Все люди стремятся создать что-то полезное и великое для общества и оставить след в истории. Такое стремление весьма похвально, но не все достижения людей славятся на века. На мой взгляд, человек который сделал величайшие открытия, и по праву может претендовать на звание человека года – это Альберт Эйнштейн. Гений современности, подаривший миру ряд научно обоснованных прорывов, был обычным мальчиком,родившимся в заурядной семье, которая не могла дать ему отменного образования. Но, не смотря на это, Альберт смог пройти тернистый путь саморазвития и достичь внушающих высот в области знаний. Его пример является для меня очень ярким и достойным подражания. Не смотря на ряд гениальных открытий, Альберт, не был признан по достоинству при жизни. Люди, окружающие его, не были готовы принять ту информацию, что давал гений. Его теории подвергались критике и часто бывали высмеяны. Но сила воли и железный дух не дали Эйнштейну сдаться и покинуть свои труды, он шел дальше, ни смотря, ни на что! Кроме выдающейся силы воли, Альберт, в первую очередь отец открытий, которые навсегда изменили жизнь общества и дали толчок для огромного развития. Именно Эйнштейн дал людям представление о том, что такое свет и какова его природа. Он объяснил, почему возникает фотоэффект, как распространяется свет и как его можно использовать во благо. Именно благодаря нему мы узнали, что такое солнечные батареи и фотоэкспонометры. Благодаря нему в науке появился новый раздел, такой как квантовая теория. Альберт был гениальным физиком, открытия которого значительно упростили жизнь людей и дали толчок для резкого прогресса, за, что мы должны быть благодарны. Альберт разрушил все неверные представления о мире, и пролил свет на то, как дела обстоят на самом деле. Он подарил миру теорию относительности, которая активно применяется, и по сей день. Его уравнение изменило мир. Сейчас его знает каждый школьник, и именно на нем стоятся другие великие открытия. Я считаю, что Эйнштейн дал нам необходимый фундамент для развития, открыл истину о энергии в природе и о том как ее можно контролировать и применять во благо человечества. Именно по этому, на мой взгляд, он является человеком века!
Поетична творчість Лесі Українки стала своєрідним висвітленням гідного начала в людині, її прагнення до боротьби проти жорстокості та свавілля можновладців. Наче кинуті в збайдужілі серця учасників цієї боротьбі іскри вогнища Прометея, її вірші запалювали серед людей вогонь нескореності долі, допомагали знайти єдиний вірний шлях в майбутнє, який приведе до кращого, вільного та незалежного життя.
Безсмертна творча спадщина Лесі Українки стала неоціненним внеском не тільки в українську літературу, а й культуру усього прогресивного людства. В українській поезії вона стала продовжувачкою, а точніше, спадкоємницею українського генія Т . Шевченка та вогненної поезії І. Франка. Ще один відомий митець української літератури М. Рильський вважав Лесю Українку «не тільки найбільшою жінкою-письменницею в світі, а й одним з найоригінальніших світових поетів».
Перші кроки талановитої української письменниці у чарівний світ літератури були схожі на весняне пробудження природи після довгого зимового сну. Вже в перших своїх поетичних збірках вона шукала свій естетичний ідеал. Яким повинен бути справжній митець, що він винен принести людям, яке слово винен зронити? Вже тоді у рядках її віршів з’явилися і «безжалісні мечі», і «вогнисті блискавки», і багато інших, не менш яскравих порівнянь поетичних творів зі справжньою зброєю, потрібною у боротьбі проти поневолювачів українського народу. Леся Українка щиро вболівала через те, що не має можливості і сама зі зброєю в руках примкнути до лав борців за краще майбутнє рідної землі. Мабуть, тому увесь вогонь своєї душі вона вклала в слово – єдину доступну їй зброю:
«Тільки життя – за життя! Мріє, станься живою!
Слово, коли ти живе, статися тілом пора».
Участь у визвольній боротьбі письменниця вбачала у служінні рідному народові через власний внесок у розвиток української літератури і культури. Вона була впевнена, що поет, у першу чергу, повинен бути лицарем та захисником скривджених і поневолених. Наприклад, у своїй поемі «Давня казка» Леся Українка каже:
«Не поет, хто забуває
Про страшні народні рани,
Щоб собі на вільні руки
Золоті надіти кайдани!»
Коли знайомишся з поетичної творчістю Лесі Українки, стає зрозумілим, що свій ідеал письменниця створювала на основі власних філософських поглядів та політичних переконань. Звідси її розуміння того, що справжня поезія – це велика сила, яка здатна до знедоленим у боротьбі проти тиранії, здатна до людині визначитися у вирі історичних шляхів та переплетінь доль. Своїм обов’язком Леся Українка вбачала «сіяти квіти на морозі» і доти поливати їх гіркими сльозами, доки не розтане лід зла і гніту, доки не зійдуть квіти щастя. Вона усе своє життя підіймала «на гору круту крем’яну» важкий камінь і робила це з усмішкою на вустах, усе життя шукала «зірку провідну, ясну владарку темних ночей», яка б освітила шлях українського народу до щастя. Вона була упевнена, що справжній митець повинен у будь-яких обставинах разом із народом переживати і страждання, і сум, і радість.
