Надворі стояла весна, дмухав легенький вітерець. Іван Сила зі своїм видатним тренером Брякусом збирався на змагання до Києва. Зі свого містечка вони вирішили добиратися автомобілем, адже ніщо не віщувало біди.
Несподівано небо почало хмуритись та чорніти, почувся гучний голос грому, яскраво засвітила блискавка. Потроху накрапував дощ. Це не абияк заважало їхати: дорогу поступову розмивало, вітер ламав кущі та скидав додолу дерева. Всюди стало темно і почалась справжня злива.
Проте Брякус та Іван поспішали на змагання та вирішили не зупинятись. Несподівано сталось лихо: щось важке та велике впало на дорого, автомобіль, що їхав попереду зник у темряві.
Брякус вийшов з машини та оглянув дорогу:
- Іване, сталось нещастя: дерево звалилось на машину. Треба терміново дістатись до найближчої станції та викликати до Докторе Брякусе, можливо, я до швидше? – запитав Сила, виліз із машини та підійшов до дерева, що впало.
Несподівано Іван підняв цей здоровенний дуб, що було середньостатистичній людині не під силу, та віджбурнув його подалі:
- Дякувати Богу, що привалило лише задні сидіння, на котрому нікого не було. Але машина потребуватиме сильного ремонту.
Чоловік з автомобіля почав потроху вибиратись та намагався оговтатись від шоку:
- Мужчини, щиро вам дякую! Ви стали моїми рятівниками!
- Немає за що, бо допомагати слабшим – обов’язок кожної людини!
Буря почала стихати та Іван з тренером продовжили свій шлях. На тих змаганнях Сила посів перше місце, а грошовий приз пожертвував тому чоловікові на ремонт машини.
У каждого человека в жизни возникали ситуации, за которые впоследствии ему становилось стыдно. К сожалению, я не исключение. У меня тоже была история, вспоминая которую, становится очень стыдно. И ничего нельзя исправить, а очень бы хотелось.
Я училась в 4-м классе. Приближался выпускной в начальной школе. Я очень радовалась и серьёзно к нему готовилась. И хотя была не настолько взрослая, но всё же озабочена множеством дел. Никого вокруг себя не замечала.
Однажды, когда возвращалась домой после школы, услышала крик. Я подходила всё ближе на звук и вдруг увидела такую картину: вокруг девочки примерно моего возраста кружились собаки. Они на неё кидались, кусали, но она, как могла, всё же от них отбивалась. Меня одолел страх, так как я ужасно боялась собак. С криком я побежала домой и рассказала всё родителям, и так как это происходило недалеко от нашего дома, привела их туда. Но на месте уже никого не оказалось.
На следующий день я узнала, что эта девочка из соседнего двора и что она тяжело пострадала. Со множественными укусами она оказалась в больнице. Мне стало очень стыдно. Слишком сильная озабоченность предстоящим праздником, растерянность, страх, и я не смогла оказать нужную той девочке
Можу запропонувати таку історію з Іваном Силою:
Надворі стояла весна, дмухав легенький вітерець. Іван Сила зі своїм видатним тренером Брякусом збирався на змагання до Києва. Зі свого містечка вони вирішили добиратися автомобілем, адже ніщо не віщувало біди.
Несподівано небо почало хмуритись та чорніти, почувся гучний голос грому, яскраво засвітила блискавка. Потроху накрапував дощ. Це не абияк заважало їхати: дорогу поступову розмивало, вітер ламав кущі та скидав додолу дерева. Всюди стало темно і почалась справжня злива.
Проте Брякус та Іван поспішали на змагання та вирішили не зупинятись. Несподівано сталось лихо: щось важке та велике впало на дорого, автомобіль, що їхав попереду зник у темряві.
Брякус вийшов з машини та оглянув дорогу:
- Іване, сталось нещастя: дерево звалилось на машину. Треба терміново дістатись до найближчої станції та викликати до Докторе Брякусе, можливо, я до швидше? – запитав Сила, виліз із машини та підійшов до дерева, що впало.
Несподівано Іван підняв цей здоровенний дуб, що було середньостатистичній людині не під силу, та віджбурнув його подалі:
- Дякувати Богу, що привалило лише задні сидіння, на котрому нікого не було. Але машина потребуватиме сильного ремонту.
Чоловік з автомобіля почав потроху вибиратись та намагався оговтатись від шоку:
- Мужчини, щиро вам дякую! Ви стали моїми рятівниками!
- Немає за що, бо допомагати слабшим – обов’язок кожної людини!
Буря почала стихати та Іван з тренером продовжили свій шлях. На тих змаганнях Сила посів перше місце, а грошовий приз пожертвував тому чоловікові на ремонт машини.
Объяснение:
Объяснение:
У каждого человека в жизни возникали ситуации, за которые впоследствии ему становилось стыдно. К сожалению, я не исключение. У меня тоже была история, вспоминая которую, становится очень стыдно. И ничего нельзя исправить, а очень бы хотелось.
Я училась в 4-м классе. Приближался выпускной в начальной школе. Я очень радовалась и серьёзно к нему готовилась. И хотя была не настолько взрослая, но всё же озабочена множеством дел. Никого вокруг себя не замечала.
Однажды, когда возвращалась домой после школы, услышала крик. Я подходила всё ближе на звук и вдруг увидела такую картину: вокруг девочки примерно моего возраста кружились собаки. Они на неё кидались, кусали, но она, как могла, всё же от них отбивалась. Меня одолел страх, так как я ужасно боялась собак. С криком я побежала домой и рассказала всё родителям, и так как это происходило недалеко от нашего дома, привела их туда. Но на месте уже никого не оказалось.
На следующий день я узнала, что эта девочка из соседнего двора и что она тяжело пострадала. Со множественными укусами она оказалась в больнице. Мне стало очень стыдно. Слишком сильная озабоченность предстоящим праздником, растерянность, страх, и я не смогла оказать нужную той девочке