У кожної людини в житті є найулюбленіший письменник або поет. Його твори ми здатні захоплено читати й перечитувати по декілька разів, і вони від цього стають ще більш цікавими та улюбленими.
Таким письменником став для мене О. С. Пушкін. Я не пам'ятаю, коли вперше почула його ім'я, але це не має значення. Головне — це те, що його казки, вірші та проза, герої його творів немовби влились у моє життя і стали його часточкою.
Я пам'ятаю, як ще маленькою дівчинкою співчувала старому із "Казки про золоту рибку", як мені дуже хотілося мати вдома такого ж кота, що ходить круг дерева .по золотому ланцюзі. Я пам'ятаю, як хотілося мені бути схожою то на царицю, то на "лебідь білу" з "Казки про царя Салтана". А за мультфільмом, створеним за "Казкою про сплячу царівну та семеро богатирів", я вивчила казку напам'ять — так мені сподобалися її герої. Звісно, тоді я ще не знала, що всіх цих героїв створив О. С. Пушкін. І тільки набагато пізніше, коли мама читала мені вірші і про зимовий вечір, і про музу, і про ліцей, і про няню, і про осінь, і ще про багато-багато іншого, я вперше почула про автора цих дивовижних поезій Олександра Пушкіна. З тієї миті я вже ніколи з ним не розлучалася.
Я шукала в бібліотеці його книги і перечитувала їх кілька разів. Я намагалася походити на кращих героїнь його творів. Пам'ятаю, як я вперше прочитала повість "Дубровський" і мені важко було визначити своє ставлення до Маші. Ще мене вразила поема "Полтава", але не стільки своїм сюжетом, скільки через почуття гордості за героїв-воїнів.
Повесть «Дубровский» (1832) – одно из лучших произведений А.С. Пушкина. Герои этого произведения - Владимир Дубровский, Маша Троекурова, Кирилла Петрович Троекуров – сильные и незаурядные личности. Но разница между ними в том, что Дубровский и Маша - натуры благородные и чистые. Троекуров же – самодур, в котором до предела развито чувство превосходства и вседозволенности. Я думаю, повесть «Дубровский», прежде всего, заставляет нас задуматься о проблеме человеческого достоинства. Все герои произведения сталкиваются с вопросом защиты человеческой чести. Прежде всего, это касается семьи Дубровских. Ее Троекуров не только лишил родового поместья, но и покусился на дворянскую честь, достоинство своих соседей. Мы видим, что Андрей Гаврилович Дубровский не выдержал такого унижения и умер, немного не дожив до полной потери Кистеневки. Поэтому отстаивать человеческую и фамильную честь пришлось Дубровскому-младшему. Не найдя защиты закона, который был куплен Троекуровым, Владимиру пришлось стать «благородным разбойником». Вместе с преданными крепостными он ушел в леса «вершить свой суд». Но чистая и искренняя натура этого героя не позволила ему стать настоящим головорезом – жестоким и беспощадным. Во всей округе стало известно, что главарь разбойничьей банды справедлив и часто бывает милосерден. Кроме того, он не трогает владения самого богатого помещика в округе – Троекурова. Как оказалось, Дубровский полюбил дочь Кириллы Петровича, Машу, и простил ради нее своего кровного врага. Маша тоже полюбила Владимира. Но эти герои не смогли быть вместе – Кирила Петрович насильно выдал свою дочь замуж за старого графа Верейского. Дубровский же не успел свою возлюбленную от брака с нелюбимым человеком. Таким финалом, как мне кажется, Пушкин заставляет нас задуматься о том, что человек в России беззащитен перед злом и несправедливостью. Его не может защитить ни закон, ни общество. Он может рассчитывать лишь на свои собственные силы. Однако всегда, в любой ситуации, нужно помнить о своей чести, о законах нравственности, которые превыше всего. Только следуя им, можно выйти победителем из самого страшного испытания. Именно этому и учит нас повесть Пушкина «Дубровский».
Мій улюблений поет (О. С. Пушкін)
У кожної людини в житті є найулюбленіший письменник або поет. Його твори ми здатні захоплено читати й перечитувати по декілька разів, і вони від цього стають ще більш цікавими та улюбленими.
Таким письменником став для мене О. С. Пушкін. Я не пам'ятаю, коли вперше почула його ім'я, але це не має значення. Головне — це те, що його казки, вірші та проза, герої його творів немовби влились у моє життя і стали його часточкою.
Я пам'ятаю, як ще маленькою дівчинкою співчувала старому із "Казки про золоту рибку", як мені дуже хотілося мати вдома такого ж кота, що ходить круг дерева .по золотому ланцюзі. Я пам'ятаю, як хотілося мені бути схожою то на царицю, то на "лебідь білу" з "Казки про царя Салтана". А за мультфільмом, створеним за "Казкою про сплячу царівну та семеро богатирів", я вивчила казку напам'ять — так мені сподобалися її герої. Звісно, тоді я ще не знала, що всіх цих героїв створив О. С. Пушкін. І тільки набагато пізніше, коли мама читала мені вірші і про зимовий вечір, і про музу, і про ліцей, і про няню, і про осінь, і ще про багато-багато іншого, я вперше почула про автора цих дивовижних поезій Олександра Пушкіна. З тієї миті я вже ніколи з ним не розлучалася.
Я шукала в бібліотеці його книги і перечитувала їх кілька разів. Я намагалася походити на кращих героїнь його творів. Пам'ятаю, як я вперше прочитала повість "Дубровський" і мені важко було визначити своє ставлення до Маші. Ще мене вразила поема "Полтава", але не стільки своїм сюжетом, скільки через почуття гордості за героїв-воїнів.
Я думаю, повесть «Дубровский», прежде всего, заставляет нас задуматься о проблеме человеческого достоинства. Все герои произведения сталкиваются с вопросом защиты человеческой чести. Прежде всего, это касается семьи Дубровских. Ее Троекуров не только лишил родового поместья, но и покусился на дворянскую честь, достоинство своих соседей.
Мы видим, что Андрей Гаврилович Дубровский не выдержал такого унижения и умер, немного не дожив до полной потери Кистеневки. Поэтому отстаивать человеческую и фамильную честь пришлось Дубровскому-младшему. Не найдя защиты закона, который был куплен Троекуровым, Владимиру пришлось стать «благородным разбойником». Вместе с преданными крепостными он ушел в леса «вершить свой суд».
Но чистая и искренняя натура этого героя не позволила ему стать настоящим головорезом – жестоким и беспощадным. Во всей округе стало известно, что главарь разбойничьей банды справедлив и часто бывает милосерден. Кроме того, он не трогает владения самого богатого помещика в округе – Троекурова.
Как оказалось, Дубровский полюбил дочь Кириллы Петровича, Машу, и простил ради нее своего кровного врага. Маша тоже полюбила Владимира. Но эти герои не смогли быть вместе – Кирила Петрович насильно выдал свою дочь замуж за старого графа Верейского. Дубровский же не успел свою возлюбленную от брака с нелюбимым человеком.
Таким финалом, как мне кажется, Пушкин заставляет нас задуматься о том, что человек в России беззащитен перед злом и несправедливостью. Его не может защитить ни закон, ни общество. Он может рассчитывать лишь на свои собственные силы.
Однако всегда, в любой ситуации, нужно помнить о своей чести, о законах нравственности, которые превыше всего. Только следуя им, можно выйти победителем из самого страшного испытания. Именно этому и учит нас повесть Пушкина «Дубровский».