сихологічний портрет Гарольда відображає настрої самого Байрона. Але цей образ — щось значно більше, ніж психологічний портрет самого поета. Чайльд Гарольд відчуває велике розчарування, безпросвітний сум, утому й пересиченість. Конфлікт його з навколишнім світом непримиренний, але він не втручається у плин подій, усвідомлює себе жертвою долі. У своїй самоті він не шукає підтримки від когось, співчуття до себе. У песимізмі і розчаруванні Гарольда знайшли відображення настрої буржуазно-демократичної інтелігенції Західної Європи після провалу французької революції 1789-1794 рр. Це розчарування було зумовлене не тільки політичною реакцією, а також наслідком втрати віри у можливість здійснення царства розуму, про яке писали і провіщали просвітителі.
На початку твору поет дає характеристику розчарованому героєві. Чайльд Гарольд — юнак, пересичений всіма життєвими насолодами, несе в собі почуття туги й самоти, і бачить вихід тільки в забутті і навіть смерті.
Дивіться також
"Паломництво Чайльд Гарольда" (повний текст)
Біографія Джорджа Гордона Байрона
З розвитком поеми ідейний акцент зміщується із зображення Гарольда на зображення народів Південно-Східної Європи, які борються.
Справжнім героєм поеми виступає народ Іспанії, який страждає і бореться, а також поневолений народ Греції. Байрон малює драматичні картини вторгнення в Іспанію військ Наполеона і героїчну боротьбу іспанського народу проти іноземних загарбників. Автор показує підлу роль іспанської аристократії, яка або стоїть осторонь боротьби, або зраджує інтереси свого народу.
Байрон закликає іспанський народ до озброєної боротьби за свої національні права. Автор вітає партизанський рух в Албанії. З розвитком поеми ідея свободи в ній стає ведучою. З'являється надія на світле майбутнє. У мову героя поет також вкладає власні думки про боротьбу, які надають у поемі нової інтонації надії і бадьорості. Автор зображує красу природи тих країн, де побував герой. Та ці описи тісно пов'язані з основною темою. Велична краса природи протистоїть потворності і убогості сучасного суспільного життя. Поет пише:
ответ:Хома — працівник бюро, “відлюдько інтелектуал”. Марія Карпівна (Маня) — дочка лiсника. Генрись — молодий практикант тата Мані, який виявився злодієм. …”Хлопець ледве 26-літній, рум’яний, ніжний, як панночка. Так мало говорив у товаристві…” Зигмунт Зембецький — ватажок банди. Він був “негарний з лиця, старший літами, з грубими, малокультурними привичками та манерами”. “То був пан високий, сильний, плечистий, як медвідь, з великою чорною бородою, з малими блискучими очима, з понурим видом, від якого віяло якимось холодом і жахом” Володимир Семенович — молодий залізничний інженер. Смирний, делікатний, а потім п’яниця і картяр – “зразу соромився того, але потім перестав…” Никанор Ферапонтович Свєтлов — багатий золотопромисловець з Сибіру, “Немолодий уже, із тульських купців, багач страшенний. …З широкою рудою бородою, з товстим червоним лицем і плескатим носом” Сашка — ватажок банди, який вбив Свєтлова. “Хто він був, якої народності і якої віри, сього не знав ніхто, і до сього було всім байдуже. Мені здається, що він був жид. … Його на місці повісили”. Серебряков — капітан-ісправник, який раз у раз пив та бив Маню і свою шлюбну жінку. “У нього була шлюбна жінка, зла, як гадюка, але загукана ним, держана в страсі і вічних побоях. Подумай, як то було нам жити обом?..” Микола Федорович — військовий, воював з Китаєм: “в остатнім штурмі куля відірвала йому обі ноги, і тепер він лежить безнадійно хорий, лежить і конає отеє вже другий тиждень” поліцмейстер – кум Никанора Ферапонтовича, “його високоблагородіє”; розмовляв так: “коли не хочете завтра сидіти в острозі,.. не робіть комедії… Се вам моя рада і мій розказ…” Карл, батько Марії. Доньчине “загадкове щезнення ввігнало в гріб його”.
