Гумор – доброзичливий сміх, спрямований на розкриття певних вад людського характеру або недоладностей у життя людей*.
Наприклад, у п’єсі І. Карпенка-Карого “Мартин Боруля” гумором сповнені діалоги дійових осіб, зокрема, намагання Мартина прищепити членам своєї родини дворянські риси:
Мартин. Ну, годі! Сідай, душко! Омелько привезе самуварь, чаю, сахарю і… кофію. Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять… Піди ти зараз до Сидоровички — вона зна — і повчися у неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?
Сатира – різке осміювання, критика всього негативного. Об’єкт висміювання часто малюється у перебільшено смішному вигляді*.
У поемі “Сон” саркастично-карикатурно подано образ цариці:
Цариця-небога,
Мов опеньок засушений,
Тонка, довгонога,
Та ще, на лихо, сердешне
Хита головою.
Так оце-то та богиня!
Лишенько з тобою.
А я, дурний, не бачивши
Тебе, цяце, й разу,
Та й повірив тупорилим
Твоїм віршемазам.
Ґротеск – художній засіб, що ґрунтується на свідомому перебільшенні, контрастах трагічного й комічного, переплетінні реального з фантастичним*.
Ґротесковою є сцена “генерального мордобитія” в поемі “Сон”:
Дивлюсь, цар підходить
До найстаршого… та в пику
Його як затопить!..
Облизався неборака;
Та меншого в пузо —
Аж загуло!.. А той собі
Ще меншого туза
Межи плечі; той меншого,
А менший малого,
А той дрібних, а дрібнота
Уже за порогом
Як кинеться по улицях,
Та й давай місити
Недобитків православних,
А ті голосити;
Та верещать; та як ревнуть:
«Гуля наш батюшка, гуля!
Ура!.. ура!.. ура! а-а-а…»
Сарказм – глузування над людиною, державою, діяльністю організацій, що ґрунтується на почутті переваги мовця над тим, про що він говорить. Буває їдким, викривальним, гірким. Сарказм близький до іронії*.
Лиза: "Кто так чувствителен, и весел, и остер, Как Александр Андреич Чацкий!" Софья: "Он славно Пересмеять умеет всех; Болтает, шутит, мне забавно"; "Да, с Чацким, правда, мы воспитаны, росли: Привычка вместе быть день каждый неразлучно Связала детскою нас дружбой; но потом Он съехал, уж у нас ему казалось скучно, И редко посещал наш дом; Потом опять прикинулся влюбленным, Взыскательным и огорченным!!. Остер, умен, красноречив, В друзьях особенно счастлив, Вот об себе задумал он высоко... Охота странствовать напала на него";"Не человек,змея"; "грозный взгляд, и резкий тон, И этих в вас особенностей бездна"; "Ах! этот человек всегда Причиной мне ужасного расстройства! Унизить рад, кольнуть, завистлив, горд и зол!" Фамусов:"этот франт-приятель, Отъявлен * мотом, сорванцом";"Опасный человек!", "Вот-с - Чацкого, мне друга, Андрея Ильича покойного сынок: Не служит, то есть в том он пользы не находит, Но захоти - так был бы деловой. Жаль, очень жаль, он малый с головой, И славно пишет, переводит. Нельзя не что с эдаким умом...","что говорит!И говорит, как пишет","Он вольность хочет проповедать", "Да он властей не признает", "О чем? о Чацком, что ли? Чего сомнительно? Я первый, я открыл! Давно дивлюсь я, как никто его не свяжет! Попробуй о властях - и нивесть что наскажет! Чуть низко поклонись, согнись-ка кто кольцом, Хоть пред монаршиим лицом, Так назовет он подлецом!.";. старуха хлестова: " Ну? а что нашел смешного? Чему он рад? Какой тут смех? Над старостью смеяться грех. Я помню, ты дитей с ним часто танцевала, Я за уши его дирала, только мало"; "С ума сошел покорно! Да невзначай! да как проворно! Ты, Софья, слышала?"; "Туда же из смешливых; Сказала что-то я - он начал хохотать". Г.N. "С ума сошел!.. Ей кажется!.. вот на! Недаром? Стало быть... с чего б взяла она? " Загорецкий: "примерный случай вышел; Его в безумные упрятал дядя-плут... Схватили, в желтый дом, * и на цепь посадили"; "В горах изранен в лоб, сошел с ума от раны", Репетилов: "Он не глуп, Сейчас столкнулись мы, тут всякие турусы, * И дельный разговор зашел про водевиль";
Гумор – доброзичливий сміх, спрямований на розкриття певних вад людського характеру або недоладностей у життя людей*.
