На мою думку, варто йти на самопожертву заради інших людей, незалежно від того, чи близька та знайома тобі ця людина, чи оцінить вона твій вчинок, чи віддячить за такий крок. Самопожертва потрібна у цьому світі. Вона доводить, що ще існує проста людська безкорисливість і доброта. Жертовність заради інших – це вищий прояв любові. Біблія говорить, що немає більшої любові, ніж та, коли ти віддаєш за брата душу свою, а отже, і своє життя. Яскравим прикладом людини, яка здатна пожертвувати найдорожчим заради інших, може слугувати Климко – головний герой однойменної повісті Григора Тютюнника. Хлопець, залишившись сиротою, ріс у свого дядька Кирила, який зумів виховати в ньому такі людські риси, які цінуються понад усе, – здатність любити і турбуватися про ближнього від усього серця – аж до самопожертви. Климко вирушив у небезпечну мандрівку заради чужих людей, щоб потім виміняти сіль на їжу для друга, а найголовніше – на молоко для маленької доньки своєї вчительки. Повертаючись додому, хлопчина гине від фашистської кулі, рятуючи життя невідомому полоненому. Мало кому під силу взяти на себе той хрест, який з гідністю проніс герой повісті. Піти на самопожертву, не замислюючись, заради чужих людей – вчинок героїчний, на який здатен далеко не кожен. Трагічна загибель студентського куреня під Крутами 1918 року стала символом патріотизму й жертовності в боротьбі за незалежну Україну. Триста курсантів військової школи, студентів та гімназистів, рішуче відстоюючи право українського народу жити у власній державі, вступили в нерівний бій із добре озброєним і вишколеним противником і протягом кількох днів стримували на підступах до Києва величезну більшовицьку армію. У масштабах всесвітньої історії ця битва зовсім невеличка. Вона не є зразком військового мистецтва. Однак це символ нескореного духу нашої нації. Отже, самопожертва немислима без гуманності, тільки за умови великої любові до людей жертовність не є даремною.
ответ:Нужно ли обязательно делить литературных героев на положительных и отрицательных?
Наверное, не обязательно, да и не всегда это можно сделать. Но если говорить конкретно о Печорине, то споры о том, «положительный» он или «отрицательный» ведутся с момента первого издания романа «Герой нашего времени» и до сегодняшнего дня.
В этом споре принял участие и сам автор романа, Михаил Юрьевич Лермонтов. В предисловии ко второму изданию он объясняет своим современникам, что образ Печорина «это портрет, составленный из пороков всего нашего поколения, в полном их развитии» и Автору «просто было весело рисовать современного человека, каким он его понимает и, к его и вашему несчастью, слишком часто встречал».
Из этих слов можно сделать вывод, что сам Лермонтов считал Печорина отрицательным героем. И я с ним полностью согласен, но с одной существенной оговоркой. Печорин составлен не только из пороков своего поколения и своего времени то время, ушло то поколение, а мелкие Печорины, к несчастью, слишком часто встречаются и сейчас. Конечно, нынешние Печорины, по сравнению с лермонтовским Печориным, очень мелкие люди, пародии и карикатуры на того Печорина…
Или вспомним совсем недавние «лихие девяностые века. Разве не было среди организаторов и лидеров ОПГ людей, похожих на Печорина? Основное различие лишь в том, что у Печорина было много денег «на законном основании», он и так был богат и поэтому не имел причин заниматься ради наживы похищением людей, вымогательствами и грабежами…
Но были и есть люди, в том числе и люди очень достойные, для которых Печорин – это положительный герой. Первым и лучшим среди них следует назвать Виссариона Григорьевича Белинского.
