О чем рассказывает нам притча о блудном сыне? Младший сын не захотел заниматься тяжелой работой вместе с отцом и старшим братом. Он решил отправиться в странствие, при этом попросил отца отдать причитающуюся ему долю наследства. За самое короткое время парень промотал отцовские деньги и с лихвой познал нужду и горести. На первый взгляд, младший сын пренебрег своими обязанностями, отказался от родного дома ради удовольствий и получил достойное наказание. Отец имел полное право прогнать блудного сына со своих глаз. Но он этого не сделал. Отец простил своего сына, принял его в дом и на радостях захотел зажарить лучшего теленка. Возвращение блудного сына было для отца знаменательным событием. Ведь его сын нашел в себе мужество вернуться, искренне раскаявшись в своем поступке. Блудный сын осознал свое необдуманное поведение, понял, что глубоко заблуждался. Эта притча учит нас, что за любые поступки люди обязательно получают воздаяние. За хорошие и правильные деяния человек вознаграждается, а за плохие и необдуманные несет тяжелое наказание. Блудный сын не думал, что судьба обойдется с ним так жестоко. Он хотел легкой и веселой жизни. Пока у него были деньги, он не задумывался о правильности своих действий. Он жил на широкую ногу, необдуманно тратил деньги. И за это время блудный сын ни разу не вспомнил о своем отце, который зарабатывал эти деньги тяжким трудом. Не вспомнил он и о старшем брате, который трудился вместе с отцом. Задумываться о своей семье он стал только тогда, когда от него отвернулись все, кто жил за его счет. Только тогда блудный сын понял, что никому на свете, кроме родных, он не нужен. А отец при виде своего несчастного, измученного сына даже не стал задумываться о тех ошибках, которые тот допустил. В притче об этом не сказано, но отец, наверное, всегда помнил о своем сыне. И всегда переживал, как складывается его судьба. Поэтому отец был пo-настоящему счастлив, когда понял, что его сын все осознал. Осознал и навсегда вернулся в родной дом. Таковы уроки Библии... Здесь все объясняется на простых примерах. Человек может совершить много ошибок, но если он раскается, то Бог простит его, как простил отец своего блудного сына.
Щасливого майбутнього, коли національно-визвольна боротьба буде успішно завершена, будь-яка окупація зникне - й українці заживуть повноцінним людським життям.
Але у 1859 році, в переспіві "Осія. Глава XIV" він провіщав і щось жахливе: "Погибнеш, згинеш, Україно, / Не стане й знаку на землі, / А ти пишалося колись / В добрі і розкоші! Вкраїно!".
Оновлена українська земля, світ вільних сина і матері, і світ без України, земля загиблих "лукавих чад" - ці дві можливості мабутнього постійно супроводжують нашу націю.
Але Шевченко не лише по-батьківськи надихає чи остерігає.
Він у літературній формі ще й пропонує національну ідеологію, націоналістичний суспільний світогляд та буттєво-історичний, національно-екзистенціальний тип мислення. Мислення у категоріях захисту, відтворення та розвитку нації. Саме такі світогляд і мислення формують новий - шевченківський! - тип української людини! Саме вони покликані забезпечити тривання українців та їх Батьківщини у часі й просторі.
З яких найважливіших компонентів складаються ці світогляд і мислення
Насамперед Кобзар пропонує три найосновніші національні ідеали, три найголовніші цінності, що повинні б визначати орієнтири життя - й окремої людини, і цілого народу.
Ідеться про Бога, Україну, Свободу.
Передусім життя українця - це життя з християнським Богом, Творцем всього сущого, Батьком правди і волі. Шевченко, як справжній пророк, нерідко веде дискусію з Господом, бачачи невимовні страждання своїх земляків, але утверджує все ж усепереможну віру в Нього як, наприклад, у поемі "Кавказ":
Ми віруєм Твоїй силі
І духу живому!
Встане правда! встане воля!
І Тобі одному
всі язики
Вовіки і віки.
Другий ідеал випливає із закоріненості життя кожної справжньої людини у Батьківщину.
Але це закорінення вимагає осмислення і дії: треба бути по-синівньому відповідальним за Україну перед Богом, предками і нащадками. Тому у медитації "Мені однаково, чи буду..." читаємо:
Та неоднаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені.
