БЕДНОСТЬ НЕ ПОРОК - один с наиболее отличных пьес А. Н. Островского.
Это хроника, рассказывающая о этом, то что скудость не недостаток, ежелиимеется привилегия и почет, а влюбленность и благоденствие все без исключения буквально втомжедухе вследствии средства никак не получишь. Осознает данное и предприниматель Имя Коршунов – никоимобразом не простофлегмантичный из молодых да ранний, решительный в этом, то что все без исключения, в том числе мягкие эмоции, а людей и истинамучащийся с нелюбви. В отсутствии наставнического престижа, нообщедоступно и подробно растолкует брату, в нежели подлинная значимость существования, промотавшийся и спустившийся, но никоимобразом не потерявший великодушия, добросердечия и жизнерадостности Обожаем Торцов. И очнётся меркантильный купец Гордюша Карпыч, мало было никоимобразом не давший дочку вследствии культурного обеспеченного для значимогоутверждения непременно личных новейших причуд. Таким образом то что малопопереживают молодое происхождение любимые – послушливая, ноникоимобразом не пугливая не допускающяя возраженая дочка Любовь инепосредственный, доверчивый комми Митя – непременно и снова впустятся впляска с массой разудалых парней и девчат, из числа каких в индивидуальностивоенным, неописуемо веселым и любопытно беспокойным очутится молодойторговец, преемник состоятельного папы – бодрый Разлюляев. То что таккак –бедность, непременно, никак не недостаток, но и благоденствие никоимобразомне катастрофа, ежели в душе тускло, элементарно и легкомысленно.
Вірш «Міст Мірабо» — взірець інтимної лірики Аполлінера. У ньому кохання, що минає, протиставляється водам Сени, що завжди течуть під мостом Мірабо. Поет відтворив у цьому вірші ритм ткацької пісні XIII століття. Аналіз вірша “Міст Мірабо” до підготувати літературний паспорт твору.
Гійом Аполлінер “Міст Мірабо” аналіз вірша
Назва: “Міст Мірабо”
Автор: Гійом Аполлінер
Рік: 1912
Збірка: “Алкоголі. Вірші 1898 – 1913”
Жанр: ліричний вірш
Стиль: кубофутуризм
Тема: кохання, що минає і швидко спливає.
Ідея: У вірші відтворений не лише сум розлуки, а й роздуми поета про саме життя, про плин часу.
Мотив: утвердження вічного життя цінності людського “я”
Основний композиційний прийом побудови вірша “Міст Мірабо” – психологічний паралелізм.
Проблематика:
кохання;
життя та смерть;
тлінність і вічність;
існування особистості.
“Міст Мірабо” образи та символи
Провідні образи: ріка Сена, міст, кохання, вода, час
Міст Мірабо — сталий образ, що не змінюється на відміну від інших, плинних образів цього вірша.
Міст Мірабо – це символ кохання, символ вічного, нетлінного, непідвладного часу.
У поезії “Міст Мірабо” вода втілює одвічний рух життя.
У вірші «Міст Мірабо» поет пише про кохання, що минає. Тисячі закоханих стояли на мосту Мірабо і дивилися на плинСени, та для кожної людини кохання неповторне, як неповторне воно для ліричного героя вірша Аполлінера. Сум від втраченої любові викликає в нього роздуми про час і про життя взагалі. Тому можна зазначити, що автор не обмежується темою кохання. У творі порушуються філософські проблеми: життя і смерті, тлінності і вічності, існування особистості. Одним із центральних є образ Сени, що невпинно котить свої хвилі. Це уособлення життя і часу, в якому, зрештою, все минає — і надії, і кохання, і розчарування. Категорія часу знаходить вираження і в інших образах твору — годинника, зміни дня й ночі.
Художні засоби “Міст Мірабо”
антитези (“вода бігуча – життя хода тягуча”, «журба і втіха крутнява шалена», «любов сплива — надія ж невгамовно, жагуча», « «минають дні а я ще є»
паралелізм (“любов сплива як та вода бігуча”);
рефрен (Хай б’є годинник ніч настає, Минають дні а я ще є)
Особливості вірша: відсутність розділових знаків.
«Міст Мірабо» став своєрідною візитною карткою любовної лірики XX ст. Це — щемливий твір про кохання, що без вороття спливає, немов води річки Сени, і про надію, яка, попри сум і розчарування, залишається «невгамовно жагучою». Але і в цьому шедеврі світової інтимної лірики Аполлінером залишився поетом великого міста — улюбленого Парижа. Лірична сповідь героя розгортається на тлі урбаністичного пейзажу й обертається навколо своєрідних емблем столиці Франції — річки Сени тамосту Мірабо. Ці образи, зберігаючи свою конкретність, увиразнюють ідею єдності плинності буття (річка) й непо¬рушності його духовних опор (міст). Аполлінер, спираючись на нові естетичні засади, повернув у поезію реально-чуттєве начало. Ліричний герой творів поета сприймає світ через образ дитини урбаністичної цивілізації. Реальність зображується у своєрідному синтезі, нерозривному зв’язку і взаємовпливі внутрішнього світу людини і реальності.
