Еліза – це дівчина з сім’ї, яка нічим не відрізняється від інших. Її вчителем був Хіггінс, який посперечався зі своїм другом, що всього через деякий час цю дівчину зі звичайного провінційного містечка вже не можна буде впізнати. Видатний драматург показує три стадії розвитку свідомості Елайзи-Галатеї: безграмотна квіткарка, «майже леді», справжня леді, що може вести гостру дискусію. Елайза змінюється протягом усієї п’єси. Проте основа особистості, темперамент зберігаються. «Розумієте, різниця між леді і квіткаркою полягає не в умінні зі смаком вдягатися чи правильно говорити – цього можна навчитися – і не в тому, як вона поводиться, а в тому, як поводяться з нею інші». У четвертій дії «Пігмаліона» перед нами постає зовсім інша Еліза: упевнена в собі жінка, яка так не поступиться власним щастям. Вона навчилася правильної літературної вимови, гідної поведінки у вищому суспільстві. Завдяки наполегливій праці та своїй красі вона підкорила світ, але дивак науковець Гіггінс ніби не помічає її чарів. Проте вона розуміє, що не є господинею в будинку Гіггінса, що він не цінує її як жінку, завдяки досягнутим нею результатам він виграв парі. Еліза розуміє: з одного боку, вона певною мірою закохалася у свого вчителя, з іншого — не була потрібна йому. У цій ситуації дівчина поводиться як справжня леді, яку образили, висловлюючи професорові весь негатив, що накопичився протягом цього часу в її серці. Стає зрозумілим, що Еліза — дуже сильна особистість, але Гіггінса вона ніколи не переможе.
Серебряным веком русской культуры считается начало 20 века. Этот период также был эпохой модерна.
Главными акторами русской культуры тогда были русские эмигранты.
А сам термин «серебряный век» приписывается и Бердяеву, и Николаю Оцупу, и Сергею Маковскому.
По отношению к «золотому веку» серебряный век – эпигонство и декаданс.
Объяснение:
Поэзия «Серебряного века» включает работу поэтов и любителей (в это время появилось много любителей искусства). В это время появляется русский символизм (вокруг журнала «Мир искусства») и акмеизм (вокруг Цеха поэтов).
Что касается философии, то она тесно связана с революцией 1905 года (переключение внимание с социально-политических во на мистико-духовные). Появляются различные общества: Религиозно-философское общество имени Соловьева в 1906 году и Петербургское религиозно-философское общество в 1907 году. У философии в это время были свои черты: богоискательство, интуитивизм и декадентство.
Было задействовано и финансирование образование увеличилось в 5 раз, перестраивалась система среднего образования, увеличивалось число гимназий и училищ, создавались коммерческие училища, появлялись новые технические вузы в Петербурге, Новочеркасске, Томске, Саратове и так далее. Но все еще ¾ от всего населения была неграмотной.
В «серебряный век» успешно развивалась наука: «революция в естествознании», открытия в области физики волн, Циолковский обосновал возможность полетов в космос, Вернадский сделал невероятный труд в геохимии, биохимии, радиологии, он был новатором + труды Мечникова по иммунологии и инфекционным заболеваниям. Тут же развивается история в лице Ключевского, Корнилова, Платонова, Виноградов, Виппера и так далее.
В живописи расцветает реализм, действует Общество передвижников. Можно назвать таких художников как Репин, Суриков, Нестеров, Шагал, Лентулов, Кандинский, Филонов.
Еліза – це дівчина з сім’ї, яка нічим не відрізняється від інших. Її вчителем був Хіггінс, який посперечався зі своїм другом, що всього через деякий час цю дівчину зі звичайного провінційного містечка вже не можна буде впізнати. Видатний драматург показує три стадії розвитку свідомості Елайзи-Галатеї: безграмотна квіткарка, «майже леді», справжня леді, що може вести гостру дискусію. Елайза змінюється протягом усієї п’єси. Проте основа особистості, темперамент зберігаються. «Розумієте, різниця між леді і квіткаркою полягає не в умінні зі смаком вдягатися чи правильно говорити – цього можна навчитися – і не в тому, як вона поводиться, а в тому, як поводяться з нею інші». У четвертій дії «Пігмаліона» перед нами постає зовсім інша Еліза: упевнена в собі жінка, яка так не поступиться власним щастям. Вона навчилася правильної літературної вимови, гідної поведінки у вищому суспільстві. Завдяки наполегливій праці та своїй красі вона підкорила світ, але дивак науковець Гіггінс ніби не помічає її чарів. Проте вона розуміє, що не є господинею в будинку Гіггінса, що він не цінує її як жінку, завдяки досягнутим нею результатам він виграв парі. Еліза розуміє: з одного боку, вона певною мірою закохалася у свого вчителя, з іншого — не була потрібна йому. У цій ситуації дівчина поводиться як справжня леді, яку образили, висловлюючи професорові весь негатив, що накопичився протягом цього часу в її серці. Стає зрозумілим, що Еліза — дуже сильна особистість, але Гіггінса вона ніколи не переможе.
Серебряным веком русской культуры считается начало 20 века. Этот период также был эпохой модерна.
Главными акторами русской культуры тогда были русские эмигранты.
А сам термин «серебряный век» приписывается и Бердяеву, и Николаю Оцупу, и Сергею Маковскому.
По отношению к «золотому веку» серебряный век – эпигонство и декаданс.
Объяснение:
Поэзия «Серебряного века» включает работу поэтов и любителей (в это время появилось много любителей искусства). В это время появляется русский символизм (вокруг журнала «Мир искусства») и акмеизм (вокруг Цеха поэтов).
Что касается философии, то она тесно связана с революцией 1905 года (переключение внимание с социально-политических во на мистико-духовные). Появляются различные общества: Религиозно-философское общество имени Соловьева в 1906 году и Петербургское религиозно-философское общество в 1907 году. У философии в это время были свои черты: богоискательство, интуитивизм и декадентство.
Было задействовано и финансирование образование увеличилось в 5 раз, перестраивалась система среднего образования, увеличивалось число гимназий и училищ, создавались коммерческие училища, появлялись новые технические вузы в Петербурге, Новочеркасске, Томске, Саратове и так далее. Но все еще ¾ от всего населения была неграмотной.
В «серебряный век» успешно развивалась наука: «революция в естествознании», открытия в области физики волн, Циолковский обосновал возможность полетов в космос, Вернадский сделал невероятный труд в геохимии, биохимии, радиологии, он был новатором + труды Мечникова по иммунологии и инфекционным заболеваниям. Тут же развивается история в лице Ключевского, Корнилова, Платонова, Виноградов, Виппера и так далее.
В живописи расцветает реализм, действует Общество передвижников. Можно назвать таких художников как Репин, Суриков, Нестеров, Шагал, Лентулов, Кандинский, Филонов.