Поясніть позицію яку обирають Хліб, Вогонь, Вода, Цукор, Молоко, коли діти опиняються в складних обставинах. Чим керуються ці Душі перед загрозою Війни, Таємницями, нападом Тварин і Рослин?
Головним персонажем повісті Олександра Гріна є мрійлива і щира дівчина Ассоль. Ця дівчина – один з найромантичніших персонажів російської літератури 20-го століття.
Мати Ассоль рано померла, і її виростив батько – моряк і ремісник Лонгрен. Жителі села їх не любили. Дівчинка з ранніх років звикла до самотності. Навколишні її відкинули, їй доводилося терпіти насмішки і образи. Ассоль навіть вважали божевільною. Вона розповіла односельчанам історію про зустріч з чарівником, який пророкував, що за нею в призначену годину припливе благородний принц на кораблі з вітрилами червоного кольору. Після цього її прозвали корабельною Ассоль.
За своїм складом героїня відрізняється яскравою фантазією і щирим серцем. Ассоль дивиться на світ широко розкритими очима, вона вірить в свій ідеал і ніколи не відмовиться від мрії. У неї багатий внутрішній світ і вона вміє бачити глибокий сенс в простих речах.
Ассоль освічена і любить читати. Їй притаманні працелюбність і любов до природи. З рослинами вона спілкується, як з живими істотами, проявляє до них турботу. Коли ж Ассоль підростає, то стає по-справжньому красивою. Їй личить будь-яке вбрання. Вона мила і чарівна дівчина. Її обличчя чисте і світле, як у дитини.
В душі Ассоль завжди плекала свою потаємну мрію про кораблі з червоними вітрилами. Навіть батько дівчинки сподівався, що через певний час вона викине з голови пророцтво чарівника Егля. Але здатність самовіддано мріяти і ігнорувати злі випади односельчан зміцнили дух дівчини. В її житті настав час для дива. Вона зустріла того, хто зрозумів її чутливу юну душу і здійснив заповітну мрію. Біля берегів її рідного села з’явилося судно з червоними вітрилами. Його побудував для Ассоль капітан Грей – благородний моряк, який дізнався історію Ассоль і втілив її в дійсність.
Героїня повісті-феєрії є справжнім символом такого вічного і гідного почуття, як віра. Її душу переповнюють емоції і переживання, вона чуттєва і відкрита, але при цьому володіє сильним і незламним духом. Ассоль не відпустила свої мрії. І тому вони збулися
ледве проглядаючи крізь запону туману й мли, що налягали на землю без чітких обрисів, наче гуща. ...десь там, за оцими похмурими горбами простяглось Велике Ведмеже озеро; в тім краї Полярне коло застережно накреслило свій кордон по канадській Безплідній Землі. Потік, серед якого він стоїть, — це притока річки Копермайн, що тече на північ і впадає в Льодовитий океан у затоці Коронації.
З усіх боків, аж до обрію, одноманітна пустеля, пагорби всі пологі й низькі. Ані деревця, ані кущика, ні травинки — нічого, крім безкрайньої страшної пустки...
В озерце впадає струмок, вода в ньому некаламутна. Струмок поріс рогозом, але на берегах немає жодної деревини...
Ніде ані деревця, ні кущика — саме тільки сіре море моху, серед якого розкидано сірі скелі, сірі озерця та сірі струмки. Небо теж було сіре. А на небі ні сонця, ні навіть проблиску сонця.
Сонця не було. Земля й небо стали ще сіріші, аж темні. Віяв холодний вітер, і перший сніг побілив вершки горбів.
Головним персонажем повісті Олександра Гріна є мрійлива і щира дівчина Ассоль. Ця дівчина – один з найромантичніших персонажів російської літератури 20-го століття.
Мати Ассоль рано померла, і її виростив батько – моряк і ремісник Лонгрен. Жителі села їх не любили. Дівчинка з ранніх років звикла до самотності. Навколишні її відкинули, їй доводилося терпіти насмішки і образи. Ассоль навіть вважали божевільною. Вона розповіла односельчанам історію про зустріч з чарівником, який пророкував, що за нею в призначену годину припливе благородний принц на кораблі з вітрилами червоного кольору. Після цього її прозвали корабельною Ассоль.
За своїм складом героїня відрізняється яскравою фантазією і щирим серцем. Ассоль дивиться на світ широко розкритими очима, вона вірить в свій ідеал і ніколи не відмовиться від мрії. У неї багатий внутрішній світ і вона вміє бачити глибокий сенс в простих речах.
Ассоль освічена і любить читати. Їй притаманні працелюбність і любов до природи. З рослинами вона спілкується, як з живими істотами, проявляє до них турботу. Коли ж Ассоль підростає, то стає по-справжньому красивою. Їй личить будь-яке вбрання. Вона мила і чарівна дівчина. Її обличчя чисте і світле, як у дитини.
В душі Ассоль завжди плекала свою потаємну мрію про кораблі з червоними вітрилами. Навіть батько дівчинки сподівався, що через певний час вона викине з голови пророцтво чарівника Егля. Але здатність самовіддано мріяти і ігнорувати злі випади односельчан зміцнили дух дівчини. В її житті настав час для дива. Вона зустріла того, хто зрозумів її чутливу юну душу і здійснив заповітну мрію. Біля берегів її рідного села з’явилося судно з червоними вітрилами. Його побудував для Ассоль капітан Грей – благородний моряк, який дізнався історію Ассоль і втілив її в дійсність.
Героїня повісті-феєрії є справжнім символом такого вічного і гідного почуття, як віра. Її душу переповнюють емоції і переживання, вона чуттєва і відкрита, але при цьому володіє сильним і незламним духом. Ассоль не відпустила свої мрії. І тому вони збулися
вот посмотри на каких страницах есть это
Объяснение:
ледве проглядаючи крізь запону туману й мли, що налягали на землю без чітких обрисів, наче гуща. ...десь там, за оцими похмурими горбами простяглось Велике Ведмеже озеро; в тім краї Полярне коло застережно накреслило свій кордон по канадській Безплідній Землі. Потік, серед якого він стоїть, — це притока річки Копермайн, що тече на північ і впадає в Льодовитий океан у затоці Коронації.
З усіх боків, аж до обрію, одноманітна пустеля, пагорби всі пологі й низькі. Ані деревця, ані кущика, ні травинки — нічого, крім безкрайньої страшної пустки...
В озерце впадає струмок, вода в ньому некаламутна. Струмок поріс рогозом, але на берегах немає жодної деревини...
Ніде ані деревця, ні кущика — саме тільки сіре море моху, серед якого розкидано сірі скелі, сірі озерця та сірі струмки. Небо теж було сіре. А на небі ні сонця, ні навіть проблиску сонця.
Сонця не було. Земля й небо стали ще сіріші, аж темні. Віяв холодний вітер, і перший сніг побілив вершки горбів.