Подберите картины русских художников, которыми, на ваш взгляд, можно иллюстрировать эти стихотворения (по одной картине на стихотворение)С. Есенина "Мелколесье" и "Пороша".
Добро і зло, вірність і зрада, поетичне покликання і сіра буденщина зіткнулись у драмі-казці Лесі Українки «Лісова пісня», яка розповідає про красу людських почуттів і згубність духовного гноблення, про необхідність збереження гармонії між людиною і природою.
У ліс приходять люди, приносять свої клопоти. Голос Лукашевої сопілки пробуджує з зимового сну Мавку — «весна ніколи так ще не співала...» Дитина лісу і сільський хлопець закохуються. Перша дія — цвітіння їхнього кохання і одночасно це весняне буяння природи. На голос Лукашевої «веснянки відкликається зозуля, потім соловейко, розцвітає яріше дика рожа, біліє цвіт калини, навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти ».
У другій дії — зміліло озеро, «очерет сухопнелестить скупим листом». Природа в'яне. Почорнів жар маку. З останніми квітами та зжатим стиглим житом полягло й кохання Лукаша до Мавки. Тут ми бачимо, що роздвоєна душа юнака вагається — між поезією і прозою буття, мрією й буденністю.
На противагу Лукашеві, ніжна Мавка викликає у нас щире захоплення. «Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає», — ці слова найстисліше і найяскравіше виражають головну суть образу Мавки. Вогонь її кохання сильніший за смерть. Він допоміг їй вирватись із мертвого царства Того, що в скалі сидить. Кохання Мавка сприймає, як «огнисте дерево». У ніч першої зустрічі з Лукашем на її чолі палає зоряний вінок, а коли коханий зрадив, «всі зорі погасли в вінку і в серці». В останньому монолозі героїні безсмертя асоціюється з ясним вогнем, вільними іскрами. І, як віра й надія, знову спалахують вогні в її зоряному вінку.
Лукаш за зраду найчистіших своїх почуттів, за зраду любові тяжко покараний: Лісовик перетворив його на вовкулаку. Цей символічний епізод змушує нас задуматися про вічні моральні цінності: хто зрікся духовного життя, загасив у собі порив до прекрасного, той перестав бути людиною.
Проза життя знищує прекрасну мрію Лукаша, буденщина засмоктує, наче поліське болото. Проте мрію вбити не можна. Про це голосно співає сопілка у фіналі.
Справді, людина завжди може знайти в собі сили з будь-якої прірви свого падіння піднятися на височінь людського духу — через страждання, через усвідомлення своєї недосконалості, через самопізнання і добротворення.
Основная мысль феерии А. Грина «Алые паруса» выражена в конце произведения – в словах Грэя, объясняющего моряку Пантену, почему решил установить на своём корабле «Секрет» алые паруса.
Грэй говорит: «Вы видите, как тесно сплетены здесь судьба, воля и свойство характеров; я прихожу к той, которая ждет и может ждать только меня, я же не хочу никого другого, кроме нее, может быть именно потому, что благодаря ей я понял одну нехитрую истину. Она в том, чтобы делать так называемые чудеса своими руками» .
VII
Алый «Секрет»
7-й абзац от начала.
Мечта, верность мечте, ожидание чуда – всё это, конечно, хорошо. Но ни мечта Ассоль, ни её ожидание чуда не привели бы ни к чему, если бы Грэй, узнав о её мечте, о её ожидании корабля под алыми парусами, не сотворил бы это чудо.
Основная мысль повести «Алые паруса» – ЧУДЕСА НАДО ДЕЛАТЬ СВОИМИ РУКАМИ.
В фильме «Алые паруса» эти слова звучат в самом конце. Посмотрите заключительные фрагменты этого замечательного фильма.
P.S. С ответом замешкалась, так как хотелось поместить в него фрагмент из фильма, а лимит на видио у меня был исчерпан, пришлось ждать, когда наступят новые сутки.
У ліс приходять люди, приносять свої клопоти. Голос Лукашевої сопілки пробуджує з зимового сну Мавку — «весна ніколи так ще не співала...» Дитина лісу і сільський хлопець закохуються. Перша дія — цвітіння їхнього кохання і одночасно це весняне буяння природи. На голос Лукашевої «веснянки відкликається зозуля, потім соловейко, розцвітає яріше дика рожа, біліє цвіт калини, навіть чорна безлиста тернина появляє ніжні квіти ».
У другій дії — зміліло озеро, «очерет сухопнелестить скупим листом». Природа в'яне. Почорнів жар маку. З останніми квітами та зжатим стиглим житом полягло й кохання Лукаша до Мавки. Тут ми бачимо, що роздвоєна душа юнака вагається — між поезією і прозою буття, мрією й буденністю.
На противагу Лукашеві, ніжна Мавка викликає у нас щире захоплення. «Я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає», — ці слова найстисліше і найяскравіше виражають головну суть образу Мавки. Вогонь її кохання сильніший за смерть. Він допоміг їй вирватись із мертвого царства Того, що в скалі сидить. Кохання Мавка сприймає, як «огнисте дерево». У ніч першої зустрічі з Лукашем на її чолі палає зоряний вінок, а коли коханий зрадив, «всі зорі погасли в вінку і в серці». В останньому монолозі героїні безсмертя асоціюється з ясним вогнем, вільними іскрами. І, як віра й надія, знову спалахують вогні в її зоряному вінку.
Лукаш за зраду найчистіших своїх почуттів, за зраду любові тяжко покараний: Лісовик перетворив його на вовкулаку. Цей символічний епізод змушує нас задуматися про вічні моральні цінності: хто зрікся духовного життя, загасив у собі порив до прекрасного, той перестав бути людиною.
Проза життя знищує прекрасну мрію Лукаша, буденщина засмоктує, наче поліське болото. Проте мрію вбити не можна. Про це голосно співає сопілка у фіналі.
Справді, людина завжди може знайти в собі сили з будь-якої прірви свого падіння піднятися на височінь людського духу — через страждання, через усвідомлення своєї недосконалості, через самопізнання і добротворення.
Основная мысль феерии А. Грина «Алые паруса» выражена в конце произведения – в словах Грэя, объясняющего моряку Пантену, почему решил установить на своём корабле «Секрет» алые паруса.
Грэй говорит: «Вы видите, как тесно сплетены здесь судьба, воля и свойство характеров; я прихожу к той, которая ждет и может ждать только меня, я же не хочу никого другого, кроме нее, может быть именно потому, что благодаря ей я понял одну нехитрую истину. Она в том, чтобы делать так называемые чудеса своими руками» .
VII
Алый «Секрет»
7-й абзац от начала.
Мечта, верность мечте, ожидание чуда – всё это, конечно, хорошо. Но ни мечта Ассоль, ни её ожидание чуда не привели бы ни к чему, если бы Грэй, узнав о её мечте, о её ожидании корабля под алыми парусами, не сотворил бы это чудо.
Основная мысль повести «Алые паруса» – ЧУДЕСА НАДО ДЕЛАТЬ СВОИМИ РУКАМИ.
В фильме «Алые паруса» эти слова звучат в самом конце. Посмотрите заключительные фрагменты этого замечательного фильма.
P.S. С ответом замешкалась, так как хотелось поместить в него фрагмент из фильма, а лимит на видио у меня был исчерпан, пришлось ждать, когда наступят новые сутки.