У житті кожної людини рано чи пізно настає момент, коли необхідно зробити певний вибір. І тут ми замислюємося — як правильно вчинити, як краще зробити? У підсумку ми приймаємо рішення, яке вважаємо правильним. Але чи завжди правильний вибір можна назвати моральним?
Кожен з нас впевнений, що приймає оптимальне рішення, яке дозволить з честю вийти з найскладнішої ситуації. Наприклад, ви спізнюєтеся до школи. Щодуху біжите на маршрутне таксі й випадково зачіпаєте літню людину. Вона падає, насилу намагається піднятися… А ви продовжуєте поспішати, на ходу кинувши слова вибачення, але не запропонувавши їй руку до З одного боку, вас можна зрозуміти — ви спізнюєтеся і це може привести до серйозних неприємностей у школі та вдома. Але чи правильно ви вчинили? Звичайно, ні!
Швидко прийнявши рішення, яке здається нам в цей момент єдино вірним, ми можемо мимоволі завдати шкоди іншим людям. Літня людина, яку ви зачепили, потихеньку підніметься. А може, й ні… Ви цього, швидше за все, не побачите, бо вже поїдете. Але ж може статися так, що людина при падінні отримала серйозний удар або навіть перелом. Мало хто знає, що у літніх людей переломи іноді не зростаються, вони залишаються інвалідами або гинуть. Як ви думаєте, чи виправданий буде ваш вчинок? Чи дійсно уникнути запізнення було важливіше здоров’я або життя іншої людини? Ні, не важливіше!
Тому завжди намагайтеся приймати рішення, які враховуватимуть не тільки ваші інтереси, а й інтереси людей, що вас оточують. Хто знає, може бути, завтра вам назустріч теж попадеться той, хто дуже поспішає, і ви опинитеся на місці тієї літньої людини, яку зачепили сьогодні…
Тема родины всегда волновала поэта. О его книге стихов “Пепел” критики говорили, что это явный поворот к Некрасову, к народничеству. Сам А. Белый всегда закавычивал слово “народничество” в связи со своим “поворотом к Некрасову”. Он делал это потому, что приходилось отвечать на критику тонко. Он говорил: “Мне отказывали в праве писать о русском народе только потому, что я автор “декадентских симфоний”. Говорили о том, что мой поворот к Некрасову совершенно неожиданный.. . Мои “народнические” стихотворения появлялись уже в печати четыре года тому назад.. . В книге “Пепел” собраны и переработаны мои прежние стихотворения; не более. А любить Россию свойственно русскому человеку; направление, литературная форма тут ни при чем”. Хочу отметить, что А. Белый одним из первых символистов сумел увидеть Россию и русский народ как земную реальность, а не какое-то мистическое начало, в котором многие художники просто запутались и потеряли нравственные ориентиры. Но чем пристальнее поэт вглядывался в жизнь России, тем дальше отодвигались его надежды на ее скорое обновление. Образы светлые и яркие все больше вытеснялись в его стихах мрачными по своей тональности картинами. Он видел беспросветное и нищенское существование простого народа. В некоторых стихах сквозит даже чувство отчаяния: Роковая страна, ледяная, Проклятая железной судьбой — Мать-Россия, о родина злая, Кто же так подшутил над тобой? Эти строки стихотворения “Родина” написаны еще в 1908 году. Поэт не находит ответа на роковой вопрос. Далее рождаются у него стихи, по силе отрицания не имеющие аналогов в русской поэзии: Исчезни в пространство, исчезни, Россия, Россия моя! С этим сравнимы лишь известные стихи Г. Иванова, где рефреном проходит мысль: “Хорошо, что нет России”, но там больше утверждения отрицанием, нежели отказ от родины. А. Белый явно больнее Г. Иванова был сжигаем мучительным чувством разлада с нравственным ощущением Родины. Несмотря на присущие А. Белому сомнения в том, что надо быть зависимым от своего рода и племени (он уже метил в космополиты, пытался осознавать себя человеком мира) , именно в российской жизни он видел возможность для разрешения духовного кризиса всего человечества. А. Белый был не одинок в таком устремлении, но и все же.. . И когда в августе 1917 года, в преддверии революционных событий, его мечта начала осуществляться, он был готов и себя, и свое творчество принести в жертву Отчизне ради ее свободы: И ты, огневая стихия, Безумствуй, сжигая меня, Россия, Россия, Россия — Мессия грядущего дня! Итак, при всей многогранности своего мироощущения А. Белый никогда с такой силой не увлекался более ни одним духовным образом. И его трагическая жизнь в эмиграции, его разногласия с литературой и политической средой не заслонили от него этот прекрасный образ России. 4 года назад
У житті кожної людини рано чи пізно настає момент, коли необхідно зробити певний вибір. І тут ми замислюємося — як правильно вчинити, як краще зробити? У підсумку ми приймаємо рішення, яке вважаємо правильним. Але чи завжди правильний вибір можна назвати моральним?
Кожен з нас впевнений, що приймає оптимальне рішення, яке дозволить з честю вийти з найскладнішої ситуації. Наприклад, ви спізнюєтеся до школи. Щодуху біжите на маршрутне таксі й випадково зачіпаєте літню людину. Вона падає, насилу намагається піднятися… А ви продовжуєте поспішати, на ходу кинувши слова вибачення, але не запропонувавши їй руку до З одного боку, вас можна зрозуміти — ви спізнюєтеся і це може привести до серйозних неприємностей у школі та вдома. Але чи правильно ви вчинили? Звичайно, ні!
Швидко прийнявши рішення, яке здається нам в цей момент єдино вірним, ми можемо мимоволі завдати шкоди іншим людям. Літня людина, яку ви зачепили, потихеньку підніметься. А може, й ні… Ви цього, швидше за все, не побачите, бо вже поїдете. Але ж може статися так, що людина при падінні отримала серйозний удар або навіть перелом. Мало хто знає, що у літніх людей переломи іноді не зростаються, вони залишаються інвалідами або гинуть. Як ви думаєте, чи виправданий буде ваш вчинок? Чи дійсно уникнути запізнення було важливіше здоров’я або життя іншої людини? Ні, не важливіше!
Тому завжди намагайтеся приймати рішення, які враховуватимуть не тільки ваші інтереси, а й інтереси людей, що вас оточують. Хто знає, може бути, завтра вам назустріч теж попадеться той, хто дуже поспішає, і ви опинитеся на місці тієї літньої людини, яку зачепили сьогодні…