сихологічний портрет Гарольда відображає настрої самого Байрона. Але цей образ — щось значно більше, ніж психологічний портрет самого поета. Чайльд Гарольд відчуває велике розчарування, безпросвітний сум, утому й пересиченість. Конфлікт його з навколишнім світом непримиренний, але він не втручається у плин подій, усвідомлює себе жертвою долі. У своїй самоті він не шукає підтримки від когось, співчуття до себе. У песимізмі і розчаруванні Гарольда знайшли відображення настрої буржуазно-демократичної інтелігенції Західної Європи після провалу французької революції 1789-1794 рр. Це розчарування було зумовлене не тільки політичною реакцією, а також наслідком втрати віри у можливість здійснення царства розуму, про яке писали і провіщали просвітителі.
На початку твору поет дає характеристику розчарованому героєві. Чайльд Гарольд — юнак, пересичений всіма життєвими насолодами, несе в собі почуття туги й самоти, і бачить вихід тільки в забутті і навіть смерті.
Дивіться також
"Паломництво Чайльд Гарольда" (повний текст)
Біографія Джорджа Гордона Байрона
З розвитком поеми ідейний акцент зміщується із зображення Гарольда на зображення народів Південно-Східної Європи, які борються.
Справжнім героєм поеми виступає народ Іспанії, який страждає і бореться, а також поневолений народ Греції. Байрон малює драматичні картини вторгнення в Іспанію військ Наполеона і героїчну боротьбу іспанського народу проти іноземних загарбників. Автор показує підлу роль іспанської аристократії, яка або стоїть осторонь боротьби, або зраджує інтереси свого народу.
Байрон закликає іспанський народ до озброєної боротьби за свої національні права. Автор вітає партизанський рух в Албанії. З розвитком поеми ідея свободи в ній стає ведучою. З'являється надія на світле майбутнє. У мову героя поет також вкладає власні думки про боротьбу, які надають у поемі нової інтонації надії і бадьорості. Автор зображує красу природи тих країн, де побував герой. Та ці описи тісно пов'язані з основною темою. Велична краса природи протистоїть потворності і убогості сучасного суспільного життя. Поет пише:
О, господи, какой здесь рай кругом!
Как небо одарило край счастливый!
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Лишь человек рукою нечестивой
Рад портить все...
Байрон розмовляє із своїм народом його національною мовою, відмовляючись від умовностей і манірності "поетичної" мови класицистів.
Объяснение:
ось це прочитай і напиши
ответ:Хома — працівник бюро, “відлюдько інтелектуал”. Марія Карпівна (Маня) — дочка лiсника. Генрись — молодий практикант тата Мані, який виявився злодієм. …”Хлопець ледве 26-літній, рум’яний, ніжний, як панночка. Так мало говорив у товаристві…” Зигмунт Зембецький — ватажок банди. Він був “негарний з лиця, старший літами, з грубими, малокультурними привичками та манерами”. “То був пан високий, сильний, плечистий, як медвідь, з великою чорною бородою, з малими блискучими очима, з понурим видом, від якого віяло якимось холодом і жахом” Володимир Семенович — молодий залізничний інженер. Смирний, делікатний, а потім п’яниця і картяр – “зразу соромився того, але потім перестав…” Никанор Ферапонтович Свєтлов — багатий золотопромисловець з Сибіру, “Немолодий уже, із тульських купців, багач страшенний. …З широкою рудою бородою, з товстим червоним лицем і плескатим носом” Сашка — ватажок банди, який вбив Свєтлова. “Хто він був, якої народності і якої віри, сього не знав ніхто, і до сього було всім байдуже. Мені здається, що він був жид. … Його на місці повісили”. Серебряков — капітан-ісправник, який раз у раз пив та бив Маню і свою шлюбну жінку. “У нього була шлюбна жінка, зла, як гадюка, але загукана ним, держана в страсі і вічних побоях. Подумай, як то було нам жити обом?..” Микола Федорович — військовий, воював з Китаєм: “в остатнім штурмі куля відірвала йому обі ноги, і тепер він лежить безнадійно хорий, лежить і конає отеє вже другий тиждень” поліцмейстер – кум Никанора Ферапонтовича, “його високоблагородіє”; розмовляв так: “коли не хочете завтра сидіти в острозі,.. не робіть комедії… Се вам моя рада і мій розказ…” Карл, батько Марії. Доньчине “загадкове щезнення ввігнало в гріб його”.
Объяснение: