроводжує галантний кавалер. Випускний має бути просто незабутнім, я не хочу розчаровуватись у своїх мріях. Та далі ще цікавіше, говорять, що після випуску зі школи починається справжнє життя, адже ті, хто нещодавно сиділи за партами, одним махом стануть студентами. Ох, це студентське життя! Розваги до ранку, пісні під під’їздом або життя у гуртожитку… Романтика! Та забувати про навчання я теж не збираюсь. Я мрію стати справжнім професіоналом у своїй справі, а саме у сфері журналістики. Мене давно приваблює ця спеціальність: ця праця креативна, цікава, неординарна, з нею не засидишся в офісі, не станеш нікому не цікавим клерком у сірому костюмі. Бути журналістом — це зустрічі з різноплановими людьми, уміння якісно інформувати суспільство, розвивати себе і над собою ж працювати. Я думаю, що у мене все вийде, і цю мрію я втілю в реальність. Після університету має початись життя вже дорослої, повністю незалежної й самостійної людини, яка буде готова приймати виважені, правильні рішення. Звичайно, я, як кожна дівчина, хочу, щоб у моєму майбутньому з’явилася щаслива родина, яка стане головною підтримкою і джерелом натхнення для подальшого вдалого розвитку подій. Я вірю в те, що я буду працювати за обраною мною спеціальністю, а головне те, що я буду в неї закохана, і праця не буде для мене ні фізичним, ні моральним тягарем.
Отже, я сподіваюсь, що моє майбутнє буде саме таким. Я розумію, що всього у житті треба досягати самостійно, тому знаю, що майбутнє залежить тільки від мене і моїх старань. Але я дякую долі за те, що поруч зі мною опинились саме ті люди, які вже зараз до , підтримають і підкажуть. Саме завдяки їм я вірю у своє майбуття і у свої можливості, а це головне.