Вечер. Гаснет заря. Сумерки спускаются на молодые сосенки, на потемневшую воду. На камне у заглохшего пруда, в лесной чаще, возле глубокого омута одиноко сидит Алёнушка.
В её поникшей фигуре, в смуглом печальном лице выражено горе и страдание. Пусть прост венок на ее голове, но он ярких красок: красен от гвоздик и от лилий бел.
Синее платье украсил тополиный пух, который с рощ прилетел.
Даже природа не хочет признать, что вода мертва и таит опасность. Все равно, несмотря ни на что цветет дурманящим цветком богульник.
Аленушка стала частью природы.
По-прежнему кукует кукушка, спускается к берегу тропинка.
Даже солнце золотыми обручами, словно венками , украшает воду.
Кажется, что сейчас вновь появится Аленушка и вечно будет отражаться ее облик в цветах и тополином пухе. Мне показалось, что Аленушка - это весна и сейчас, когда наступила осень, она погибает, чтоб вновь воскреснуть с приходом весны.
Такие мысли и фантазии вызвало у меня стихотворение А.А.Прокофьева «Аленушка»
Митько і Сергій цілий місяць відчували себе дослідниками, слідопитами, шукачами. Вони бігали до бібліотеки, прочитали багато цікавого про стегозаврів та археоптериксів. Бабуся не могла нахвалитися хлопчиками. Хлопці то були дружелюбні, вони не образилися на Василя, який хотів їх обдурити і налякати. Навпаки, подякували йому за те, що влаштував їм такі цікаві канікули: "Ми відкрили для себе такий світ, який тобі, Васю, і не снився". Хоч вони і гнівалися на нього, подякували вони йому через те що вони ще ніколи себе не відчували справжніми детективами, і це літо їм запам'ятаеться назавжди.У сучасному світі багато хто навіть не може прощати за маленьку дрібницю. Треба вміти прощати, але не завжди, бо людина може використовувати це.
Вечер. Гаснет заря. Сумерки спускаются на молодые сосенки, на потемневшую воду. На камне у заглохшего пруда, в лесной чаще, возле глубокого омута одиноко сидит Алёнушка.
В её поникшей фигуре, в смуглом печальном лице выражено горе и страдание. Пусть прост венок на ее голове, но он ярких красок: красен от гвоздик и от лилий бел.
Синее платье украсил тополиный пух, который с рощ прилетел.
Даже природа не хочет признать, что вода мертва и таит опасность. Все равно, несмотря ни на что цветет дурманящим цветком богульник.
Аленушка стала частью природы.
По-прежнему кукует кукушка, спускается к берегу тропинка.
Даже солнце золотыми обручами, словно венками , украшает воду.
Кажется, что сейчас вновь появится Аленушка и вечно будет отражаться ее облик в цветах и тополином пухе. Мне показалось, что Аленушка - это весна и сейчас, когда наступила осень, она погибает, чтоб вновь воскреснуть с приходом весны.
Такие мысли и фантазии вызвало у меня стихотворение А.А.Прокофьева «Аленушка»
Поделиться:
По морям вокруг Земли
Рисуем осенние листья
"Не жалею, не зову, не плачу…"
Митько і Сергій цілий місяць відчували себе дослідниками, слідопитами, шукачами. Вони бігали до бібліотеки, прочитали багато цікавого про стегозаврів та археоптериксів. Бабуся не могла нахвалитися хлопчиками. Хлопці то були дружелюбні, вони не образилися на Василя, який хотів їх обдурити і налякати. Навпаки, подякували йому за те, що влаштував їм такі цікаві канікули: "Ми відкрили для себе такий світ, який тобі, Васю, і не снився". Хоч вони і гнівалися на нього, подякували вони йому через те що вони ще ніколи себе не відчували справжніми детективами, і це літо їм запам'ятаеться назавжди.У сучасному світі багато хто навіть не може прощати за маленьку дрібницю. Треба вміти прощати, але не завжди, бо людина може використовувати це.
Извиняюсь что не 16, я пыталась:((