Образи Хіггінса і Пікерінга у п'єсі Б. Шоу "Пігмаліон"
П'єса "Пігмаліон" — це красива історія, в основі якої — міф про Пігмаліона. Головні герої цієї п'єси — це професор англійської фонетики Генрі Хіггінс та знавець індійських діалектів полковник Пікерінг. Вони дуже різні за характером і зовнішністю. Професор Хіггінс — це чоловік років п'ятдесяти, з сивим волоссям і зі зморшками на обличчі, невеликого зросту. А полковник Пікерінг — років шістдесяти, низького зросту, товстий, обличчя немов пожоване від старості, їхні характери можна визначити під час роботи професора, що проводив експеримент над дівчиною Елізою, вуличною квіткаркою. Хіггінс був постійно чимось невдоволений, розлючений і здавався, на перший погляд, невихованим. Спочатку він ставився до Елізи гірше, ніж до служниці. Але поруч завжди був полковник Пікерінг, який намагався заспокоїти Хіггінса.
Пікерінг виглядав благороднішим, ніж професор Хіггінс, бо той своєю нестримною поведінкою викликав відразу у своєї учениці Елізи. А Пікерінг веде себе виховано, спокійно, не звертає уваги на деякі "випади" Елізи. Закінчення роботи професора виявилося несподіванкою навіть для нього самого. Характери Хіггінса і Пікерінга можна також простежити під час великосвітського рауту. Тут вони в чомусь схожі: їхні жести, манери, вишукана мова, вміння показати себе з кращого боку. Та інтерес до дівчини у професора зникає, бо парі він виграв: дикунка тримала себе і говорила як справжня герцогиня. Що тепер з нею буде? Адже вона змінилася. Хіггінсу байдуже, він лише радіє, що виграв парі.
Незважаючи на деякі негативні риси, я поважаю і професора Хіггінса, і полковника Пікерінга як високоосвічених людей. На мою думку, освіта завжди потрібна людині. Бо якщо ти невихований, не вмієш ввічливо розмовляти, говорити правильно і добре ставитися до інших, — ти ніхто. У наш час освіта — це головне, незалежно від того, багата ти людина чи бідна.
2)Уважительно 3)Дубровский родился очень бедным человеком ; был послушным,очень мало ел. И прежде всего,его самая любимая мечта была есть 3 раза в неделю,что давалось не каждому. На рынках пустует дорогая вода,которую тут же раскупают ; торговцы торгуют свежеиспеченным хлебом. Дубровский,по повести чуть ли не умирал от голода. Мечта Дубровского - есть больше,чем ему приходилось. В один прекрасных день,Дубровский вышел прогуляться.Глядь,лежит пятирублевая купюра.И странно,никто не подбирает,подумал он,дайте ка я подберу! Пошел Дубровский на рынок.Купил свежеиспеченного мяса,пышного и ароматного хлеба,и взял кружицу воды.Пришел в особняк ; Все завидовали Дубровскому,мол много еды у него.Больше Дубровский мечт не загадывал. Единственная Мечта Дубросвского - быть сытым,когда - б это ни было. 4) сам подумаешь 5)После смерти отца Владимир Дубровский чувствовал душевную скорбь. Пушкин пишет, что лицо Владимира было страшно, что он не мог ни плакать, ни молиться. Автор не называет прямо тех чувств, которые испытывал молодой человек, но мы можем предположить, что он ожесточился, что он испытывал чувство уязвленной гордости и желания отомстить за смерть отца. Христианство велит прощать своим врагам, но Владимир Дубровский не хотел простить Троекурова и поэтому не мог молиться. он очень переживал не находил себе место боялся что он не успеет приехать к отцу Владимир всё время думал о отце
Образи Хіггінса і Пікерінга у п'єсі Б. Шоу "Пігмаліон"
П'єса "Пігмаліон" — це красива історія, в основі якої — міф про Пігмаліона. Головні герої цієї п'єси — це професор англійської фонетики Генрі Хіггінс та знавець індійських діалектів полковник Пікерінг. Вони дуже різні за характером і зовнішністю. Професор Хіггінс — це чоловік років п'ятдесяти, з сивим волоссям і зі зморшками на обличчі, невеликого зросту. А полковник Пікерінг — років шістдесяти, низького зросту, товстий, обличчя немов пожоване від старості, їхні характери можна визначити під час роботи професора, що проводив експеримент над дівчиною Елізою, вуличною квіткаркою. Хіггінс був постійно чимось невдоволений, розлючений і здавався, на перший погляд, невихованим. Спочатку він ставився до Елізи гірше, ніж до служниці. Але поруч завжди був полковник Пікерінг, який намагався заспокоїти Хіггінса.
Пікерінг виглядав благороднішим, ніж професор Хіггінс, бо той своєю нестримною поведінкою викликав відразу у своєї учениці Елізи. А Пікерінг веде себе виховано, спокійно, не звертає уваги на деякі "випади" Елізи. Закінчення роботи професора виявилося несподіванкою навіть для нього самого. Характери Хіггінса і Пікерінга можна також простежити під час великосвітського рауту. Тут вони в чомусь схожі: їхні жести, манери, вишукана мова, вміння показати себе з кращого боку. Та інтерес до дівчини у професора зникає, бо парі він виграв: дикунка тримала себе і говорила як справжня герцогиня. Що тепер з нею буде? Адже вона змінилася. Хіггінсу байдуже, він лише радіє, що виграв парі.
Незважаючи на деякі негативні риси, я поважаю і професора Хіггінса, і полковника Пікерінга як високоосвічених людей. На мою думку, освіта завжди потрібна людині. Бо якщо ти невихований, не вмієш ввічливо розмовляти, говорити правильно і добре ставитися до інших, — ти ніхто. У наш час освіта — це головне, незалежно від того, багата ти людина чи бідна.
3)Дубровский родился очень бедным человеком ; был послушным,очень мало ел.
И прежде всего,его самая любимая мечта была есть 3 раза в неделю,что давалось не каждому.
На рынках пустует дорогая вода,которую тут же раскупают ; торговцы торгуют свежеиспеченным хлебом. Дубровский,по повести чуть ли не умирал от голода.
Мечта Дубровского - есть больше,чем ему приходилось.
В один прекрасных день,Дубровский вышел прогуляться.Глядь,лежит пятирублевая купюра.И странно,никто не подбирает,подумал он,дайте ка я подберу!
Пошел Дубровский на рынок.Купил свежеиспеченного мяса,пышного и ароматного хлеба,и взял кружицу воды.Пришел в особняк ; Все завидовали Дубровскому,мол много еды у него.Больше Дубровский мечт не загадывал.
Единственная Мечта Дубросвского - быть сытым,когда - б это ни было.
4) сам подумаешь
5)После смерти отца Владимир Дубровский чувствовал душевную скорбь. Пушкин пишет, что лицо Владимира было страшно, что он не мог ни плакать, ни молиться. Автор не называет прямо тех чувств, которые испытывал молодой человек, но мы можем предположить, что он ожесточился, что он испытывал чувство уязвленной гордости и желания отомстить за смерть отца. Христианство велит прощать своим врагам, но Владимир Дубровский не хотел простить Троекурова и поэтому не мог молиться. он очень переживал не находил себе место боялся что он не успеет приехать к отцу Владимир всё время думал о отце