1)Как удается Ю. Н. Тынянову погрузить читателей в атмосферу давно Петровской эпохи? Создавая историческую повесть, Тынянов обращается к конкретным фактам эпохи, активно и точно использует исторические документы и при этом умело воссоздает атмосферу далекого времени, широко используя те реалии, которые могут читателю воочию представить жизнь при Петре I. Так, и описание исторических фактов, и включение в повествование конкретных реалий, и активное использование языка той поры воссоздать эпоху. 2)Какие образы, на ваш взгляд, особенно ярко нарисованы в повести? Конечно, каждый читатель имеет своих любимцев. Но обычно называют образ Петра как живого властителя, так и восковую персону. Затем — Данилыча (Меншикова) и Екатерину. Их мысли и чувства, их поступки, особенно те, которые каким-то образом связаны с восковой персоной, запоминаются и волнуют читателей чаще всего. 3)Обратимся к словам Ю. Н. Тынянова: «…Художественная литература отличается от истории не «выдумкой», а большим, более близким и кровным пониманием людей и событий, большим волнением о них». Выразите свое отношение к высказыванию писателя, используя текст повести «Восковая персона». Читая текст, каждый по-своему решает вопрос о том, что отличает исторический документ от художественного произведения. Повесть Тынянова дает свой ответ, рисуя ситуации и героев, которые отчетливо запечатлены и в исторических документах. Каждому очевидна искренняя взволнованность автора событиями, к которым он приобщает читателя. «Большее волнение» о своих героях можно доказать, обращаясь к любому из этих героев — от самого Петра до шестипалого монстра, мужика, который служит в кунсткамере и экспонатом, и служащим. Каждый может выбрать любой конкретный пример.
Діти Європи та всього світу дуже люблять братів Лев’яче Серце, Міо, Конрада. Джима Гудзика й машиніста Лукаса. Хочете більше дізнатися про цих літературних героїв і про тих, хто їх створив? Тоді оберіть із запропонованих у цьому розділі книжок один чи два твори (або скільки схочете), прочитайте, порадьтеся з друзями й разом з учителем визначте теми уроків про сучасну літературу. У вас є право вибору цікавої книжки! Вирушаймо у відкритий р сучасної літератури!
З любов’ю до
книжки
Художність в оцінці творів мистецтва
Чи замислювалися ви колись над тим, чому одні літературні твори справляють на нас величезний вплив і живуть у часі, а інші ми швидко прочитуємо (інколи не дочитуємо) і так само швидко забуваємо? Секрет цього явища полягає в тому, що одні твори є художніми, а інші не можна назвати такими. Що таке художність? Як навчитися розрізняти художню вартість творів? Як розібратися в колі читання й зробити правильний вибір? Це надто важливо щодо сучасної літератури, де поряд із справді художніми творами з’являється чимало низькопробних явищ, що не тільки не сприяють, а можуть навіть
зашкодити людині.
Поняття художність можна розглядати в широкому й вузькому значеннях. У широкому розумінні художність – це властивість мистецтва, яка відрізняє його від інших форм відображення життя (наприклад, від науки). У цьому значенні художність пов’язана зі специфікою образного бачення світу.
У вузькому розумінні художність – це вартість (якість) мистецького твору (у тому числі літературного), що визначає його суспільну й естетичну (тобто з погляду краси, художньої довершеності) значущість.
РЯТІВНА СИЛА ХУДОЖНЬГО СЛОВА ПИСЬМЕННИЕА
У сучасної поетеси Ольги Копилової є пісня-притча
про письменника, який потрапив в ад. З кожним роком вогонь під ним розгорався все сильніше. На здивоване питання письменника Ангел відповів, що його твори продовжують ”отруювати” нові покоління людей. Саме до таких творів часто відносять роман М. Булгакова „Майстер і Маргарита”, називаючи його „Євангелієм сатани”, бо автор віддає нечистій силі право творити справедливий суд, нагороджувати і карати, і врешті-решт вирішувати вічну участь героїв. Але відомо, що дехто прийшов до Бога, прочитавши „Майстра і Маргариту”; дійшовши до думки, що земне життя людини – лише підготовка до справжнього, вічного буття. Інших захоплює історія кохання героїв, і вони стверджують, що саме кохання врятує світ.