Нормальне буття людини і народу неможливе без свободи. Імперіалізм, рабство, неволя, окупації зовнішні та внутрішні спустошують кожного індивіда, деформують усі природні суспільні зв'язки.
Тому третій ідеал утверджує цінність Свободи.
Українець і Україна можуть належним чином існувати у Божому світі лише політично, духовно, економічно вільними. Звідси і заклик до земляків у "Заповіті":
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
Окрім трьох ідеалів, ми бачимо в поезії Шевченка велику кількість категоричних імперативів, наказів, що регулюють українське буття і мислення шевченківської людини.
Серед них центральне місце займає імператив національний, найбільш чітко виражений у поемі "Сон" ("Гори мої високії...").
Саме там ліричний герой-християннин висловлює вражаючу готовність пожертвувати найдорожчим інням свої душі - задля ще більш дорогого - врятування буття своєї нації, своєї Батьківщини. Фактично, задля врятування душ своїх земляків:
...Я Богу ...
Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю!
Цю ж жертовність мали б усвідомлювати і ми, озвучуючи слова державного гімну: "Душу й тіло ми положим за нашу свободу...".
Але чи усвідомлюємо
Чи пам'ятаємо цей шевченківський наказ - так, як пам'ятали його наші предки, січові стрільці, воїни УНР, наддніпрянські повстанці, бойовики УВО та ОУН, партизани УПА?
Усі озвучені й не озвучені ідеали та імперативи Шевченка органічно включені у його художньо виражену націософію - філософію національної ідеї.
Стрижневим елементом цієї ідеї була й залишається ідея національної державності, показана Кобзарем через наскрізний образ "хати".
Що ж, як не національна держава, повноцінно і на всіх рівнях захищає націю та її буття? Де ще, як не у цій символічній "хаті", народ стає справжнім господарем своєї долі на своїй власній землі? Де ще, як не в Українській Соборній самостійній державі, можуть існувати українські правда, сила і воля? Про це йдеться у "Посланії":
Подивіться на рай тихий
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
Саме Тарас Шевченко, його ідеали, імперативи, його животворна національна ідея спонукають замислитися
На первый взгляд, младший сын пренебрег своими обязанностями, отказался от родного дома ради удовольствий и получил достойное наказание. Отец имел полное право прогнать блудного сына со своих глаз. Но он этого не сделал. Отец простил своего сына, принял его в дом и на радостях захотел зажарить лучшего теленка. Возвращение блудного сына было для отца знаменательным событием. Ведь его сын нашел в себе мужество вернуться, искренне раскаявшись в своем поступке. Блудный сын осознал свое необдуманное поведение, понял, что глубоко заблуждался.
Эта притча учит нас, что за любые поступки люди обязательно получают воздаяние. За хорошие и правильные деяния человек вознаграждается, а за плохие и необдуманные несет тяжелое наказание. Блудный сын не думал, что судьба обойдется с ним так жестоко. Он хотел легкой и веселой жизни. Пока у него были деньги, он не задумывался о правильности своих действий. Он жил на широкую ногу, необдуманно тратил деньги. И за это время блудный сын ни разу не вспомнил о своем отце, который зарабатывал эти деньги тяжким трудом. Не вспомнил он и о старшем брате, который трудился вместе с отцом. Задумываться о своей семье он стал только тогда, когда от него отвернулись все, кто жил за его счет. Только тогда блудный сын понял, что никому на свете, кроме родных, он не нужен.
А отец при виде своего несчастного, измученного сына даже не стал задумываться о тех ошибках, которые тот допустил. В притче об этом не сказано, но отец, наверное, всегда помнил о своем сыне. И всегда переживал, как складывается его судьба. Поэтому отец был пo-настоящему счастлив, когда понял, что его сын все осознал. Осознал и навсегда вернулся в родной дом.
Таковы уроки Библии... Здесь все объясняется на простых примерах. Человек может совершить много ошибок, но если он раскается, то Бог простит его, как простил отец своего блудного сына.
Объяснение:
Щасливого майбутнього, коли національно-визвольна боротьба буде успішно завершена, будь-яка окупація зникне - й українці заживуть повноцінним людським життям.
