Необычайная судьба Василия АндреевичаЖуковского достаточно хорошо известна. Он родился 29 января 1783 года в селеМишенском Белевского уезда Тульской губернии. Он был незаконным сыном помещикаАфанфсия Ивановича Бунина. Мать его - жившая в поместье Бунина турчанка Сальха,захваченная в плен в 1770 году при взятии крепости
Бендеры. Отечество и фамилиюбудущий поэт получил от усыновившего его по Бунина мелкопоместногодворянина Андрея Жуковского. В Мишенском Жуковский провел свои детские годы,будучи любим в семействе Буниных, но рано почувствовав необычность своегоположения Двусмысленность своегосемейного положения Жуковского роковым образом на эмоциональнойсфере его жизни.
Роковую роль эта двусмысленность сыграла в личной жизниЖуковского - в истории его большой запрещенной любви к племяннице по отцу М.А.Протасовой. Взаимность любви еще сильнее усугубила трагедию поэта. Несмотря на тяжесть личных переживанийи борьбу за счастье, на которую ушла вся его молодость, Жуковский с раннейюности преданно и с поразительнымтрудолюбием служил делу литературы. Сторонник М.Н. Карамзина,отстаивавшего современную проблематику иживой разговорный язык поэзии,
Жуковский в 1808-1814 годах - деятельныйсотрудник а в 1808-1809 годах и редактор журнала Вестник Европы , ранееиздававшимся Карамзиным. С 1815 года он бессмертный секретарь литературногообщества Арзамас , куда входил К.Н. Батюшков, П.А. Вяземский, лицеист Пушкин имногие другие. Чтобы устроить поэта, не имевшего материальных средств,влиятельные друзья рекомендовали его при дворе, и в 1815 году он стал чтецомпри императрице
Марии Федоровне, затем1826 году ему было поручено возглавить обучение и воспитание наследникапрестола, будущего Александра II. Либерал и вместе с тем монархистпо своим воззрениям, а также, что очень важно, унаследовав просветительскиепринципы, Жуковский считал себя обязанным сделать все для образованиянаследника. Он пользовался довериемнаследника и несомненно имел на него влияние а также в известной мере на егомать . бесчисленные примеры активного вмешательства Жуковского в судьбы людей.
Деві – головний герой оповідання Джеймса Олдріджа, який протягом усього твору постає перед нами персонажем, який змінюється, розкриває свою душу та являє світові свої справді вражаючі моральні якості. Хлопчик обділений увагою, материнською турботою та батьківською опікою, а батько вважає приблизно так: «…десятирiчного сина, що народився надто пiзно i, – Бен розумiв десь у глибинi душi, – чужого їм обом, самотнього, неприкаяного хлопчика, який у десять рокiв розумiв, що мати ним не цiкавиться, а батько – стороння людина, яка не знає, про що з ним говорити, рiзка й небагатослiвна в тi лiченi хвилини, коли вони бували разом.» З цього ж уривку ми маємо можливість дізнатись, що дружніх стосунків між батьком та сином немає, вони абсолютно чужі одне одному люди.Навіть коли Деві чогось боїться, він не подає виду, а, навпаки, намагається побороти свій страх та цікавиться будь-чим новим: «Маленький “Остер” нещадно кидало в розпеченому повiтрi то в один, то в другий бiк, але переляканий хлопчина все ж не губився i, вiдчайдушно смокчучи цукерку, розглядав прилади, компас, рухливий авiагоризонт.»Головний герой відрізняється від пересічних дітей практично всім, навіть голосом: «…вiдповiв хлопець тихим i несмiливим голоском, не схожим на грубуватi голоси американських дiтей.»Деві перебуває в постійному напруженні та дуже боїться власного батька: «Коли вiн про що-небудь запитував батька, голос його зразу ставав сумним: вiн наперед чекав рiзкої вiдповiдi. Тепер хлопчик уже й не пробував розмовляти i мовчки виконував те, що йому наказували.»Зміна думки батька про сина в екстремальній ситуації: «”Вiн, здається, хлопець розвинутий”, – подумав Бен, дивуючись чудному напрямку своїх думок. Цей хлопець iз спокiйним обличчям був чимось схожий на нього самого: за дитячими рисами приховувався, можливо, твердий i навiть невгамовний характер. Але блiде, трохи широкувате обличчя виглядало зараз нещасним.»Хлопець бере на себе відповідальність, аби врятувати життя батькові. Батько пишається сином:«Отже, Девi все-таки запам’ятав, що треба вирiвняти лiтак, держати потрiбнi оберти мотора i швидкiсть! Вiн це запам’ятав. Славний хлопчина! Вiн долетить, Вiн впорається! Бен бачив рiзко окреслений профiль Девi, блiде обличчя з темними очима, в яких йому так важко було щось прочитати.»У фіналі твору перед нами постає картина об’єднаної родини. Ми розуміємо, що у хлопчика зміниться доля та життя стане набагато кращим. І головне те, що врешті-решт у Деві з’явиться люблячий батько: «Йому, Бену, тепер потрiбне буде цiле життя, цiле життя, яке подарував йому хлопець. Але, дивлячись у цi свiтлi очi, на трохи випнутi вперед зуби, на це обличчя, таке незвичайне для американця, Бен вирiшив, що заради нього вiддасть усе. На це варто витратити час. Вiн уже добереться до самого серця хлопчини! Рано чи пiзно вiн до нього добереться. Останнiй дюйм, який роздiляє всiх i все, нелегко подолати, якщо не бути майстром своєї справи. Але бути майстром своєї справи – обов’язок льотчика, а Бен був же колись зовсiм не поганим льотчиком.»
