Сюжет произведения строится на жизни и чувствах мальчика Васи, главного героя, - у него умирает мать, а отец замыкается в своем горе, отворачиваясь от ребенка. Пытаясь как-то разнообразить жизнь, Вася начинает подолгу бродить по родному городу. Во время одной из таких прогулок он знакомится с нищими обитателями старой часовни – Валиком и Марусей, детьми пана Тыбурция. Именно они становятся его настоящими друзьями, через них он постигает действительность жизни, смотрит на нее совершенно с другой стороны. Для Валика и Маруси дружба с Васей была большой радостью. Вася часто приносил детям яблоки из своего сада, угощал лакомством, которому они никогда не видели. Он развлекал Марусю, рассказывал ей сказки, устраивал веселые игры. При появлении Васи девочка «каждый раз хлопала в ладони, и глаза ее блестели искренним интересом» . Для Валика Вася был единым товарищем, которому он мог довериться. Для этих обездоленных детей сын судьи был светом в темном подземелье. Все тепло своей души он отдавал Валику и Маруси. Мальчик ощущал, что он нужен детям, его ждут, радушно встречают. Васю глубоко поразила тяжелая, голодная жизнь его маленьких друзей. Он искренне желал им чем-то сочувствовал, жалел. Он никак не мог понять, почему именно должен скрывать от других свою дружбу с Валиком и Марусей. То, как человек воспринимает других, раскрывает его собственную натуру. Вася - настоящий друг, который бескорыстно тем, кто этого нуждается в. Итак, правильно говорят, что человек сильный со своими друзьями. Трагическая смерть Маруси от тяжелой болезни становится не только этапом взросления Васи, но и неожиданно примиряет его с отцом.
Гумор – доброзичливий сміх, спрямований на розкриття певних вад людського характеру або недоладностей у життя людей*.
Наприклад, у п’єсі І. Карпенка-Карого “Мартин Боруля” гумором сповнені діалоги дійових осіб, зокрема, намагання Мартина прищепити членам своєї родини дворянські риси:
Мартин. Ну, годі! Сідай, душко! Омелько привезе самуварь, чаю, сахарю і… кофію. Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять… Піди ти зараз до Сидоровички — вона зна — і повчися у неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?
Сатира – різке осміювання, критика всього негативного. Об’єкт висміювання часто малюється у перебільшено смішному вигляді*.
У поемі “Сон” саркастично-карикатурно подано образ цариці:
Цариця-небога,
Мов опеньок засушений,
Тонка, довгонога,
Та ще, на лихо, сердешне
Хита головою.
Так оце-то та богиня!
Лишенько з тобою.
А я, дурний, не бачивши
Тебе, цяце, й разу,
Та й повірив тупорилим
Твоїм віршемазам.
Ґротеск – художній засіб, що ґрунтується на свідомому перебільшенні, контрастах трагічного й комічного, переплетінні реального з фантастичним*.
Ґротесковою є сцена “генерального мордобитія” в поемі “Сон”:
Дивлюсь, цар підходить
До найстаршого… та в пику
Його як затопить!..
Облизався неборака;
Та меншого в пузо —
Аж загуло!.. А той собі
Ще меншого туза
Межи плечі; той меншого,
А менший малого,
А той дрібних, а дрібнота
Уже за порогом
Як кинеться по улицях,
Та й давай місити
Недобитків православних,
А ті голосити;
Та верещать; та як ревнуть:
«Гуля наш батюшка, гуля!
Ура!.. ура!.. ура! а-а-а…»
Сарказм – глузування над людиною, державою, діяльністю організацій, що ґрунтується на почутті переваги мовця над тим, про що він говорить. Буває їдким, викривальним, гірким. Сарказм близький до іронії*.
Во время одной из таких прогулок он знакомится с нищими обитателями старой часовни – Валиком и Марусей, детьми пана Тыбурция. Именно они становятся его настоящими друзьями, через них он постигает действительность жизни, смотрит на нее совершенно с другой стороны.
Для Валика и Маруси дружба с Васей была большой радостью. Вася часто приносил детям яблоки из своего сада, угощал лакомством, которому они никогда не видели. Он развлекал Марусю, рассказывал ей сказки, устраивал веселые игры. При появлении Васи девочка «каждый раз хлопала в ладони, и глаза ее блестели искренним интересом» . Для Валика Вася был единым товарищем, которому он мог довериться. Для этих обездоленных детей сын судьи был светом в темном подземелье. Все тепло своей души он отдавал Валику и Маруси. Мальчик ощущал, что он нужен детям, его ждут, радушно встречают. Васю глубоко поразила тяжелая, голодная жизнь его маленьких друзей. Он искренне желал им чем-то сочувствовал, жалел. Он никак не мог понять, почему именно должен скрывать от других свою дружбу с Валиком и Марусей. То, как человек воспринимает других, раскрывает его собственную натуру. Вася - настоящий друг, который бескорыстно тем, кто этого нуждается в. Итак, правильно говорят, что человек сильный со своими друзьями.
Трагическая смерть Маруси от тяжелой болезни становится не только этапом взросления Васи, но и неожиданно примиряет его с отцом.
Гумор – доброзичливий сміх, спрямований на розкриття певних вад людського характеру або недоладностей у життя людей*.
Наприклад, у п’єсі І. Карпенка-Карого “Мартин Боруля” гумором сповнені діалоги дійових осіб, зокрема, намагання Мартина прищепити членам своєї родини дворянські риси:
Мартин. Ну, годі! Сідай, душко! Омелько привезе самуварь, чаю, сахарю і… кофію. Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять… Піди ти зараз до Сидоровички — вона зна — і повчися у неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?
Сатира – різке осміювання, критика всього негативного. Об’єкт висміювання часто малюється у перебільшено смішному вигляді*.
У поемі “Сон” саркастично-карикатурно подано образ цариці:
Цариця-небога,
Мов опеньок засушений,
Тонка, довгонога,
Та ще, на лихо, сердешне
Хита головою.
Так оце-то та богиня!
Лишенько з тобою.
А я, дурний, не бачивши
Тебе, цяце, й разу,
Та й повірив тупорилим
Твоїм віршемазам.
Ґротеск – художній засіб, що ґрунтується на свідомому перебільшенні, контрастах трагічного й комічного, переплетінні реального з фантастичним*.
Ґротесковою є сцена “генерального мордобитія” в поемі “Сон”:
Дивлюсь, цар підходить
До найстаршого… та в пику
Його як затопить!..
Облизався неборака;
Та меншого в пузо —
Аж загуло!.. А той собі
Ще меншого туза
Межи плечі; той меншого,
А менший малого,
А той дрібних, а дрібнота
Уже за порогом
Як кинеться по улицях,
Та й давай місити
Недобитків православних,
А ті голосити;
Та верещать; та як ревнуть:
«Гуля наш батюшка, гуля!
Ура!.. ура!.. ура! а-а-а…»
Сарказм – глузування над людиною, державою, діяльністю організацій, що ґрунтується на почутті переваги мовця над тим, про що він говорить. Буває їдким, викривальним, гірким. Сарказм близький до іронії*.
У нас же й світа, як на те —
Одна Сибір неісходима!
А тюрм, а люду!.. Що й лічить!
Од молдаванина до фінна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує!
Объяснение: