Я довго читав роман Вальтера Скотта "Айвенго" і з жалем перегорнув останню сторінку. Ще вчора я гав за поведінкою героїв, переживав про те, чи зуміють до Річарду воїни Локслі. Я відчував себе жителем середньовічного міста і тільки відриваючись від книги, розумів, що на дворі 21 століття. І ось все прочитано. А герої ніби залишилися знайомими, майже рідними. Хто ж запам'ятався більше ?Айвенго. Чому він ? Познайомився я з ним в дивній обстановці. Він є до себе додому в незвичному одязі. Його ніхто не вважає своїм: ні рідний батько, ні кохана. Він-паломник. Але Вілфред вже в рідному гніздечку, за яким нудьгував. Він дивиться в очі людині, яка народила його , не прощає дитину, боїться підійти до коханої...Айвенго-воїн без страху і докору. Ще не бачачи його, ми прислухається до бесіди про нього в замку Седріка Сакса . Ми дізнаємося про те, як він воював,, захоплюємося його витонченістю і відвагою. Він не користується своєю перевагою під час турнірів, скромний і величний.Найпривабливіше його якість-вірність і чесність. Він воює на боці короля Річарда і служить Йому до кінця, не кидаючи навіть у складній ситуації. Він любить жінку, через яку його позбавляють спадщини., але не стає негідником і зрадником.Айвенго ризикує собою заради Ребекки, яка у важку хвилину опинилася поруч і лікувала його. Він міг би дивитися на всіх зверхньо, але наділений співчуттям і вміє дякувати. Ось чому він летить на бій, захищає Ребекку.Роман прочитаний, а я знову і знову беру його в руки, щоб зустрітися з яскравими, незвичайними людьми. А лицар Айвенго, так вважаю, назавжди залишиться моїм улюбленим персонажем. Він вчить благородству, вірному служінню жінці і зразком мужності.
Я с улыбкой побежал в класс, но на улице не увидел ни учителей, ни уборщицы. Я подошёл к воротам школы, но они были закрыты. И наш охранник сказал мне «Ты зачем пришёл в школу, сегодня же воскресенье»
После этого случая я стараюсь следить за временем и никуда не опаздывать, но всё равно часто со смехом вспоминаю его.
Жизнь каждого человека наполнена смешными моментами. Кто-то может посмеяться над собой, а кто-то нет, некоторые любят посмеяться над другими, но самое важное помнить, что не стоит ко всему относиться серьёзно, все надо делать с юмором.
Сочинение Смешной случай из моей жизни 3 класс
К началу нового учебного года мама купила мне красивый школьный рюкзак. В нем три больших отдела – один для учебников и тетрадей, второй для карандашей, альбомов, красок, а в третьем я ношу спортивную форму и кроссовки для физкультуры.
У меня есть старшая сестра. Она уже взрослая и живет отдельно. У нее есть маленький котенок Буська. Однажды сестре понадобилось уехать на несколько дней, и она принесла Буську к нам.
Тем вечером я сделал все уроки пораньше, собрал рюкзак для школы, и весело играл с котенком. Мы с ним не останавливались ни на минуту – прыгали, бегали из комнаты в комнату, играли с его игрушками. Мама не могла нас успокоить.
Когда пришло время ложиться спать, я пошел умываться и чистить зубы перед сном. Выйдя из ванной, позвал котенка, но он не откликнулся. Мы с мамой искали его по всей квартире – и в шкафах, и на балконе, и под батареями. Нигде не было Буськи. Я очень расстроился, а мама погладила меня по голове и сказала: «Ложись спать. Захочет котенок кушать – сам выйдет». Огорченный и расстроенный, я уснул.
Утром котенок не вышел. Я взял свой рюкзак и ушел в школу, а мама осталась дома искать пропажу.
Первым уроком была физкультура. Что бы достать спортивную форму, я открыл нужный отдел рюкзака, сунул руку, и вдруг кто-то меня больно укусил за палец! Я как закричал! Отскочил в угол раздевалки, подальше от рюкзака. Мои одноклассники ничего не могли понять, спрашивали, что случилось, а я не мог ничего им объяснить. И вдруг из отдела моего новенького рюкзака показались сначала два маленьких беленьких уха, потом полосатый лоб и два голубых глаза, а затем на пол выпрыгнул мой котенок Буська!
И я, и мои одноклассники стали смеяться, гладить Буську, чесать за ушком. Видимо, утомленный вечерними играми со мной, он захотел покоя и незаметно залез в рюкзак, и уснул на мягкой спортивной форме. А утром я его не заметил, застегнул молнию, и унес котенка в школу.
Учитель, зайдя в раздевалку, очень удивился котенку. Я объяснил ему, в чем дело. Он отпустил меня домой отнести котенка. Дома мама уже обыскала все углы, и, увидев на пороге меня с Буськой, очень удивилась и рассмеялась.