«Душа Печорина не каменистая почва, не засохшая от зноя пламенной жизни земля: пусть взрыхлит её страдание и оросит благодатный дождь – и она произрастит из себя пышные, роскошные цветы небесной любви…» Так пишет Белинский в 1840 году в своём очерке «Герой нашего времени», практически сразу после того, как был впервые полностью напечатан роман Лермонтова… Белинский был великим, возможно, самым великим литературным критиком в России. После него уже ничего принципиально нового и интересного в защиту Печорина никто не сказал…
На мою думку, варто йти на самопожертву заради інших людей, незалежно від того, чи близька та знайома тобі ця людина, чи оцінить вона твій вчинок, чи віддячить за такий крок. Самопожертва потрібна у цьому світі. Вона доводить, що ще існує проста людська безкорисливість і доброта. Жертовність заради інших – це вищий прояв любові. Біблія говорить, що немає більшої любові, ніж та, коли ти віддаєш за брата душу свою, а отже, і своє життя. Яскравим прикладом людини, яка здатна пожертвувати найдорожчим заради інших, може слугувати Климко – головний герой однойменної повісті Григора Тютюнника. Хлопець, залишившись сиротою, ріс у свого дядька Кирила, який зумів виховати в ньому такі людські риси, які цінуються понад усе, – здатність любити і турбуватися про ближнього від усього серця – аж до самопожертви. Климко вирушив у небезпечну мандрівку заради чужих людей, щоб потім виміняти сіль на їжу для друга, а найголовніше – на молоко для маленької доньки своєї вчительки. Повертаючись додому, хлопчина гине від фашистської кулі, рятуючи життя невідомому полоненому. Мало кому під силу взяти на себе той хрест, який з гідністю проніс герой повісті. Піти на самопожертву, не замислюючись, заради чужих людей – вчинок героїчний, на який здатен далеко не кожен. Трагічна загибель студентського куреня під Крутами 1918 року стала символом патріотизму й жертовності в боротьбі за незалежну Україну. Триста курсантів військової школи, студентів та гімназистів, рішуче відстоюючи право українського народу жити у власній державі, вступили в нерівний бій із добре озброєним і вишколеним противником і протягом кількох днів стримували на підступах до Києва величезну більшовицьку армію. У масштабах всесвітньої історії ця битва зовсім невеличка. Вона не є зразком військового мистецтва. Однак це символ нескореного духу нашої нації. Отже, самопожертва немислима без гуманності, тільки за умови великої любові до людей жертовність не є даремною.
Объяснение:
ответ:Нужно ли обязательно делить литературных героев на положительных и отрицательных?
Наверное, не обязательно, да и не всегда это можно сделать. Но если говорить конкретно о Печорине, то споры о том, «положительный» он или «отрицательный» ведутся с момента первого издания романа «Герой нашего времени» и до сегодняшнего дня.
В этом споре принял участие и сам автор романа, Михаил Юрьевич Лермонтов. В предисловии ко второму изданию он объясняет своим современникам, что образ Печорина «это портрет, составленный из пороков всего нашего поколения, в полном их развитии» и Автору «просто было весело рисовать современного человека, каким он его понимает и, к его и вашему несчастью, слишком часто встречал».
Из этих слов можно сделать вывод, что сам Лермонтов считал Печорина отрицательным героем. И я с ним полностью согласен, но с одной существенной оговоркой. Печорин составлен не только из пороков своего поколения и своего времени то время, ушло то поколение, а мелкие Печорины, к несчастью, слишком часто встречаются и сейчас. Конечно, нынешние Печорины, по сравнению с лермонтовским Печориным, очень мелкие люди, пародии и карикатуры на того Печорина…
Или вспомним совсем недавние «лихие девяностые века. Разве не было среди организаторов и лидеров ОПГ людей, похожих на Печорина? Основное различие лишь в том, что у Печорина было много денег «на законном основании», он и так был богат и поэтому не имел причин заниматься ради наживы похищением людей, вымогательствами и грабежами…
Но были и есть люди, в том числе и люди очень достойные, для которых Печорин – это положительный герой. Первым и лучшим среди них следует назвать Виссариона Григорьевича Белинского.
«Душа Печорина не каменистая почва, не засохшая от зноя пламенной жизни земля: пусть взрыхлит её страдание и оросит благодатный дождь – и она произрастит из себя пышные, роскошные цветы небесной любви…» Так пишет Белинский в 1840 году в своём очерке «Герой нашего времени», практически сразу после того, как был впервые полностью напечатан роман Лермонтова… Белинский был великим, возможно, самым великим литературным критиком в России. После него уже ничего принципиально нового и интересного в защиту Печорина никто не сказал…