Роман свифта "путешествие лемиэля гулливера в некоторые отдаленные страны света, сначала хирурга, а потом капитана нескольких кораблей" (travels into several remote notions of the world in four parts by lemuel gulliver, first a surgeon, and then a captain of several ships), изданный в 1726 г. ( перевод - 1772-1773 гг. ) нельзя отнести к традиционному жанру роману-утопии (или роману-антиутопии) , хотя в нем наличествуют черты и первого и второго вида романов, равно как и сатирико-дидактических произведений 16 в. то общее, что объединяет их - это универсальность охвата жизненных явлений, фантастическая или аллегорическая канва сюжета и типажей, использование мотивов фольклора. жанр "путешествий гулливера" нельзя вместить в какое-то одно определение. роман вмещает в себе признаки нескольких жанровых канонов (фантастика, утопия, сатира, авантюрные приключения, философская притча, аллегория, реалистическое бытописание, политический памфлет и т. д. ) и вместе с тем это одновременно тонкая пародия на эти жанры. по форме "путешествия" выглядят как описание морских путешествий, так что их можно отнести к документированным мемуарам морехода гулливера, сначала лекаря, а потом капитана, с иносказательным подтекстом и автобиографическими реминисценциями самого свифта. это личная и грустная книга. пессимизм свифта, достигающий апогея в 4-й части, в какой-то степени уравновешивается забавными и приключениями, особенно плотными в 1 и 2 частях. композиционное единство романа держится за счет: 1) четко выверенной и логически разматывающейся концепции о природе человека и общества; 2) структуры текста, базирующейся на антитезах: лилипуты - великаны, ученые - ничтожества; 3) единого героя, играющего в романе 4 отдельные роли: великана, лилипута (гомункула) , слушателя, мыслящего, - символизирующие путь созревания человека в мире; 4) внешнего морского, приключенческого обрамления; 5) иронии и тона повествования. именно в таком единстве четырех частей становится понятна идея автора об относительности всего в мире и обществе и о сущности природы человека. сжатую характеристику сущности прозы свифта дал а. уотт, написавший, что "ее точно выстроенная структура, при всей ее простоте и смысловой прозрачности, предполагает скорее аккуратное резюме, нежели полный исчерпывающий отчет об описываемых событиях" . в заключение можно слова м. левидова, наиболее точно высказавшегося о структуре и тайне романа:"торопятся, сталкиваясь друг с другом, темы, эпизоды, воспоминания, мысли, эмоции, далекие переживания, забытые, но воскресшие парадоксы, частные ненависти, случайные идиосинкразии, стремясь осуществиться, приобрести плоть и форму. единственная, неповторимая книга: книга - мир! так расшифровывается окончательная тайна "гулливера". такова эта, самая обширная, но одновременно самая личная книга, когда-либо написанная человеком. словно великан мысли и страсти писал ее. а читали - лилипуты".
Частина перша з судна сіті з приманкою, і зграя чайок злітається, «щоб хитрістю або силою добути крихти їжі». тільки одна чайка на ім’я джонатан лівінгстон здійснює свої тренувальні польоти в повній самоті. джонатан порушує всі неписані закони зграї — зависає в повітрі, літає низько над водою і розвиває величезну швидкість. він намагається довести своє вміння літати до досконалості. джонатан нехтує основним заняттям чайок — здобиччю їжі. його батьки тривожаться, адже від їхнього сина «залишилися пір’я та кістки». послухавшись умовлянь, джонатан тиждень живе, як інші чайки, але потім усвідомлює безглуздість такого існування і повертається до тренувань. весь наступний тиждень він вчиться керувати польотом на високій швидкості, проте у нього нічого не виходить. одного разу, стрімко спускаючись з величезної висоти, джонатан сильно вдаряється об воду і втрачає свідомість. прийшовши до тями, він чує голос, що говорить, що джонатан — всього лише чайка, що не народжена для швидкісних польотів. він вирішує змиритися і повернутися в стаю, але по дорозі додому знаходить рішення: швидкістю можна , зменшивши довжину крил. забувши про невдачу, він тренується і досягає успіху. вранці джонатан випадково врізається в стаю, яка саме снідала, але справляється з інням. вдень йому вдається зробити кілька фігур вищого пілотажу. увечері збирається ще одна порада зграї. найстаріший наказує джонатану вийти на середину утвореного чайками кола. це «або найбільша ганьба, або найбільша честь». той очікує похвал, адже йому вдалося те, чого до нього не робила жодна чайка. однак найстаріший примовляє джонатана до вигнання на дальні скелі за нехтування гідності і звичаї сім’ї чайок. залишок своїх днів чайка проводить на самоті. кожен день він дізнається щось нове і вчиться застосовувати свою майстерність, здобуваючи їжу. він не сумує за зграєю і проживає «довге щасливе життя». частина друга джонатан старіє. одного разу біля його крил з’являються дві сяючі, білосніжні
