Актуальна проблема и сегодня. Главное, что жизнь - это не игра! Нельзя выключить боль, нельзя включить безразличие. Мы живем и должны чувствовать не только свою боль, а стараться чувствовать и боль других. Не причинять им боль. И если человек порой не показывает свою боль - это не значит, что "он ее выключил".
Нельзя уйти с головой в игры, нельзя заменить реальную жизнь компьютерами. нельзя потерять настоящие человеческие качества.
Герой рассказа Дэн и показывает нам, что не может стать игрой концлагерь, где издевались над людьми, он не готов играть в эту "игру", так как знает, как это было в реальности. Он не готов стрелять в девушку, даже если и жизнь ее потом опять "восстановится". Дэн не готов играть в "игру", где можно управлять чувствами: включать или выключать их.
Ассоль — головна героїня повісті «Пурпурові вітрила». Ассоль — це дівчина, чия мрія стала дійсністю. Ассоль рано втратила матір, і її виховав батько — суворий і замкнутий Лонгрен. Односельці їх цуралися, так як за версією власника таверни Лонгрен був жорстоким і безсердечним. Він не врятував його, коли того відносило в море. А те, що через нього померла Мері, мати Ассоль, власник таверни промовчав. З тих пір Ассоль та її батька в селі недолюблювали, їх уникали. Крім того, Ассоль вважали несповна розуму після її розповіді про зустріч з чарівником, який обіцяв, що за нею колись приїде відважний принц на кораблі з червоними вітрилами. За це її називали не інакше, як «корабельна Ассоль». За вдачею це була дівчина з багатою уявою і добрим серцем. Вона могла говорити з деревами та чагарниками, як живими, піклуватися про братів менших, і щиро мріяти. Коли вона підросла, то стала справжньою красунею. Все що Ассоль надягала, здавалося новим і чарівним. Її обличчя було по-дитячому наївним і променистим. Вона ні на мить не забувала про свою мрію і часто її уявляла. Навіть Лонгрен думав, що пройде час, і вона забуде слова казкаря Егля. Уміння самозабутньо мріяти і ігнорувати злі глузування оточуючих пішли дівчині на користь. У її житті, насправді, з’явився хтось особливий, надів на її палець кільце, поки вона спала. Після цього, вона ще більше впевнилася в тому, що «він» скоро з’явиться в її житті. Незабаром в селі Каперни з’явився той самий корабель з червоними вітрилами, а з ним і Артур Грей — капітан корабля, відважний моряк, благородна людина, який почув історію про Ассоль і втілив її в реальність.
Актуальна проблема и сегодня. Главное, что жизнь - это не игра! Нельзя выключить боль, нельзя включить безразличие. Мы живем и должны чувствовать не только свою боль, а стараться чувствовать и боль других. Не причинять им боль. И если человек порой не показывает свою боль - это не значит, что "он ее выключил".
Нельзя уйти с головой в игры, нельзя заменить реальную жизнь компьютерами. нельзя потерять настоящие человеческие качества.
Герой рассказа Дэн и показывает нам, что не может стать игрой концлагерь, где издевались над людьми, он не готов играть в эту "игру", так как знает, как это было в реальности. Он не готов стрелять в девушку, даже если и жизнь ее потом опять "восстановится". Дэн не готов играть в "игру", где можно управлять чувствами: включать или выключать их.
Джерело: http://dovidka.biz.ua/purpurovi-vitrila-harakteristika-assol/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua