ответ:Колись на нашій землі була величезна рівнина, кінця-краю якій не було видно, укрита шовковистими травами, вічнозеленими смереками та ялинами, могутніми буками і яворами, берестами й тополями. Долиною текли потічки та річки, багаті на форель та іншу дрібну й велику рибу.
Володарем долини був велетень Силун. Коли він ішов, від його кроків здригалася земля. Розповідають, що Силун добре розумівся на ґаздівстві, мав безліч усякої худоби. Череди корів і волів, отари овець, табуни коней, стада буйволів і свиней паслися на толоках, бродили лісами. А птиці!.. Тисячі качок і гусей плавали в ставках, багато курей кудкудакали на фермах.
Цей ґазда жив у прекрасному палаці: з білого мармуру, з високими шпилями, які сягали аж до хмар. Палац був вибудуваний на груночку1, насипаному людськими руками. Було там стільки кімнат, що легко можна було заблудитися, а в помешканні — добра всякого! Уночі Силун спав у золотій колисці, вистеленій дорогими килимами. А вдень звик відпочивати в срібленому кріслі. На широкій долині слуги обробляли землю, вирощували хліб, за худобою доглядали, птицю годували. Люди мучилися, від зорі до зорі трудилися, багатство примножували, та не собі, а Силунові. Слуги й служниці жили не в палаці, а далеко від нього, у дерев’яних зрубах і землянках. Не хотів господар, щоб у світлицях смерділо гноєм чи людським потом. Ні чоловіки, ні жінки, ні літні люди, ані молодь не сміли покидати маєток Силуна й іти шукати іншої роботи, мусили жити й умирати кріпаками.
Поміж цієї челяді служив у Силуна один хлопець, якого звали Карпом Дніпровським. Він прийшов сюди від берегів Дніпра. Подався в мандри ще десятирічним хлопчиком: шукати щастя, бо батько помер, а мати жила бідно, і мусив їй чимось до Служив Карпо рік, другий, п’ятий. Як і всі, косив траву, орав і сіяв пшеницю та жито, ячмінь і овес, збирав хліб. Не тільки за себе працював, а й іншим допомагав, бо жалів слабих.
Пройти мимо чужой беды или близким,безразлично созерцать горе,проблемы вокруг,думая только о себе или попытаться сделать мир лучше,подарить надежду,проявить сострадание -это личный выбор каждого человека,зависящий от него самого.В литературе много примеров равнодушных героев-эгоистов,но гораздо больше персонажей стремящихся разделить радости и горе окружающих,дающих людям теплоту своей души.Отзывчивые люди нам стать добрее,сделать жизнь светлее и лучше. Отзывчивые люди,стремящиеся прийти на другим,не задумываясь ближнего и совершить маленькое чудо.Матрёна,простая русская женщина,героиня рассказа А.Солженицина " Матрёнин двор" становится "праведником,без которого не стоит село" другим,не думая о себе,она шла по жизни творя добро,самоотверженно делая жизнь окружающих легче,светлее.Отзывчивость жизнь людей описана А.Куприным в рассказе "Чудесный доктор".Доктор не мимо беды,откликнулся на чужое горе.Он умирающего ребёнка,а всю семью Мерцаловых сделал счастливой,кардинально изменив судьбу чужих ему людей. Может ли человек научиться отзывчивости? Вспомните "Унесённые ветром " ,роман Маргарет Митчелл.Главная героиня Скарлетт О’Хара ,весьма своенравная и эгоистичная девушка,которая преследует только свои интересы в жизни.Она добрая,но взбалмошная,любой ценой хочет получить желаемое,как капризный ребёнок..Попав в в экстремальные условия войны между Севером и Югом,она видит свою подругу Мелани,которая жертвует всем,ради других близким и незнакомым людям.Скарлетт становится отзывчивой,неравнодушной,она подругу и своё поместье,вместе со всеми людьми.Изменившись,повзрослев,отзывчивость и доброта Скарлетт приносят ей душевный покой и любовь окружающих.Душевные качества Скарлетт раскрылись во время беды,всё что она считала ненужным,стало дорого ей,она научилась любить людей и им. Старый князь Болконский из романа Льва Толстого "Война и мир" обладает очень скверным и ворчливым характером.Он скрывает свои чувства,считая,что проявление заботы и любви-это недостойно дворянских манер.Сухой и чёрствый князь, в душе переживает за детей,им двигает любовь,он проявляет отзывчивость,но сам стесняется этих чувств.То что он прятал глубоко в душе,выходит на поверхность в моменты беды и горя. Научится отзывчивости нельзя,это качество закладывается в детстве,просто нужно уметь прислушиваться к зову души и не пытаться подавлять лучшие человеческие качества.
