“міо, мій міо” боссе – хлопчик, усиновлений літніми прийомними батьками, які його не особливо люблять. одного разу господиня довколишнього магазина, фру лундін, дарує боссе яблуко і просить опустити в поштову скриньку листівку за неї. хлопчик не втримується від спокуси, щоб поглянути на текст: послання адресоване королю, в ньому говориться, що його син скоро повернеться додому, і, як знак, в руці він буде тримати золоте яблуко. яблуко в руці боссе стає золотим … незабаром хлопчик знаходить пляшку із замкненим всередині джином, звільняє його, і той, побачивши яблуко, переносить боссе в країну бажану. там він дізнається, що його справжнє ім’я – міо, а сам він, як син короля, є принцом цієї країни. міо знайомиться з хлопчиком юм-юмом, батько дарує йому коня на ім’я міраміс. однак незабаром з’ясовується, що в цій чудовій країні не все так благополучно, як здається на перший погляд: тут також живе злий лицар по імені като, який своєю ненавистю до всіх випалює землю навколо, викрадає дітей з довколишніх сіл.стародавнє передбачення свідчить, що саме боссе, незважаючи на свій вік, битиметься з като і переможе його. хлопчики і міраміс відправляються в далеку і небезпечну подорож. головний герой долає свій страх заради спасіння королівства країни далекої. вірними помічниками міо в цій боротьбі стає його вірний друг — хлопчик юм-юм і досвідчений зброяр, який зробив для нього чарівний меч, здатний розсікати кам’яне серце лицаря като. в мертвому лісі дітей врятувало «дуплисте дерево», а «найчорніша в світі гора» впустила їх до себе. на стороні сміливих дітей виступає також «колодязь, що шепотів», яма в лісі і навіть скелі і птахи. маленька дівчинки, перетворена на птаха, своїми крилами загасила смолоскип задля спасіння юних героїв (вона ожила під чарівним плащем, витканим її мамою). завдяки таким помічникам герою вдається перемогти чари жорстокого лицаря като. своє щастя хлопчик міо знайшов не в героїчних пригодах, а в родинному затишку. любов (матері, батька, друга) у цій казці здатна творити справжні дива й перемогти все лихе. однак питання, куди ж насправді подівся буссе — залишається відкритим.
Сатирическую картину петербуржского общества создают визитеры, посещающие Обломова. Это «светский человек» Волков, тратящий свою жизнь на пустую суету раутов и приемов: «- Да мало ли домов! Теперь у всех дни: у Савиновых по четвергам обедают, у Маклашиных - пятницы, у Вязниковых - воскресенья, у князя Тюменева - середы. У меня все дни заняты! - с сияющими глазами заключил Волков». Это «канцелярская крыса» Судьбинский, представляющий бюрократический Петербург: «Да много кое-чего: в письмах отменили писать «покорнейший слуга», пишут «примите уверение»; формулярных списков по два экземпляра не велено представлять». Это литератор Пенкин, который пишет обо всем и ни о чем: «О торговле, об эмансипации женщин, о прекрасных апрельских днях, какие выпали нам на долю, и о вновь изобретенном составе против пожаров». Обломов, как умный человек, понимает всю пустоту этих людей, их занятий, тех сфер жизни, что они представляют. Герою скучно и неинтересно заниматься тем же. А предложить что-то свое он не может – «обломовщина проклятая» не позволяет. Сатирическими красками обрисован и слуга Обломова Захар, который также является жертвой крепостничества. Наверное, именно в образе Захара, в описании его отношений с «барином» больше всего сатирического в романе: «Захар не старался изменить не только данного ему богом образа, но и своего костюма, в котором ходил в деревне».
ответ:
“міо, мій міо” боссе – хлопчик, усиновлений літніми прийомними батьками, які його не особливо люблять. одного разу господиня довколишнього магазина, фру лундін, дарує боссе яблуко і просить опустити в поштову скриньку листівку за неї. хлопчик не втримується від спокуси, щоб поглянути на текст: послання адресоване королю, в ньому говориться, що його син скоро повернеться додому, і, як знак, в руці він буде тримати золоте яблуко. яблуко в руці боссе стає золотим … незабаром хлопчик знаходить пляшку із замкненим всередині джином, звільняє його, і той, побачивши яблуко, переносить боссе в країну бажану. там він дізнається, що його справжнє ім’я – міо, а сам він, як син короля, є принцом цієї країни. міо знайомиться з хлопчиком юм-юмом, батько дарує йому коня на ім’я міраміс. однак незабаром з’ясовується, що в цій чудовій країні не все так благополучно, як здається на перший погляд: тут також живе злий лицар по імені като, який своєю ненавистю до всіх випалює землю навколо, викрадає дітей з довколишніх сіл.стародавнє передбачення свідчить, що саме боссе, незважаючи на свій вік, битиметься з като і переможе його. хлопчики і міраміс відправляються в далеку і небезпечну подорож. головний герой долає свій страх заради спасіння королівства країни далекої. вірними помічниками міо в цій боротьбі стає його вірний друг — хлопчик юм-юм і досвідчений зброяр, який зробив для нього чарівний меч, здатний розсікати кам’яне серце лицаря като. в мертвому лісі дітей врятувало «дуплисте дерево», а «найчорніша в світі гора» впустила їх до себе. на стороні сміливих дітей виступає також «колодязь, що шепотів», яма в лісі і навіть скелі і птахи. маленька дівчинки, перетворена на птаха, своїми крилами загасила смолоскип задля спасіння юних героїв (вона ожила під чарівним плащем, витканим її мамою). завдяки таким помічникам герою вдається перемогти чари жорстокого лицаря като. своє щастя хлопчик міо знайшов не в героїчних пригодах, а в родинному затишку. любов (матері, батька, друга) у цій казці здатна творити справжні дива й перемогти все лихе. однак питання, куди ж насправді подівся буссе — залишається відкритим.
Это «канцелярская крыса» Судьбинский, представляющий бюрократический Петербург: «Да много кое-чего: в письмах отменили писать «покорнейший слуга», пишут «примите уверение»; формулярных списков по два экземпляра не велено представлять».
Это литератор Пенкин, который пишет обо всем и ни о чем: «О торговле, об эмансипации женщин, о прекрасных апрельских днях, какие выпали нам на долю, и о вновь изобретенном составе против пожаров».
Обломов, как умный человек, понимает всю пустоту этих людей, их занятий, тех сфер жизни, что они представляют. Герою скучно и неинтересно заниматься тем же. А предложить что-то свое он не может – «обломовщина проклятая» не позволяет.
Сатирическими красками обрисован и слуга Обломова Захар, который также является жертвой крепостничества. Наверное, именно в образе Захара, в описании его отношений с «барином» больше всего сатирического в романе: «Захар не старался изменить не только данного ему богом образа, но и своего костюма, в котором ходил в деревне».