Порівняйте вірш Пушкіна "Я пам'ятник собі поставив незотлінний ..." з одою Горація "До Мельпомени". Чому обидва митці пов'язують існування своєї поезії з існуванням держави? У чому вбачають умови безсмертя поета Горацій і Пушкін?
В обох перкладах достатньо схожий сенс, але різні погляди на життя та переконання. Пушкін підкреслив у вірші зміст своєї творчості на приклад вірша Горація. У Горація - пам‘ятник «піднісся чолом над царські піраміди» і «не сточить дощ уїдливий, гризький», а також «не звалить буревій», а у Пушкіна пам’ятник, просто, вище Александрійського стовпа. В обох перекладах йдеться про славу поета і те, що вона переживе їх самих та пошириться по територіях батьківщини. Горацій перелічує місця в Римі: «І де шумить Авфід...», «І де казковий Давн...», а Пушкін перераховує народи, які пам‘ятатимуть про нього: «...І гордий внук слов’ян, і фінн, і нині дикої Тунгус, і друг степів калмик». Горацій гордий тим, що «перший положив на італійську міру», тобто, він гордий, що першим став писати латиною вірші в стилі давньогрецької поезії, коли Пушкін «прославив я Свободу і милість до занепалих закликав», тобто, не лише свої літературні досягнення, а і те, що може своїми віршами міг впливати на моральні цінності читачів. Горацій звертається до музи за правом на увінчання лавровим вінком. Пушкін не прагне негайного визнання та благословляє музу на непростий шлях. В обох поезіях йдеться про невмирущість душі поета, тож у обох тема та ідея твору схожі між собою.
В обох перкладах достатньо схожий сенс, але різні погляди на життя та переконання. Пушкін підкреслив у вірші зміст своєї творчості на приклад вірша Горація. У Горація - пам‘ятник «піднісся чолом над царські піраміди» і «не сточить дощ уїдливий, гризький», а також «не звалить буревій», а у Пушкіна пам’ятник, просто, вище Александрійського стовпа. В обох перекладах йдеться про славу поета і те, що вона переживе їх самих та пошириться по територіях батьківщини. Горацій перелічує місця в Римі: «І де шумить Авфід...», «І де казковий Давн...», а Пушкін перераховує народи, які пам‘ятатимуть про нього: «...І гордий внук слов’ян, і фінн, і нині дикої Тунгус, і друг степів калмик». Горацій гордий тим, що «перший положив на італійську міру», тобто, він гордий, що першим став писати латиною вірші в стилі давньогрецької поезії, коли Пушкін «прославив я Свободу і милість до занепалих закликав», тобто, не лише свої літературні досягнення, а і те, що може своїми віршами міг впливати на моральні цінності читачів. Горацій звертається до музи за правом на увінчання лавровим вінком. Пушкін не прагне негайного визнання та благословляє музу на непростий шлях. В обох поезіях йдеться про невмирущість душі поета, тож у обох тема та ідея твору схожі між собою.