Но, не смотря на это, Альберт смог пройти тернистый путь саморазвития и достичь внушающих высот в области знаний. Его пример является для меня очень ярким и достойным подражания. Не смотря на ряд гениальных открытий, Альберт, не был признан по достоинству при жизни. Люди, окружающие его, не были готовы принять ту информацию, что давал гений. Его теории подвергались критике и часто бывали высмеяны. Но сила воли и железный дух не дали Эйнштейну сдаться и покинуть свои труды, он шел дальше, ни смотря, ни на что!
Кроме выдающейся силы воли, Альберт, в первую очередь отец открытий, которые навсегда изменили жизнь общества и дали толчок для огромного развития. Именно Эйнштейн дал людям представление о том, что такое свет и какова его природа. Он объяснил, почему возникает фотоэффект, как распространяется свет и как его можно использовать во благо. Именно благодаря нему мы узнали, что такое солнечные батареи и фотоэкспонометры. Благодаря нему в науке появился новый раздел, такой как квантовая теория. Альберт был гениальным физиком, открытия которого значительно упростили жизнь людей и дали толчок для резкого прогресса, за, что мы должны быть благодарны.
Альберт разрушил все неверные представления о мире, и пролил свет на то, как дела обстоят на самом деле. Он подарил миру теорию относительности, которая активно применяется, и по сей день. Его уравнение изменило мир. Сейчас его знает каждый школьник, и именно на нем стоятся другие великие открытия.
Я считаю, что Эйнштейн дал нам необходимый фундамент для развития, открыл истину о энергии в природе и о том как ее можно контролировать и применять во благо человечества. Именно по этому, на мой взгляд, он является человеком века!
Безсмертна творча спадщина Лесі Українки стала неоціненним внеском не тільки в українську літературу, а й культуру усього прогресивного людства. В українській поезії вона стала продовжувачкою, а точніше, спадкоємницею українського генія Т . Шевченка та вогненної поезії І. Франка. Ще один відомий митець української літератури М. Рильський вважав Лесю Українку «не тільки найбільшою жінкою-письменницею в світі, а й одним з найоригінальніших світових поетів».
Перші кроки талановитої української письменниці у чарівний світ літератури були схожі на весняне пробудження природи після довгого зимового сну. Вже в перших своїх поетичних збірках вона шукала свій естетичний ідеал. Яким повинен бути справжній митець, що він винен принести людям, яке слово винен зронити? Вже тоді у рядках її віршів з’явилися і «безжалісні мечі», і «вогнисті блискавки», і багато інших, не менш яскравих порівнянь поетичних творів зі справжньою зброєю, потрібною у боротьбі проти поневолювачів українського народу. Леся Українка щиро вболівала через те, що не має можливості і сама зі зброєю в руках примкнути до лав борців за краще майбутнє рідної землі. Мабуть, тому увесь вогонь своєї душі вона вклала в слово – єдину доступну їй зброю:
«Тільки життя – за життя! Мріє, станься живою!
Слово, коли ти живе, статися тілом пора».
Участь у визвольній боротьбі письменниця вбачала у служінні рідному народові через власний внесок у розвиток української літератури і культури. Вона була впевнена, що поет, у першу чергу, повинен бути лицарем та захисником скривджених і поневолених. Наприклад, у своїй поемі «Давня казка» Леся Українка каже:
«Не поет, хто забуває
Про страшні народні рани,
Щоб собі на вільні руки
Золоті надіти кайдани!»
Коли знайомишся з поетичної творчістю Лесі Українки, стає зрозумілим, що свій ідеал письменниця створювала на основі власних філософських поглядів та політичних переконань. Звідси її розуміння того, що справжня поезія – це велика сила, яка здатна до знедоленим у боротьбі проти тиранії, здатна до людині визначитися у вирі історичних шляхів та переплетінь доль. Своїм обов’язком Леся Українка вбачала «сіяти квіти на морозі» і доти поливати їх гіркими сльозами, доки не розтане лід зла і гніту, доки не зійдуть квіти щастя. Вона усе своє життя підіймала «на гору круту крем’яну» важкий камінь і робила це з усмішкою на вустах, усе життя шукала «зірку провідну, ясну владарку темних ночей», яка б освітила шлях українського народу до щастя. Вона була упевнена, що справжній митець повинен у будь-яких обставинах разом із народом переживати і страждання, і сум, і радість.