В своем герое Тургенев показывает лучшие черты русского человека: богатырскую силу, трудолюбие, доброту, чуткость к близким, сочувствие к несчастным и обиженным.
Тургенев называет Герасима "самым замечательным лицом" из числа всей прислуги. Автор видит в нем богатыря. Герасим был одарен "необычайной силой, он работал за четверых-дело спорилось в его руках, и весело было смотреть на него". Тургенев словно любуется своим героем, его силой и жадностью к труду. Он сравнивает Герасима с молодым быком и огромным деревом, которое выросло на плодородной земле. Герасим отличается аккуратностью и ответственностью к порученному делу. Он содержит в чистоте свою каморку и двор. Подробное описание каморки немого немного подчеркивает его нелюдимость. "Он не любил, чтобы к нему ходили", и поэтому всегда запирал свою каморку на замок. Но несмотря на свой грозный вид и богатырскую силу, у Герасима было доброе сердце любить и сочувствовать.
Діало́г (або діялог[1], грец. Διάλογος — «розмова») — двосторонній обмін інформацією (розмова, спілкування) між двома або більше людьми (або у технічній мові — людиною та ЕОМ) у вигляді питань та відповідей.
Монологічний і діалогічний тексти розрізняються між собою як з погляду структури, що лежить в основі мовленнєвої ситуації, так і з погляду закономірностей текстоутворення, що в них діють (О. І. Москальська).
Відмінності в структурі мовленнєвої ситуації визначаються розподілом ролей між учасниками мовленнєвого акту. Монологічний текст — це усне чи письмове мовлення однієї особи, інший учасник мовленнєвого акту — адресат, реципієнт*, або мислиться, або не відразу реагує (лінійний ланцюжок речень). Діалогічний текст репрезентує альтернативний ланцюжок, що утворюється чергуванням висловлювань двох чи декількох учасників мовлення.
В основі діалогу лежить діалогічна єдність: вираження думок та їх сприйняття, реакція на них, що знаходить відображення у структурі цього акту мовлення. Діалог складається з взаємопов'язаних реплік співрозмовників.
Діалогічне спілкування являє собою не один якийсь вид мовленнєвої діяльності його учасників, а мовленнєвий акт (обмін інформацією), у якому говоріння і слухання — нерозривно пов'язані види мовленнєвої діяльності.
Основними ознаками діалогу є: намір, цілеспрямованість, правила ведення розмови.
Цілеспрямованість мовленнєвої дії в діалозі — це наявна чи прихована мета мовця (слухача) (повідомлення про щось, питання, наказ, порада, обіцянка і под.).
Для того, щоб досягнути своєї мети кожний із співрозмовників реалізує свій намір, спонукаючи партнера до певних мовленнєвих дій. Необхідною для діалогу є правила ведення розмови: а) повідомлення подається певними порціями; б) повідомлення відповідає темі розмови; в) співрозмовники роблять мовлення зрозумілим, послідовним.
Існує типовий набір смислових частин розмови:
установлення контакту із співрозмовником (зоровий — мовленнєвий, зоровий + мовленнєвий);
початок розмови;
розвиток теми (реакція співрозмовника + репліки); кінцівка розмови.
В своем герое Тургенев показывает лучшие черты русского человека: богатырскую силу, трудолюбие, доброту, чуткость к близким, сочувствие к несчастным и обиженным.
Тургенев называет Герасима "самым замечательным лицом" из числа всей прислуги. Автор видит в нем богатыря. Герасим был одарен "необычайной силой, он работал за четверых-дело спорилось в его руках, и весело было смотреть на него". Тургенев словно любуется своим героем, его силой и жадностью к труду. Он сравнивает Герасима с молодым быком и огромным деревом, которое выросло на плодородной земле. Герасим отличается аккуратностью и ответственностью к порученному делу. Он содержит в чистоте свою каморку и двор. Подробное описание каморки немого немного подчеркивает его нелюдимость. "Он не любил, чтобы к нему ходили", и поэтому всегда запирал свою каморку на замок. Но несмотря на свой грозный вид и богатырскую силу, у Герасима было доброе сердце любить и сочувствовать.
Объяснение:
Діало́г (або діялог[1], грец. Διάλογος — «розмова») — двосторонній обмін інформацією (розмова, спілкування) між двома або більше людьми (або у технічній мові — людиною та ЕОМ) у вигляді питань та відповідей.
Монологічний і діалогічний тексти розрізняються між собою як з погляду структури, що лежить в основі мовленнєвої ситуації, так і з погляду закономірностей текстоутворення, що в них діють (О. І. Москальська).
Відмінності в структурі мовленнєвої ситуації визначаються розподілом ролей між учасниками мовленнєвого акту. Монологічний текст — це усне чи письмове мовлення однієї особи, інший учасник мовленнєвого акту — адресат, реципієнт*, або мислиться, або не відразу реагує (лінійний ланцюжок речень). Діалогічний текст репрезентує альтернативний ланцюжок, що утворюється чергуванням висловлювань двох чи декількох учасників мовлення.
В основі діалогу лежить діалогічна єдність: вираження думок та їх сприйняття, реакція на них, що знаходить відображення у структурі цього акту мовлення. Діалог складається з взаємопов'язаних реплік співрозмовників.
Діалогічне спілкування являє собою не один якийсь вид мовленнєвої діяльності його учасників, а мовленнєвий акт (обмін інформацією), у якому говоріння і слухання — нерозривно пов'язані види мовленнєвої діяльності.
Основними ознаками діалогу є: намір, цілеспрямованість, правила ведення розмови.
Цілеспрямованість мовленнєвої дії в діалозі — це наявна чи прихована мета мовця (слухача) (повідомлення про щось, питання, наказ, порада, обіцянка і под.).
Для того, щоб досягнути своєї мети кожний із співрозмовників реалізує свій намір, спонукаючи партнера до певних мовленнєвих дій. Необхідною для діалогу є правила ведення розмови: а) повідомлення подається певними порціями; б) повідомлення відповідає темі розмови; в) співрозмовники роблять мовлення зрозумілим, послідовним.
Існує типовий набір смислових частин розмови:
установлення контакту із співрозмовником (зоровий — мовленнєвий, зоровий + мовленнєвий);
початок розмови;
розвиток теми (реакція співрозмовника + репліки); кінцівка розмови.