Та чи дійсно Майстер і Маргарита кохали один одного? Для мене аксіомою є думка, що кохання – це самозречення. А у стосунках Майстра і Маргарити багато егоїзму. Хоч, на перший погляд, це звучить цинічно, але я вважаю, що Майстру потрібна була Муза, яка підтримала, надихнула у важкий час, а Маргарит набридла буденність її щасливого життя. Жодного разу ця жінка не замислювалась, що відчуває чоловік, якого вона залишила. І якщо Майстер називає її ”таємною дружиною”, то Маргарита – „коханцем”. Як відразливо це звучить!
Як влучно помітив диякон Андрій Кураєв, глава, де описана історія знайомства героїв, починається приторно пафосно, наче автор глузує над тим почуттям, яке виникло між Майстром і Маргаритою, бо воно лише називалось коханням, але по суті ним не було.
Спочатку мені здавалось, що Маргарита – самовіддана жінка, бо вона стала відьмою, щоб бути з Майстром, а у Воланда по здійснення не свого бажання, а врятувати від мук душу Фріди. Здавалось, нічого поганого, навпаки, Маргарита постає ще позитивнішим персонажем. Але коли уважніше вчитатись, – Маргарита стала відьмою, щоб повернути собі „свого Майстра”, її не турбувало, чи хоче він цього. А Фріду вона врятувала через те, що не хотіла поставати перед нею безсилою, бо дала їй надію на порятунок.
Залишається невідомим, чи будуть Майстер з Маргаритою щасливими у новому житті, чи краще було б, коли Маргарита залишилась би собою і не продавала найцінніше, що є у кожної людини – свою душу, яку дав Господь для вічного життя.
Мені не зрозуміло, кого врятувало це „кохання”. Але це моя суб’єктивна точка зору. Багато людей вважають інакше і можуть це довести.
2)Какие образы, на ваш взгляд, особенно ярко нарисованы в повести? Конечно, каждый читатель имеет своих любимцев. Но обычно называют образ Петра как живого властителя, так и восковую персону. Затем — Данилыча (Меншикова) и Екатерину. Их мысли и чувства, их поступки, особенно те, которые каким-то образом связаны с восковой персоной, запоминаются и волнуют читателей чаще всего.
3)Обратимся к словам Ю. Н. Тынянова: «…Художественная литература отличается от истории не «выдумкой», а большим, более близким и кровным пониманием людей и событий, большим волнением о них». Выразите свое отношение к высказыванию писателя, используя текст повести «Восковая персона». Читая текст, каждый по-своему решает вопрос о том, что отличает исторический документ от художественного произведения. Повесть Тынянова дает свой ответ, рисуя ситуации и героев, которые отчетливо запечатлены и в исторических документах. Каждому очевидна искренняя взволнованность автора событиями, к которым он приобщает читателя. «Большее волнение» о своих героях можно доказать, обращаясь к любому из этих героев — от самого Петра до шестипалого монстра, мужика, который служит в кунсткамере и экспонатом, и служащим. Каждый может выбрать любой конкретный пример.
ЗРОСТАННЯ І ВЗАЄМИНИ ЗІ СВІТОМ
Діти Європи та всього світу дуже люблять братів Лев’яче Серце, Міо, Конрада. Джима Гудзика й машиніста Лукаса. Хочете більше дізнатися про цих літературних героїв і про тих, хто їх створив? Тоді оберіть із запропонованих у цьому розділі книжок один чи два твори (або скільки схочете), прочитайте, порадьтеся з друзями й разом з учителем визначте теми уроків про сучасну літературу. У вас є право вибору цікавої книжки! Вирушаймо у відкритий р сучасної літератури!