Але у 1859 році, в переспіві "Осія. Глава XIV" він провіщав і щось жахливе: "Погибнеш, згинеш, Україно, / Не стане й знаку на землі, / А ти пишалося колись / В добрі і розкоші! Вкраїно!".
Оновлена українська земля, світ вільних сина і матері, і світ без України, земля загиблих "лукавих чад" - ці дві можливості мабутнього постійно супроводжують нашу націю.
Але Шевченко не лише по-батьківськи надихає чи остерігає.
Він у літературній формі ще й пропонує національну ідеологію, націоналістичний суспільний світогляд та буттєво-історичний, національно-екзистенціальний тип мислення. Мислення у категоріях захисту, відтворення та розвитку нації. Саме такі світогляд і мислення формують новий - шевченківський! - тип української людини! Саме вони покликані забезпечити тривання українців та їх Батьківщини у часі й просторі.
З яких найважливіших компонентів складаються ці світогляд і мислення
Насамперед Кобзар пропонує три найосновніші національні ідеали, три найголовніші цінності, що повинні б визначати орієнтири життя - й окремої людини, і цілого народу.
Ідеться про Бога, Україну, Свободу.
Передусім життя українця - це життя з християнським Богом, Творцем всього сущого, Батьком правди і волі. Шевченко, як справжній пророк, нерідко веде дискусію з Господом, бачачи невимовні страждання своїх земляків, але утверджує все ж усепереможну віру в Нього як, наприклад, у поемі "Кавказ":
Ми віруєм Твоїй силі
І духу живому!
Встане правда! встане воля!
І Тобі одному
всі язики
Вовіки і віки.
Другий ідеал випливає із закоріненості життя кожної справжньої людини у Батьківщину.
Але це закорінення вимагає осмислення і дії: треба бути по-синівньому відповідальним за Україну перед Богом, предками і нащадками. Тому у медитації "Мені однаково, чи буду..." читаємо:
Та неоднаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять...
Ох, не однаково мені.
Нормальне буття людини і народу неможливе без свободи. Імперіалізм, рабство, неволя, окупації зовнішні та внутрішні спустошують кожного індивіда, деформують усі природні суспільні зв'язки.
Тому третій ідеал утверджує цінність Свободи.
Українець і Україна можуть належним чином існувати у Божому світі лише політично, духовно, економічно вільними. Звідси і заклик до земляків у "Заповіті":
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
Окрім трьох ідеалів, ми бачимо в поезії Шевченка велику кількість категоричних імперативів, наказів, що регулюють українське буття і мислення шевченківської людини.
Серед них центральне місце займає імператив національний, найбільш чітко виражений у поемі "Сон" ("Гори мої високії...").
Саме там ліричний герой-християннин висловлює вражаючу готовність пожертвувати найдорожчим інням свої душі - задля ще більш дорогого - врятування буття своєї нації, своєї Батьківщини. Фактично, задля врятування душ своїх земляків:
...Я Богу ...
Я так її, я так люблю
Мою Україну убогу,
Що проклену святого Бога,
За неї душу погублю!
Цю ж жертовність мали б усвідомлювати і ми, озвучуючи слова державного гімну: "Душу й тіло ми положим за нашу свободу...".
Але чи усвідомлюємо
Чи пам'ятаємо цей шевченківський наказ - так, як пам'ятали його наші предки, січові стрільці, воїни УНР, наддніпрянські повстанці, бойовики УВО та ОУН, партизани УПА?
Усі озвучені й не озвучені ідеали та імперативи Шевченка органічно включені у його художньо виражену націософію - філософію національної ідеї.
Стрижневим елементом цієї ідеї була й залишається ідея національної державності, показана Кобзарем через наскрізний образ "хати".
Що ж, як не національна держава, повноцінно і на всіх рівнях захищає націю та її буття? Де ще, як не у цій символічній "хаті", народ стає справжнім господарем своєї долі на своїй власній землі? Де ще, як не в Українській Соборній самостійній державі, можуть існувати українські правда, сила і воля? Про це йдеться у "Посланії":
Подивіться на рай тихий
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
Саме Тарас Шевченко, його ідеали, імперативи, його животворна національна ідея спонукають замислитися