Олександр Олесь цікаві факти Олександр Олесь, справжнє ім’я якого Олександр Кандиба народився 5 грудня 1878 року на Сумщині в селянсько-чумацькій сім’ї. З малечку він був дуже здібним і людяним хлопчиком. В 4 роки вже навчився читати, відбулося його перше знайомство з творами Т. Шевченка. Коли йому було 11 років його батько втопився в ставку і він залишися з мамою і двома сестрами. В 1893 році він вступає до хліборобської школи, але жаги до знань не мав. Вчився аби закінчити. Саме в цій школі відбувся його творчий дебют – у рукописних журналах з’являються його перші вірші «Комета» та «Первоцвіт». Після школи стає слухачем вільних та безкоштовних курсів Харківського ветеринарного інституту і паралельно працює на скотобійні «Дарниця». Високу оцінку за свої твори він отримав від першої у царській Росії жінки-професора Олександри Єфименко, що спонукало його творити далі. Визначною подією у його житті стала поїздка до Полтави на відкриття пам’ятника Котляревському у 1903 році. Саме там він знайомиться та заводить хороші товариські відносини з Л. Українкою, Б. Грінченком, М. Коцюбинським. Знайомство з велетнями українського слова спонукало його перейти на написання творів тільки українською. В тому ж році він знайомиться зі своєю дружиною Вірою Свадковською, яка подарувала йому сина Олега Ольжича та вперше підписує твори Олесь. В 1905 році в альманасі «Багаття» вперше публікуються його твори. Заводить міцну дружбу з О.Кобилянською та В. Гнатюком, знайомиться з І. Франком та П. Тичиною. Останній вважав Олеся своїм вчителем і наставником і навіть свою першу збірку посвятив Олександру Олесю. Після Жовтневої революції 1917 року змушений емігрувати, залишивши дружину і сина в Україні. Там він пише свої найкращі твори «Минуле України в піснях» та «Земля обітована». Віра Свадковська, залишився в Україні, ледве зводить кінці з кінцями, викладаючи в університеті. Син Олег в свої 22 роки стає наймолодшим доктором археології, але не зміг розділити радість з батьком, який проживав у Чехії. Коли розпочалась Друга світова війна, син Олександра Олеся стає учасником руху Опору. В 1944 році нацисти його схоплюють і закатовують у концтаборі Заксенгаузен. Перебуваючи в еміграції до кінця свого життя, поет вивчає чеську, французьку та німецьку мови. Листуючись з дружиною, він переконує її вивчати українську мову, висилає з-за кордону словники та збірники, написані українською. Між ними збереглися теплі відносини, хоча називали один одного вони лише на «Ви». Помер Олесь в Празі в 1944 році.
Бажов хотел донести до читателей все богатство фантазии, всю занимательность сюжетов поэтического творчества уральских рабочих. Он обращается к историческому Урала, его лучшим профессиональным традициям, преемственности рабочих династий. Бойцы в письмах с фронта писали Бажову, что книга о народной мудрости и мастерстве учит гордиться вековой славой уральцев, крепче любить Родину и защищать ее от посягательств врагов. Главные герои сказов — простые люди. Люди, для которых счастье в мастерстве. И божественные существа этим людям в достижении счастья, не требуют от них аскезы или фанатичного поклонения. Напротив, только честность, добросовестность и умелость открывают тайники Медной горы. Творчеству народных умельцев, истинных художников принадлежит одно из важных мест в сказах Бажова. Неутомимый поиск характеризует, например, мастера Данилу и его сына Митю, стремящихся раскрыть красоту камня, чтоб "сердце радовалось" у людей при взгляде на их работу. Но не всем дано оценить мастерство умельца. Для барина главное — "сколько камни стоят". Узнав, что использован недорогой материал, разгневанный барин раздавил и в пыль растоптал Митину "дорогую выдумку". Как и Данила, исчез Митя. Историческое Урала вплетается в сказы Бажова не только эпизодами освоения горных богатств, постройки и расширения заводов, но и все более сильного закрепощения народа и появления в его среде отдельных смельчаков, народных мстителей. Сказка не ведает рубежей во времени и не знает границ между государствами и языками. Она неизменно нравственна, не выпячивается в нравоучение, обучает игре. Сказы Бажова представляют интересный материал для исследователей русской литературы и связи её с фольклором. Безусловно, сказовое творчество Бажова интересно как детям, так и взрослым, тем более что Бажов не ограничивал возрастные рамки читателя.
Он обращается к историческому Урала, его лучшим профессиональным традициям, преемственности рабочих династий.
Бойцы в письмах с фронта писали Бажову, что книга о народной мудрости и мастерстве учит гордиться вековой славой уральцев, крепче любить Родину и защищать ее от посягательств врагов.
Главные герои сказов — простые люди. Люди, для которых счастье в мастерстве. И божественные существа этим людям в достижении счастья, не требуют от них аскезы или фанатичного поклонения. Напротив, только честность, добросовестность и умелость открывают тайники Медной горы.
Творчеству народных умельцев, истинных художников принадлежит одно из важных мест в сказах Бажова. Неутомимый поиск характеризует, например, мастера Данилу и его сына Митю, стремящихся раскрыть красоту камня, чтоб "сердце радовалось" у людей при взгляде на их работу.
Но не всем дано оценить мастерство умельца. Для барина главное — "сколько камни стоят". Узнав, что использован недорогой материал, разгневанный барин раздавил и в пыль растоптал Митину "дорогую выдумку". Как и Данила, исчез Митя.
Историческое Урала вплетается в сказы Бажова не только эпизодами освоения горных богатств, постройки и расширения заводов, но и все более сильного закрепощения народа и появления в его среде отдельных смельчаков, народных мстителей.
Сказка не ведает рубежей во времени и не знает границ между государствами и языками. Она неизменно нравственна, не выпячивается в нравоучение, обучает игре.
Сказы Бажова представляют интересный материал для исследователей русской литературы и связи её с фольклором. Безусловно, сказовое творчество Бажова интересно как детям, так и взрослым, тем более что Бажов не ограничивал возрастные рамки читателя.