Схарактеризувати Климка з твору Гр. Тютюника пропоную так: Климко - маленький хлопчик, що росте без батьків. Його дитинство прийшлося на роки війни, що безжально вбивала всіх без розбору. Тобто дитинство хлопчака не було безтурботним та радісним. Навпаки. Він постійно втрачає близьких людей та вимушений був вчитися відповідати сам за себе, навіть у такому невеликому віці. Климко є гарним товаришем, відчайдушною, щирою та відданою людиною. Він дбає не лише про себе, а й про інших, адже в нього напрочуд добре серце. Маючи притулок сам, він ділиться ним зі своїми близькими людьми. Близькими не по крові, а по духу. Хлопець йде по сіль та харчі, адже знає, що якщо він цього не зробить, то не виживе ні він, ні його вчителька, ні її малесеньке дитинча. Але раптово його життя обривається. Життя такої сильної духом, відважної та благородної людини. Климко - приклад чуйності, ніжності та хоробрості. Це та людина, яку варто наслідувати.
В заключительной сцене Хлестоков, догадавшись, что его принимают за кого-то другого, сообщает обо всем случившемся в письме своему другу Тряпичкину. При этом он дает самые нелестные отзывы каждому из чиновников города.
Спешу уведомить тебя, душа моя Тряпичкин, какие со мной чудеса. На дороге обчистил меня кругом пехотный капитан, так что трактирщик хотел уже было посадить в тюрьму; как вдруг, по моей петербургской физиономии и по костюму весь город принял меня за генерал-губернатора. …И я теперь живу у городничего, жуирую, волочусь напропалую за его женой и дочкой; не решился только, с которой начать, — думаю, прежде с матушки, потому что, кажется, готова сейчас на все услуги. Городничий глуп, как сивый мерин. Почтмейстер точь-в-точь наш департаментский сторож Михеев, должно быть, также, подлец, пьёт горькую. Надзиратель над богоугодным заведением Земляника — совершенная свинья в ермолке. Смотритель училищ протухнул насквозь луком. Судья Ляпкин-Тяпкин — в сильнейшей степени моветон. Сам Гоголь так писал о замысле этой комедии: «В «Ревизоре» я решился собрать в одну кучу все дурное в России, какое я тогда знал… и за одним разом посмеяться над всем».
Климко - маленький хлопчик, що росте без батьків. Його дитинство прийшлося на роки війни, що безжально вбивала всіх без розбору. Тобто дитинство хлопчака не було безтурботним та радісним. Навпаки. Він постійно втрачає близьких людей та вимушений був вчитися відповідати сам за себе, навіть у такому невеликому віці. Климко є гарним товаришем, відчайдушною, щирою та відданою людиною. Він дбає не лише про себе, а й про інших, адже в нього напрочуд добре серце. Маючи притулок сам, він ділиться ним зі своїми близькими людьми. Близькими не по крові, а по духу. Хлопець йде по сіль та харчі, адже знає, що якщо він цього не зробить, то не виживе ні він, ні його вчителька, ні її малесеньке дитинча. Але раптово його життя обривається. Життя такої сильної духом, відважної та благородної людини. Климко - приклад чуйності, ніжності та хоробрості. Це та людина, яку варто наслідувати.
В заключительной сцене Хлестоков, догадавшись, что его принимают за
кого-то другого, сообщает обо всем случившемся в письме своему другу
Тряпичкину.
При этом он дает самые нелестные отзывы каждому из чиновников города.
Спешу уведомить тебя, душа моя Тряпичкин, какие со мной чудеса.
На дороге обчистил меня кругом пехотный капитан, так что трактирщик хотел
уже было посадить в тюрьму; как вдруг, по моей петербургской физиономии и
по костюму весь город принял меня за генерал-губернатора.
…И я теперь живу у городничего, жуирую, волочусь напропалую за его женой
и дочкой; не решился только, с которой начать, — думаю, прежде с матушки,
потому что, кажется, готова сейчас на все услуги.
Городничий глуп, как сивый мерин.
Почтмейстер точь-в-точь наш департаментский сторож Михеев, должно быть,
также, подлец, пьёт горькую.
Надзиратель над богоугодным заведением Земляника — совершенная свинья
в ермолке.
Смотритель училищ протухнул насквозь луком.
Судья Ляпкин-Тяпкин — в сильнейшей степени моветон.
Сам Гоголь так писал о замысле этой комедии: «В «Ревизоре» я решился собрать в одну кучу все дурное в России, какое я тогда знал… и за одним разом посмеяться над всем».