ответ:Колись на нашій землі була величезна рівнина, кінця-краю якій не було видно, укрита шовковистими травами, вічнозеленими смереками та ялинами, могутніми буками і яворами, берестами й тополями. Долиною текли потічки та річки, багаті на форель та іншу дрібну й велику рибу.
Володарем долини був велетень Силун. Коли він ішов, від його кроків здригалася земля. Розповідають, що Силун добре розумівся на ґаздівстві, мав безліч усякої худоби. Череди корів і волів, отари овець, табуни коней, стада буйволів і свиней паслися на толоках, бродили лісами. А птиці!.. Тисячі качок і гусей плавали в ставках, багато курей кудкудакали на фермах.
Цей ґазда жив у прекрасному палаці: з білого мармуру, з високими шпилями, які сягали аж до хмар. Палац був вибудуваний на груночку1, насипаному людськими руками. Було там стільки кімнат, що легко можна було заблудитися, а в помешканні — добра всякого! Уночі Силун спав у золотій колисці, вистеленій дорогими килимами. А вдень звик відпочивати в срібленому кріслі. На широкій долині слуги обробляли землю, вирощували хліб, за худобою доглядали, птицю годували. Люди мучилися, від зорі до зорі трудилися, багатство примножували, та не собі, а Силунові. Слуги й служниці жили не в палаці, а далеко від нього, у дерев’яних зрубах і землянках. Не хотів господар, щоб у світлицях смерділо гноєм чи людським потом. Ні чоловіки, ні жінки, ні літні люди, ані молодь не сміли покидати маєток Силуна й іти шукати іншої роботи, мусили жити й умирати кріпаками.
Поміж цієї челяді служив у Силуна один хлопець, якого звали Карпом Дніпровським. Він прийшов сюди від берегів Дніпра. Подався в мандри ще десятирічним хлопчиком: шукати щастя, бо батько помер, а мати жила бідно, і мусив їй чимось до Служив Карпо рік, другий, п’ятий. Як і всі, косив траву, орав і сіяв пшеницю та жито, ячмінь і овес, збирав хліб. Не тільки за себе працював, а й іншим допомагав, бо жалів слабих.
Объяснение:
Отзывчивые люди,стремящиеся прийти на другим,не задумываясь ближнего и совершить маленькое чудо.Матрёна,простая русская женщина,героиня рассказа А.Солженицина " Матрёнин двор" становится "праведником,без которого не стоит село" другим,не думая о себе,она шла по жизни творя добро,самоотверженно делая жизнь окружающих легче,светлее.Отзывчивость жизнь людей описана А.Куприным в рассказе "Чудесный доктор".Доктор не мимо беды,откликнулся на чужое горе.Он умирающего ребёнка,а всю семью Мерцаловых сделал счастливой,кардинально изменив судьбу чужих ему людей.
Может ли человек научиться отзывчивости? Вспомните "Унесённые ветром " ,роман Маргарет Митчелл.Главная героиня Скарлетт О’Хара ,весьма своенравная и эгоистичная девушка,которая преследует только свои интересы в жизни.Она добрая,но взбалмошная,любой ценой хочет получить желаемое,как капризный ребёнок..Попав в в экстремальные условия войны между Севером и Югом,она видит свою подругу Мелани,которая жертвует всем,ради других близким и незнакомым людям.Скарлетт становится отзывчивой,неравнодушной,она подругу и своё поместье,вместе со всеми людьми.Изменившись,повзрослев,отзывчивость и доброта Скарлетт приносят ей душевный покой и любовь окружающих.Душевные качества Скарлетт раскрылись во время беды,всё что она считала ненужным,стало дорого ей,она научилась любить людей и им.
Старый князь Болконский из романа Льва Толстого "Война и мир" обладает очень скверным и ворчливым характером.Он скрывает свои чувства,считая,что проявление заботы и любви-это недостойно дворянских манер.Сухой и чёрствый князь, в душе переживает за детей,им двигает любовь,он проявляет отзывчивость,но сам стесняется этих чувств.То что он прятал глубоко в душе,выходит на поверхность в моменты беды и горя.
Научится отзывчивости нельзя,это качество закладывается в детстве,просто нужно уметь прислушиваться к зову души и не пытаться подавлять лучшие человеческие качества.