Аполлінер “Міст Мірабо” ідейно-художній аналіз
Болісно, що без вороття минає кохання. Життя без нього таке довготривале і одноманітно-буденне, а Сподівання, частіше за все безпідставні, не дають змиритися з цим, знесилюють, ятрять душу очікуванням яскравого, надзвичайного, чарівного. Кільцева побудова наче повинна підкреслити, що все в житті повторюється, немає в ньому ані початку, ані кінця. Буття незмінне, знаходиться в постійному русі, в цьому і полягає його головна закономірність, його вічність.
Образ ріки – це не тільки образ Часу, але й життя (вода = життя). Останнє з дієслів рефрену протиставлене трьом іншим (рух, плин часу): воно наголошує на безкінечній постійності, вічності Буття. Це або сам Міст промовляє, або Людина (ліричний герой), що одвічно прагне віднайти сенс власного існування, шукає визнання, кохання під цим небосхилом.
Міст — майже символічний образ — це спроба застигнути над невблаганним рухом хвиль, об’єднати роз’єднані береги (розрізнених особистостей, культур, часів). Міст — це мить у долі споконвічної ріки, а окреме людське життя — це мить між минулим та майбутнім.
Тільки у русі існує життя: зупинка є Смерть. Спливає Вода, спливає Кохання. Вода — це Життя, Кохання є сенсом Життя. Аналіз останнього рядка першої строфи переконує, що Радість завжди приходить на зміну Горю (рух). У третій строфі підкреслюється, що людина ніколи не скоряється (образ Сподівання, Надії).
Отже, загальний настрій цього філософського твору не може бути песимістичним: серце окремої особистості б’ється в унісон зі споконвічними сподіваннями людства з Буттям, із Всесвітом. У невпинному русі почуттів – запорука розвитку життя. Кожна мить нашого власного існування неповторна та значуща як для нас
БЕДНОСТЬ НЕ ПОРОК - один с наиболее отличных пьес А. Н. Островского.
Это хроника, рассказывающая о этом, то что скудость не недостаток, ежелиимеется привилегия и почет, а влюбленность и благоденствие все без исключения буквально втомжедухе вследствии средства никак не получишь. Осознает данное и предприниматель Имя Коршунов – никоимобразом не простофлегмантичный из молодых да ранний, решительный в этом, то что все без исключения, в том числе мягкие эмоции, а людей и истинамучащийся с нелюбви. В отсутствии наставнического престижа, нообщедоступно и подробно растолкует брату, в нежели подлинная значимость существования, промотавшийся и спустившийся, но никоимобразом не потерявший великодушия, добросердечия и жизнерадостности Обожаем Торцов. И очнётся меркантильный купец Гордюша Карпыч, мало было никоимобразом не давший дочку вследствии культурного обеспеченного для значимогоутверждения непременно личных новейших причуд. Таким образом то что малопопереживают молодое происхождение любимые – послушливая, ноникоимобразом не пугливая не допускающяя возраженая дочка Любовь инепосредственный, доверчивый комми Митя – непременно и снова впустятся впляска с массой разудалых парней и девчат, из числа каких в индивидуальностивоенным, неописуемо веселым и любопытно беспокойным очутится молодойторговец, преемник состоятельного папы – бодрый Разлюляев. То что таккак –бедность, непременно, никак не недостаток, но и благоденствие никоимобразомне катастрофа, ежели в душе тускло, элементарно и легкомысленно.
Советую Для вас прочитать данную пьесу.
Это не точно...
Объяснение:
Вірш «Міст Мірабо» — взірець інтимної лірики Аполлінера. У ньому кохання, що минає, протиставляється водам Сени, що завжди течуть під мостом Мірабо. Поет відтворив у цьому вірші ритм ткацької пісні XIII століття. Аналіз вірша “Міст Мірабо” до підготувати літературний паспорт твору.
Гійом Аполлінер “Міст Мірабо” аналіз вірша
Назва: “Міст Мірабо”
Автор: Гійом Аполлінер
Рік: 1912
Збірка: “Алкоголі. Вірші 1898 – 1913”
Жанр: ліричний вірш
Стиль: кубофутуризм
Тема: кохання, що минає і швидко спливає.