Бендеры. Отечество и фамилиюбудущий поэт получил от усыновившего его по Бунина мелкопоместногодворянина Андрея Жуковского. В Мишенском Жуковский провел свои детские годы,будучи любим в семействе Буниных, но рано почувствовав необычность своегоположения Двусмысленность своегосемейного положения Жуковского роковым образом на эмоциональнойсфере его жизни.
Роковую роль эта двусмысленность сыграла в личной жизниЖуковского - в истории его большой запрещенной любви к племяннице по отцу М.А.Протасовой. Взаимность любви еще сильнее усугубила трагедию поэта. Несмотря на тяжесть личных переживанийи борьбу за счастье, на которую ушла вся его молодость, Жуковский с раннейюности преданно и с поразительнымтрудолюбием служил делу литературы. Сторонник М.Н. Карамзина,отстаивавшего современную проблематику иживой разговорный язык поэзии,
Жуковский в 1808-1814 годах - деятельныйсотрудник а в 1808-1809 годах и редактор журнала Вестник Европы , ранееиздававшимся Карамзиным. С 1815 года он бессмертный секретарь литературногообщества Арзамас , куда входил К.Н. Батюшков, П.А. Вяземский, лицеист Пушкин имногие другие. Чтобы устроить поэта, не имевшего материальных средств,влиятельные друзья рекомендовали его при дворе, и в 1815 году он стал чтецомпри императрице
Марии Федоровне, затем1826 году ему было поручено возглавить обучение и воспитание наследникапрестола, будущего Александра II. Либерал и вместе с тем монархистпо своим воззрениям, а также, что очень важно, унаследовав просветительскиепринципы, Жуковский считал себя обязанным сделать все для образованиянаследника. Он пользовался довериемнаследника и несомненно имел на него влияние а также в известной мере на егомать . бесчисленные примеры активного вмешательства Жуковского в судьбы людей.
Відповідь:
Деві – головний герой оповідання Джеймса Олдріджа, який протягом усього твору постає перед нами персонажем, який змінюється, розкриває свою душу та являє світові свої справді вражаючі моральні якості. Хлопчик обділений увагою, материнською турботою та батьківською опікою, а батько вважає приблизно так: «…десятирiчного сина, що народився надто пiзно i, – Бен розумiв десь у глибинi душi, – чужого їм обом, самотнього, неприкаяного хлопчика, який у десять рокiв розумiв, що мати ним не цiкавиться, а батько – стороння людина, яка не знає, про що з ним говорити, рiзка й небагатослiвна в тi лiченi хвилини, коли вони бували разом.» З цього ж уривку ми маємо можливість дізнатись, що дружніх стосунків між батьком та сином немає, вони абсолютно чужі одне одному люди.Навіть коли Деві чогось боїться, він не подає виду, а, навпаки, намагається побороти свій страх та цікавиться будь-чим новим: «Маленький “Остер” нещадно кидало в розпеченому повiтрi то в один, то в другий бiк, але переляканий хлопчина все ж не губився i, вiдчайдушно смокчучи цукерку, розглядав прилади, компас, рухливий авiагоризонт.»Головний герой відрізняється від пересічних дітей практично всім, навіть голосом: «…вiдповiв хлопець тихим i несмiливим голоском, не схожим на грубуватi голоси американських дiтей.»Деві перебуває в постійному напруженні та дуже боїться власного батька: «Коли вiн про що-небудь запитував батька, голос його зразу ставав сумним: вiн наперед чекав рiзкої вiдповiдi. Тепер хлопчик уже й не пробував розмовляти i мовчки виконував те, що йому наказували.»Зміна думки батька про сина в екстремальній ситуації: «”Вiн, здається, хлопець розвинутий”, – подумав Бен, дивуючись чудному напрямку своїх думок. Цей хлопець iз спокiйним обличчям був чимось схожий на нього самого: за дитячими рисами приховувався, можливо, твердий i навiть невгамовний характер. Але блiде, трохи широкувате обличчя виглядало зараз нещасним.»Хлопець бере на себе відповідальність, аби врятувати життя батькові. Батько пишається сином:«Отже, Девi все-таки запам’ятав, що треба вирiвняти лiтак, держати потрiбнi оберти мотора i швидкiсть! Вiн це запам’ятав. Славний хлопчина! Вiн долетить, Вiн впорається! Бен бачив рiзко окреслений профiль Девi, блiде обличчя з темними очима, в яких йому так важко було щось прочитати.»У фіналі твору перед нами постає картина об’єднаної родини. Ми розуміємо, що у хлопчика зміниться доля та життя стане набагато кращим. І головне те, що врешті-решт у Деві з’явиться люблячий батько: «Йому, Бену, тепер потрiбне буде цiле життя, цiле життя, яке подарував йому хлопець. Але, дивлячись у цi свiтлi очi, на трохи випнутi вперед зуби, на це обличчя, таке незвичайне для американця, Бен вирiшив, що заради нього вiддасть усе. На це варто витратити час. Вiн уже добереться до самого серця хлопчини! Рано чи пiзно вiн до нього добереться. Останнiй дюйм, який роздiляє всiх i все, нелегко подолати, якщо не бути майстром своєї справи. Але бути майстром своєї справи – обов’язок льотчика, а Бен був же колись зовсiм не поганим льотчиком.»
Детальніше - на -
Пояснення: