у наших давніх літописах є одне оповідання, яке не блищить красою, не вихвалює героїв, але зворушує серце. у ньому таїться якесь пророкування, що підтримує надію й віру в ідеали тих, "котрі вже край свій рідний зацурали, "
***
жив колись у києві в неволі улюблений син половецького хана, малий хлопчина. якось під час походу його взяв у полон князь володимир мономах і залишив при собі за вроду.
хлопчик жив у розкошах і з часом потроху став забувати рідний степ, а чужий край і звичаї вважав рідними.
та не так жилося хану "без коханої дитини", в самотині. він сумував і журився, не їв і не спав.
тоді покликав свого гудця і звернувся до нього з такими словами: "слухай, старче, ти шугаєш ясним соколом у хмарах, сірим вовком в полі скачеш, розумієшся на чарах. божий дар ти маєш з неба — людям долю віщувати, словом, піснею своєю всіх до себе ".
і попросив гудця піти у руську землю, відшукати сина, розповісти, як за ним побивається його батько. а щоб він згадав усе, хан сказав посланцю: "заспівай ти йому пісню нашу, рідну, половецьку, прожиття привільне наше, нашу вдачу молодецьку. а як все те не , дай йому євшан-зілля, щоб, понюхавши, згадав він степу вільного привілля".
і пішов гудець в дорогу, йшов три дні й три ночі. прийшов до києва опівночі, прокрався, як злодій, до сина свого пана і почав його умовляти повернутися. але слова на хлопця не діють, бо забув він і батька, і родину. тоді гудець вдарив по струнах, заспівав пісню "вільного народу" "про лицарськії походи", "про славетнії події". спочатку "ревли—стогнали струни", "мов скажена хуртовина". потім спів змінився на "народний, колисковий". гудець тихо заспівав молодому половчанинові ту пісню, яку йому співала мати, коли колисала. але ні спів лагідний, як молитва, ні сильний, дужий "не вразив юнацьке серце". схилив голову старець у розпачі: "там, де рустка замість серця, порятунку вже не " раптом згадав про євшан-зілля, дістав заповітний сповиток і дав юнакові понюхати те бадилля. із тим сталося диво. хлопець поблід, зірвавсь на рівні ноги і перед ним "рідний степ — широкий, вільний, пишнобарвний і квітчастий — раптом став перед очима, з ним і батенько воля, воленька кохана! рідні шатра, рідні "
Однажды, давным давно в Богом забытом городке, жил-был мальчик Олег. И была у Олега мечта, мечта была маааленькая, я бы, даже, сказал школьная мечта- стать отличником.Нно была у него проблема- не мог Олежа понять тему с изменением окончаний... И вот однажды уснул Олег, и приснилось чудо ему. -Ой, а где ж это я?-удивился Олег. -В стране Морфемы. Меня зовут Корень, я- самая важная часть слова, и по совместительству твой экскурсовод на сегодня, Олег. Что же тебя интересует? -Ох, уважаемый Корень, не могли бы вы просветить меня в мир окончания?-смущенно спросил мальчик. -Ну конечно! Окончание, конечно, не самая важная часть слова, но оно позволяет изменять его как угодоно! Была у нас история- исчезло окончание. Пропало без следа. И никто не мог его найти, и такая неразбериха случилась- это просто ужас какой-то!.Люди разговаривали друг с другом как с иностранцами! -А как это?-удивился Олег. -Нууу, например: "Простить, не ваш ли это перчатк?" "О да, конечно это мой перчатк Вам больш!" -Ого! Оказывается, окончание очень важно! -Хах, ну еще бы! -Олжа! Просыпайся, в школу опоздаешь,- послышался вдруг сладкий мамин голос. Олежа по приходу в школу вспомнил всё, что ему рассказывал Корень, и написал контрольную/сочинение на пятёрку!
ответ:
у наших давніх літописах є одне оповідання, яке не блищить красою, не вихвалює героїв, але зворушує серце. у ньому таїться якесь пророкування, що підтримує надію й віру в ідеали тих, "котрі вже край свій рідний зацурали, "
***
жив колись у києві в неволі улюблений син половецького хана, малий хлопчина. якось під час походу його взяв у полон князь володимир мономах і залишив при собі за вроду.
хлопчик жив у розкошах і з часом потроху став забувати рідний степ, а чужий край і звичаї вважав рідними.
та не так жилося хану "без коханої дитини", в самотині. він сумував і журився, не їв і не спав.
тоді покликав свого гудця і звернувся до нього з такими словами: "слухай, старче, ти шугаєш ясним соколом у хмарах, сірим вовком в полі скачеш, розумієшся на чарах. божий дар ти маєш з неба — людям долю віщувати, словом, піснею своєю всіх до себе ".
і попросив гудця піти у руську землю, відшукати сина, розповісти, як за ним побивається його батько. а щоб він згадав усе, хан сказав посланцю: "заспівай ти йому пісню нашу, рідну, половецьку, прожиття привільне наше, нашу вдачу молодецьку. а як все те не , дай йому євшан-зілля, щоб, понюхавши, згадав він степу вільного привілля".
і пішов гудець в дорогу, йшов три дні й три ночі. прийшов до києва опівночі, прокрався, як злодій, до сина свого пана і почав його умовляти повернутися. але слова на хлопця не діють, бо забув він і батька, і родину. тоді гудець вдарив по струнах, заспівав пісню "вільного народу" "про лицарськії походи", "про славетнії події". спочатку "ревли—стогнали струни", "мов скажена хуртовина". потім спів змінився на "народний, колисковий". гудець тихо заспівав молодому половчанинові ту пісню, яку йому співала мати, коли колисала. але ні спів лагідний, як молитва, ні сильний, дужий "не вразив юнацьке серце". схилив голову старець у розпачі: "там, де рустка замість серця, порятунку вже не " раптом згадав про євшан-зілля, дістав заповітний сповиток і дав юнакові понюхати те бадилля. із тим сталося диво. хлопець поблід, зірвавсь на рівні ноги і перед ним "рідний степ — широкий, вільний, пишнобарвний і квітчастий — раптом став перед очима, з ним і батенько воля, воленька кохана! рідні шатра, рідні "
-Ой, а где ж это я?-удивился Олег.
-В стране Морфемы. Меня зовут Корень, я- самая важная часть слова, и по совместительству твой экскурсовод на сегодня, Олег. Что же тебя интересует?
-Ох, уважаемый Корень, не могли бы вы просветить меня в мир окончания?-смущенно спросил мальчик.
-Ну конечно! Окончание, конечно, не самая важная часть слова, но оно позволяет изменять его как угодоно! Была у нас история- исчезло окончание. Пропало без следа. И никто не мог его найти, и такая неразбериха случилась- это просто ужас какой-то!.Люди разговаривали друг с другом как с иностранцами!
-А как это?-удивился Олег.
-Нууу, например: "Простить, не ваш ли это перчатк?" "О да, конечно это мой перчатк Вам больш!"
-Ого! Оказывается, окончание очень важно!
-Хах, ну еще бы!
-Олжа! Просыпайся, в школу опоздаешь,- послышался вдруг сладкий мамин голос.
Олежа по приходу в школу вспомнил всё, что ему рассказывал Корень, и написал контрольную/сочинение на пятёрку!