Вот какой смешной случай произошел в моей жизни недавно!
Я довго читав роман Вальтера Скотта "Айвенго" і з жалем перегорнув останню сторінку. Ще вчора я гав за поведінкою героїв, переживав про те, чи зуміють до Річарду воїни Локслі. Я відчував себе жителем середньовічного міста і тільки відриваючись від книги, розумів, що на дворі 21 століття. І ось все прочитано. А герої ніби залишилися знайомими, майже рідними. Хто ж запам'ятався більше ?Айвенго. Чому він ? Познайомився я з ним в дивній обстановці. Він є до себе додому в незвичному одязі. Його ніхто не вважає своїм: ні рідний батько, ні кохана. Він-паломник. Але Вілфред вже в рідному гніздечку, за яким нудьгував. Він дивиться в очі людині, яка народила його , не прощає дитину, боїться підійти до коханої...Айвенго-воїн без страху і докору. Ще не бачачи його, ми прислухається до бесіди про нього в замку Седріка Сакса . Ми дізнаємося про те, як він воював,, захоплюємося його витонченістю і відвагою. Він не користується своєю перевагою під час турнірів, скромний і величний.Найпривабливіше його якість-вірність і чесність. Він воює на боці короля Річарда і служить Йому до кінця, не кидаючи навіть у складній ситуації. Він любить жінку, через яку його позбавляють спадщини., але не стає негідником і зрадником.Айвенго ризикує собою заради Ребекки, яка у важку хвилину опинилася поруч і лікувала його. Він міг би дивитися на всіх зверхньо, але наділений співчуттям і вміє дякувати. Ось чому він летить на бій, захищає Ребекку.Роман прочитаний, а я знову і знову беру його в руки, щоб зустрітися з яскравими, незвичайними людьми. А лицар Айвенго, так вважаю, назавжди залишиться моїм улюбленим персонажем. Він вчить благородству, вірному служінню жінці і зразком мужності.
Объяснение-зроби будь ласка мою відповідь кращим
После этого случая я стараюсь следить за временем и никуда не опаздывать, но всё равно часто со смехом вспоминаю его.
Жизнь каждого человека наполнена смешными моментами. Кто-то может посмеяться над собой, а кто-то нет, некоторые любят посмеяться над другими, но самое важное помнить, что не стоит ко всему относиться серьёзно, все надо делать с юмором.
Сочинение Смешной случай из моей жизни 3 класс
К началу нового учебного года мама купила мне красивый школьный рюкзак. В нем три больших отдела – один для учебников и тетрадей, второй для карандашей, альбомов, красок, а в третьем я ношу спортивную форму и кроссовки для физкультуры.
У меня есть старшая сестра. Она уже взрослая и живет отдельно. У нее есть маленький котенок Буська. Однажды сестре понадобилось уехать на несколько дней, и она принесла Буську к нам.
Тем вечером я сделал все уроки пораньше, собрал рюкзак для школы, и весело играл с котенком. Мы с ним не останавливались ни на минуту – прыгали, бегали из комнаты в комнату, играли с его игрушками. Мама не могла нас успокоить.
Когда пришло время ложиться спать, я пошел умываться и чистить зубы перед сном. Выйдя из ванной, позвал котенка, но он не откликнулся. Мы с мамой искали его по всей квартире – и в шкафах, и на балконе, и под батареями. Нигде не было Буськи. Я очень расстроился, а мама погладила меня по голове и сказала: «Ложись спать. Захочет котенок кушать – сам выйдет». Огорченный и расстроенный, я уснул.
Утром котенок не вышел. Я взял свой рюкзак и ушел в школу, а мама осталась дома искать пропажу.
Первым уроком была физкультура. Что бы достать спортивную форму, я открыл нужный отдел рюкзака, сунул руку, и вдруг кто-то меня больно укусил за палец! Я как закричал! Отскочил в угол раздевалки, подальше от рюкзака. Мои одноклассники ничего не могли понять, спрашивали, что случилось, а я не мог ничего им объяснить. И вдруг из отдела моего новенького рюкзака показались сначала два маленьких беленьких уха, потом полосатый лоб и два голубых глаза, а затем на пол выпрыгнул мой котенок Буська!
И я, и мои одноклассники стали смеяться, гладить Буську, чесать за ушком. Видимо, утомленный вечерними играми со мной, он захотел покоя и незаметно залез в рюкзак, и уснул на мягкой спортивной форме. А утром я его не заметил, застегнул молнию, и унес котенка в школу.
Учитель, зайдя в раздевалку, очень удивился котенку. Я объяснил ему, в чем дело. Он отпустил меня домой отнести котенка. Дома мама уже обыскала все углы, и, увидев на пороге меня с Буськой, очень удивилась и рассмеялась.
Вот какой смешной случай произошел в моей жизни недавно!