З любов’ю до
книжки
Художність в оцінці творів мистецтва
Чи замислювалися ви колись над тим, чому одні літературні твори справляють на нас величезний вплив і живуть у часі, а інші ми швидко прочитуємо (інколи не дочитуємо) і так само швидко забуваємо? Секрет цього явища полягає в тому, що одні твори є художніми, а інші не можна назвати такими. Що таке художність? Як навчитися розрізняти художню вартість творів? Як розібратися в колі читання й зробити правильний вибір? Це надто важливо щодо сучасної літератури, де поряд із справді художніми творами з’являється чимало низькопробних явищ, що не тільки не сприяють, а можуть навіть
зашкодити людині.
Поняття художність можна розглядати в широкому й вузькому значеннях. У широкому розумінні художність – це властивість мистецтва, яка відрізняє його від інших форм відображення життя (наприклад, від науки). У цьому значенні художність пов’язана зі специфікою образного бачення світу.
У вузькому розумінні художність – це вартість (якість) мистецького твору (у тому числі літературного), що визначає його суспільну й естетичну (тобто з погляду краси, художньої довершеності) значущість.
РЯТІВНА СИЛА ХУДОЖНЬГО СЛОВА ПИСЬМЕННИЕА
У сучасної поетеси Ольги Копилової є пісня-притча
про письменника, який потрапив в ад. З кожним роком вогонь під ним розгорався все сильніше. На здивоване питання письменника Ангел відповів, що його твори продовжують ”отруювати” нові покоління людей. Саме до таких творів часто відносять роман М. Булгакова „Майстер і Маргарита”, називаючи його „Євангелієм сатани”, бо автор віддає нечистій силі право творити справедливий суд, нагороджувати і карати, і врешті-решт вирішувати вічну участь героїв. Але відомо, що дехто прийшов до Бога, прочитавши „Майстра і Маргариту”; дійшовши до думки, що земне життя людини – лише підготовка до справжнього, вічного буття. Інших захоплює історія кохання героїв, і вони стверджують, що саме кохання врятує світ.
Та чи дійсно Майстер і Маргарита кохали один одного? Для мене аксіомою є думка, що кохання – це самозречення. А у стосунках Майстра і Маргарити багато егоїзму. Хоч, на перший погляд, це звучить цинічно, але я вважаю, що Майстру потрібна була Муза, яка підтримала, надихнула у важкий час, а Маргарит набридла буденність її щасливого життя. Жодного разу ця жінка не замислювалась, що відчуває чоловік, якого вона залишила. І якщо Майстер називає її ”таємною дружиною”, то Маргарита – „коханцем”. Як відразливо це звучить!
Як влучно помітив диякон Андрій Кураєв, глава, де описана історія знайомства героїв, починається приторно пафосно, наче автор глузує над тим почуттям, яке виникло між Майстром і Маргаритою, бо воно лише називалось коханням, але по суті ним не було.
Спочатку мені здавалось, що Маргарита – самовіддана жінка, бо вона стала відьмою, щоб бути з Майстром, а у Воланда по здійснення не свого бажання, а врятувати від мук душу Фріди. Здавалось, нічого поганого, навпаки, Маргарита постає ще позитивнішим персонажем. Але коли уважніше вчитатись, – Маргарита стала відьмою, щоб повернути собі „свого Майстра”, її не турбувало, чи хоче він цього. А Фріду вона врятувала через те, що не хотіла поставати перед нею безсилою, бо дала їй надію на порятунок.
Залишається невідомим, чи будуть Майстер з Маргаритою щасливими у новому житті, чи краще було б, коли Маргарита залишилась би собою і не продавала найцінніше, що є у кожної людини – свою душу, яку дав Господь для вічного життя.
Мені не зрозуміло, кого врятувало це „кохання”. Але це моя суб’єктивна точка зору. Багато людей вважають інакше і можуть це довести.