Наприклад, у п’єсі І. Карпенка-Карого “Мартин Боруля” гумором сповнені діалоги дійових осіб, зокрема, намагання Мартина прищепити членам своєї родини дворянські риси:
Мартин. Ну, годі! Сідай, душко! Омелько привезе самуварь, чаю, сахарю і… кофію. Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять… Піди ти зараз до Сидоровички — вона зна — і повчися у неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?
Сатира – різке осміювання, критика всього негативного. Об’єкт висміювання часто малюється у перебільшено смішному вигляді*.
У поемі “Сон” саркастично-карикатурно подано образ цариці:
Цариця-небога,
Мов опеньок засушений,
Тонка, довгонога,
Та ще, на лихо, сердешне
Хита головою.
Так оце-то та богиня!
Лишенько з тобою.
А я, дурний, не бачивши
Тебе, цяце, й разу,
Та й повірив тупорилим
Твоїм віршемазам.
Ґротеск – художній засіб, що ґрунтується на свідомому перебільшенні, контрастах трагічного й комічного, переплетінні реального з фантастичним*.
Ґротесковою є сцена “генерального мордобитія” в поемі “Сон”:
Дивлюсь, цар підходить
До найстаршого… та в пику
Його як затопить!..
Облизався неборака;
Та меншого в пузо —
Аж загуло!.. А той собі
Ще меншого туза
Межи плечі; той меншого,
А менший малого,
А той дрібних, а дрібнота
Уже за порогом
Як кинеться по улицях,
Та й давай місити
Недобитків православних,
А ті голосити;
Та верещать; та як ревнуть:
«Гуля наш батюшка, гуля!
Ура!.. ура!.. ура! а-а-а…»
Сарказм – глузування над людиною, державою, діяльністю організацій, що ґрунтується на почутті переваги мовця над тим, про що він говорить. Буває їдким, викривальним, гірким. Сарказм близький до іронії*.
У нас же й світа, як на те —
Одна Сибір неісходима!
А тюрм, а люду!.. Що й лічить!
Од молдаванина до фінна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує!
Объяснение:
Софья: "Он славно Пересмеять умеет всех; Болтает, шутит, мне забавно"; "Да, с Чацким, правда, мы воспитаны, росли: Привычка вместе быть день каждый неразлучно Связала детскою нас дружбой; но потом Он съехал, уж у нас ему казалось скучно, И редко посещал наш дом; Потом опять прикинулся влюбленным, Взыскательным и огорченным!!. Остер, умен, красноречив, В друзьях особенно счастлив, Вот об себе задумал он высоко... Охота странствовать напала на него";"Не человек,змея"; "грозный взгляд, и резкий тон, И этих в вас особенностей бездна"; "Ах! этот человек всегда Причиной мне ужасного расстройства! Унизить рад, кольнуть, завистлив, горд и зол!"
Фамусов:"этот франт-приятель, Отъявлен * мотом, сорванцом";"Опасный человек!", "Вот-с - Чацкого, мне друга, Андрея Ильича покойного сынок: Не служит, то есть в том он пользы не находит, Но захоти - так был бы деловой. Жаль, очень жаль, он малый с головой, И славно пишет, переводит. Нельзя не что с эдаким умом...","что говорит!И говорит, как пишет","Он вольность хочет проповедать", "Да он властей не признает", "О чем? о Чацком, что ли? Чего сомнительно? Я первый, я открыл! Давно дивлюсь я, как никто его не свяжет! Попробуй о властях - и нивесть что наскажет! Чуть низко поклонись, согнись-ка кто кольцом, Хоть пред монаршиим лицом, Так назовет он подлецом!.";.
старуха хлестова: " Ну? а что нашел смешного? Чему он рад? Какой тут смех? Над старостью смеяться грех. Я помню, ты дитей с ним часто танцевала, Я за уши его дирала, только мало"; "С ума сошел покорно! Да невзначай! да как проворно! Ты, Софья, слышала?"; "Туда же из смешливых; Сказала что-то я - он начал хохотать".
Г.N. "С ума сошел!.. Ей кажется!.. вот на! Недаром? Стало быть... с чего б взяла она? "
Загорецкий: "примерный случай вышел; Его в безумные упрятал дядя-плут... Схватили, в желтый дом, * и на цепь посадили"; "В горах изранен в лоб, сошел с ума от раны",
Репетилов: "Он не глуп, Сейчас столкнулись мы, тут всякие турусы, * И дельный разговор зашел про водевиль";