Ідея: У вірші відтворений не лише сум розлуки, а й роздуми поета про саме життя, про плин часу.
Мотив: утвердження вічного життя цінності людського “я”
Основний композиційний прийом побудови вірша “Міст Мірабо” – психологічний паралелізм.
Проблематика:
кохання;
життя та смерть;
тлінність і вічність;
існування особистості.
“Міст Мірабо” образи та символи
Провідні образи: ріка Сена, міст, кохання, вода, час
Міст Мірабо — сталий образ, що не змінюється на відміну від інших, плинних образів цього вірша.
Міст Мірабо – це символ кохання, символ вічного, нетлінного, непідвладного часу.
У поезії “Міст Мірабо” вода втілює одвічний рух життя.
У вірші «Міст Мірабо» поет пише про кохання, що минає. Тисячі закоханих стояли на мосту Мірабо і дивилися на плинСени, та для кожної людини кохання неповторне, як неповторне воно для ліричного героя вірша Аполлінера. Сум від втраченої любові викликає в нього роздуми про час і про життя взагалі. Тому можна зазначити, що автор не обмежується темою кохання. У творі порушуються філософські проблеми: життя і смерті, тлінності і вічності, існування особистості. Одним із центральних є образ Сени, що невпинно котить свої хвилі. Це уособлення життя і часу, в якому, зрештою, все минає — і надії, і кохання, і розчарування. Категорія часу знаходить вираження і в інших образах твору — годинника, зміни дня й ночі.
Художні засоби “Міст Мірабо”
антитези (“вода бігуча – життя хода тягуча”, «журба і втіха крутнява шалена», «любов сплива — надія ж невгамовно, жагуча», « «минають дні а я ще є»
паралелізм (“любов сплива як та вода бігуча”);
рефрен (Хай б’є годинник ніч настає, Минають дні а я ще є)
Особливості вірша: відсутність розділових знаків.
«Міст Мірабо» став своєрідною візитною карткою любовної лірики XX ст. Це — щемливий твір про кохання, що без вороття спливає, немов води річки Сени, і про надію, яка, попри сум і розчарування, залишається «невгамовно жагучою». Але і в цьому шедеврі світової інтимної лірики Аполлінером залишився поетом великого міста — улюбленого Парижа. Лірична сповідь героя розгортається на тлі урбаністичного пейзажу й обертається навколо своєрідних емблем столиці Франції — річки Сени тамосту Мірабо. Ці образи, зберігаючи свою конкретність, увиразнюють ідею єдності плинності буття (річка) й непо¬рушності його духовних опор (міст). Аполлінер, спираючись на нові естетичні засади, повернув у поезію реально-чуттєве начало. Ліричний герой творів поета сприймає світ через образ дитини урбаністичної цивілізації. Реальність зображується у своєрідному синтезі, нерозривному зв’язку і взаємовпливі внутрішнього світу людини і реальності.
Аполлінер “Міст Мірабо” ідейно-художній аналіз
Болісно, що без вороття минає кохання. Життя без нього таке довготривале і одноманітно-буденне, а Сподівання, частіше за все безпідставні, не дають змиритися з цим, знесилюють, ятрять душу очікуванням яскравого, надзвичайного, чарівного. Кільцева побудова наче повинна підкреслити, що все в житті повторюється, немає в ньому ані початку, ані кінця. Буття незмінне, знаходиться в постійному русі, в цьому і полягає його головна закономірність, його вічність.
Образ ріки – це не тільки образ Часу, але й життя (вода = життя). Останнє з дієслів рефрену протиставлене трьом іншим (рух, плин часу): воно наголошує на безкінечній постійності, вічності Буття. Це або сам Міст промовляє, або Людина (ліричний герой), що одвічно прагне віднайти сенс власного існування, шукає визнання, кохання під цим небосхилом.
Міст — майже символічний образ — це спроба застигнути над невблаганним рухом хвиль, об’єднати роз’єднані береги (розрізнених особистостей, культур, часів). Міст — це мить у долі споконвічної ріки, а окреме людське життя — це мить між минулим та майбутнім.
Тільки у русі існує життя: зупинка є Смерть. Спливає Вода, спливає Кохання. Вода — це Життя, Кохання є сенсом Життя. Аналіз останнього рядка першої строфи переконує, що Радість завжди приходить на зміну Горю (рух). У третій строфі підкреслюється, що людина ніколи не скоряється (образ Сподівання, Надії).
Отже, загальний настрій цього філософського твору не може бути песимістичним: серце окремої особистості б’ється в унісон зі споконвічними сподіваннями людства з Буттям, із Всесвітом. У невпинному русі почуттів – запорука розвитку життя. Кожна мить нашого власного існування неповторна та значуща як для нас