Найсвідомішим серед кріпаків виступає Прокіп. Він не тільки мріє про волю, він розуміє, що за волю треба боротися, і в цьому переконує і Назара, й Устину. Він перший насмілюється підняти руку на захист людських прав. „Годі, пані, годі... Цього вже не буде! Годі!” — твердо заявляє він панночці, яка підняла руку на бабусю.
Оптимізм — одна з рис характеру Прокопа. Він людяний, добрий, справедливий, щирий у ставленні до людей. Прокопа за непокірливість віддають у солдати.
В образі Прокопа письменниця показала тип кріпака-протестанта.
Рішучим і вольовим протестантом виступає і панський візник Назар. Зростає він у тяжких умовах, проте завжди веселий, жартівливий. Він ненавидить кріпацтво і мріє вирватись з нього втечею.
І Прокіп, і Назар, і дружина Назара Катря—це люди, які не миряться з своїм становищем і шукають шляхів для звільнення від рабства.
Крім жорстоких і бездушних панів, письменниця в своїй повісті показує нам і пана „доброго”, типового пана-ліберала, яким виступає полковий лікар, чоловік панночки.
Образ пана-ліберала вона подає в розвитку. Спочатку це гордий лікар, щасливий жених панночки, а потім безвільний, покірний, „квач”, „дурень”, „не б'є, не лає, та нічим і не дбає”.
Реалізм і народність, художня майстерність і багатство мови зробили повість Марка Вовчка „Інститутка” найкращим антикріпосницьким твором.
Стихотворение «Враги сожгли родную хату…» является одним из самых известных посвящённых войне. Его автор: Михаил Исаковский. Это стихотворение давно стало народной песней, под которую бывшие фронтовики и члены их семей встречали День Победы – Девятое Мая – праздник со слезами на глазах. О чем же пишет автор прекрасного стихотворного текста? Солдат вернулся с Великой Отечественной войны в своё родное село. Вся его семья уничтожена врагом, дома нет. Немецко-фашистские оккупанты стали лютыми палачами его жены – Прасковьи. Боец нашёл на перекрёстке двух просёлочных дорог, в чистом поле даже не памятник, а малоприметный бугорок – могилу жены. Воин не верит тому, что произошло. Он обращается к жене так, как будто она жива. Он говорит: «Встречай, Прасковья, героя - мужа своего…». Но в ответ никто не отозвался. Только тёплый летний ветер летел над землёй, качая степные травы, выросшие в поле, которое некому вспахать. Солдат оглушен и ошеломлён своим горем, он подавлен и раздавлен. Он, как контуженный, который не понимает куда идёт и с кем говорит. Его горе настолько велико, что он даже отказывается его понимать и принимать. Он продолжает монолог, обращённый к воображаемой женщине. Он говорит: «Сойдутся вновь друзья, подружки, но не сойтись вовеки нам...». За что воину свою страну и весь мир от фашистской чумы, такое великое горе?! Но жизнь, штука не справедливая и скорбная… Он покорил три державы, он стал властелином Европы, а дома он познал горе и боль... В конце стихотворения солдат плачет… А на груди его, отражая лучи яркого Солнца, светится золотом медаль «За освобождение Будапешта». Медаль это образ-деталь. Она является символом ратного подвига и освобождения от вселенского горя и позора
Найсвідомішим серед кріпаків виступає Прокіп. Він не тільки мріє про волю, він розуміє, що за волю треба боротися, і в цьому переконує і Назара, й Устину. Він перший насмілюється підняти руку на захист людських прав. „Годі, пані, годі... Цього вже не буде! Годі!” — твердо заявляє він панночці, яка підняла руку на бабусю.
Оптимізм — одна з рис характеру Прокопа. Він людяний, добрий, справедливий, щирий у ставленні до людей. Прокопа за непокірливість віддають у солдати.
В образі Прокопа письменниця показала тип кріпака-протестанта.
Рішучим і вольовим протестантом виступає і панський візник Назар. Зростає він у тяжких умовах, проте завжди веселий, жартівливий. Він ненавидить кріпацтво і мріє вирватись з нього втечею.
І Прокіп, і Назар, і дружина Назара Катря—це люди, які не миряться з своїм становищем і шукають шляхів для звільнення від рабства.
Крім жорстоких і бездушних панів, письменниця в своїй повісті показує нам і пана „доброго”, типового пана-ліберала, яким виступає полковий лікар, чоловік панночки.
Образ пана-ліберала вона подає в розвитку. Спочатку це гордий лікар, щасливий жених панночки, а потім безвільний, покірний, „квач”, „дурень”, „не б'є, не лає, та нічим і не дбає”.
Реалізм і народність, художня майстерність і багатство мови зробили повість Марка Вовчка „Інститутка” найкращим антикріпосницьким твором.
Объяснение: