Почему Однажды на Совете племени раздался голос Киша?
2. В чем правы охотники?
3. Какие чувства овладели Кишем, когдпа он покидал совет?
4. Почему удачная охота Киша стала вызывать в поселке разговоры о колдовстве?
5. Как раскрылась тайна Киша?
6. Почему Киш раскрыл свой секрет?

Найбільша захисниця краси — Михайликова мати. То вона, жінка-берегиня, навчила сина любити роси, калину, ранковий туман, розквітлого соняшника. 

Ганна Іванівна, мати Михайлика, була неписьменною жінкою. Для неї книги — це поле і хліб, квіти і трави, сад і город. Вона безмежно закохана в святу землю, так же любить все, що росте на землі, так же невтомно працює й на полі, і на городі, і в хатньому ділі. Мати Михайлика, хоч і живе в нестатках, але ніколи не нарікає на життя, на свою нелегку долю: любить своє господарство, хай яке воно бідне не буде; любить свій город і садок, своє село. 

Сама невтомна трудівниця, вона змалку привчає до праці і Михайлика. І дитині ця праця видається не тяжкою, а гарною, потрібною. 

У праці Ганна Іванівна знаходила свою найвищу радість: «...Як свята, очікувала садіння, косовиці, жнив; вона любила, щоб снопи були гарними, як діти, а полукіпки, наче парубки — плече в плече. І дуже полюбляла в жнива після праці лягти на воза і дивитись на зорі, на Чумацький Шлях, на Стожари і на отой Віз, що народився із дівочих сльозин». 

Михайлик — це маленький хлопчик з безпосереднім та щирим сприйняттям навколишнього світу. як і всі діти в цьому віці, він любить дурачитися і радуватися життю. і хоча він і живе бідно в важкий післявоєнний час, але це не заважає йому насолоджуватись взимку катанням з гірки на ночовках, а влітку жменька спілих черешень приносить йому справжнє щастя. і хоча він іще зовсім малий, але його вже турбуть зовсім не дрібні проблеми: як дістатися до театру, в кого б випросити цікаву книжку. більш за все михайлик хотів вчитися, тому він рано почав читати і книжки йому стали мудрими порадниками та вірними друзями. навіть те, що хлопчик немав взуття, одягу, зошитів та підручників, його не зупиняло йти до своєї мети – стати вчителем. він власноруч виготовляв чорнило і взимку босоніж бігав до школи, або, загорнувши в кирею, через усе село його носив батько.   з раннього дитинства в чесних і працьовитих односельчан, він вчиться  любові до рідного подільського краю, щирості, співчуття та людяності, і вже вміє відрізнити злих лицемірних людей від добрих справедливих. він поважає працю дорослих і з радістю є своїм батькам. рідні були для нього найкращими вчителями. від батька він навчився поважати багату на врожаї землю та трудівників в полі, від мами – любити природу рідного краю та з добротою відноситися до людей, від діда навчився бачити в простому прекрасне та незвичайне, а також дотепного гумору та бути майстром на всі руки. оточуючі люди також із задоволенням спілкуються з ним, зокрема, мар’яна намагається йому допо­могти, для дівчини люби він є найщиріший друг, а дядько себастіян часто проводить з ним вечори. михайлик лише починає формуватися як особистість, а дорослі вже бачать великий потенціал в цього хлопчика, адже михайлик не лише кмітливий і розумний, а ще й цілеспрямований, так як для того, щоб дістати нову книжку що лише він не вигадує. дід пророкував йому:   «бу­деш іти межи люди і вибивати іскри…» і пророцтво збулося. з сільського маленького нікому невідомого хлопчика виріс великий український письменник, який не забув свої корені, і добре пам’ятає всіх рідних і односельців, завдяки яким його мрія збулася.