Предлагаю рифменные цепочки:
А. Обманет- сердись- смирись – настанет- живет- уныло- пройдет- мило.
(из стихотворения Пушкина «Если жизнь тебя обманет»)
Б. убил – был- порой- рекой – сел- спешит- храпит- бока – седока- сил – утопил.
(Жуковский «Мщение»)
Данила - это главный герой сказа Павла Петровича Бажова "Каменный цветок". Его работа - изготовление всяких изделий из красивого уральского поделочного камня - малахита.
Я считаю, что его можно назвать мастером. Мастер - это человек, занимающийся каким-то ремеслом и преуспевший в нем.
Данила - молодой человек. Но он уже заслужил признание. Прокопич, его приемный отец, считал, что Данила достиг должного уровня. Приказчик, давший Даниле задание, был поражен тем, что он в положенный срок выточил не одну, а три вазы, причем без изъяна. Собравшиеся на вечеринке в доме Прокопича мастера высоко оценили его работы, а ведь они-то знатоки своего дела. Да и Хозяйка Медной горы не стала бы подсказывать неумехе, где камень для его задумки взять.
Данила в сказе - любознательный и терпеливый. Когда нашлось дело по душе - он трудолюбием оттачивал технику и достиг мастерства в своем деле. И он с увлечением им занимается.
Я считаю также, что Данила - настоящий мастер по выявлению красоты камня. Его с детства отличало видение красоты в обычных вещах - травинках, насекомых, переливах цвета и прожилках камня. У него музыкальная душа.
Данила очень критически относится к своей работе и неутомим в поиске совершенства. Он разбить вазу, над которой долго трудился, так как понял, что цветок дурмана, взятый им за образец, превосходит ее.
То, что эта жажда передачи всей красоты камня и желание, чтобы сделанные им вещи радовали так, как радуют создания природы, привели его в к Медной горы Хозяйке, как раз и говорит о том, что Данила - настоящий мастер. О его дальнейшей жизни я прочитала в сказе "Горный мастер".
Драму В. Шекспіра “Ромео і Джульєтта” я прочитала тільки цього року. Фільм за її мотивами подивилася набагато раніш. А те, що “немає повісті сумнішої на світі, ніж повість про Ромео і Джульєтту”, знала ще із самого дитинства. І упевнена, що багато хто, ще не відкриваючи том Шекспіра, уже знав про героїв цієї драми, адже всі закохані, щасливі або нещасливі, — це ті ж Ромео і Джульєтта, здатні віддано і жагуче кохати, а будь-яка любов, як відомо, по-своєму трагічна.
Основна тема шекспірівської трагедії — викриття нескінченних міжусобних чвар. Ці чвари погубили двох чудових молодих людей. Ніхто зі старійшин роду Монтеккі і Капулетті вже не пам’ятав, через що почалася ця ворожнеча, але вона захопила і молодь, заважаючи їй жити. У родині Капулетті росте дочка. Джульєтті лише тринадцять років, вона слухняна, шанує батьків. Але її покірність має межу. І ім’я їй — Ромео Монтеккі. Світле почуття до сина ворогів своєї родини неминуче вступає в суперечність із традиціями, з волею батьків. Ромео, довідавшись, хто його кохана, відчуває наближення грози. Але любов для нього сильніша за смерть. Проти закоханих увесь світ. Ромео в сутичці з Тибальтом, двоюрідним братом Джульєтти, вбиває його і під загрозою страти змушений залишити місто. Але святий обряд вінчання уже відбувся. Розлука гірше від смерті. Трагічна розв’язка наближається. Джульєтта випиває сонне зілля. Довідавшись про “смерть” коханої, Ромео п’є отруту. Прийшовши до пам’яті після сну, Джульєтта бачить, що сталося непоправне, і, вихопивши кинджал із піхов Ромео, заколює себе.
Ромео і Джульєтта гинуть, але не розлучаються. Вони вмирають разом, їхня любов перемагає смерть, тому що загибель молодих людей назавжди усуває вікову ворожнечу. їхня смерть змушує задуматися Монтеккі і Капулетті, правителів Верони й усіх, хто залишився в живих. Чи не час покінчити з кривавими чварами?
Любов за власним вибором протистоїть середньовічному шлюбу за розрахунком та штовхає Ромео і Джульетту, людей уже доби Відродження, на героїчні вчинки, їхнє кохання не знає меж, у п’єсі це почуття оспіване з великою поетичною силою. Шекспір — чудовий знавець людських характерів. Ромео і Джульєтта — ще підлітки, їхня вдача формується, і драматург показує ці зміни під впливом кохання і пережитого. Так само, як Джульєтту кохання перетворює на самостійну і героїчну жінку, так і Ромео мужніє, пізнавши справжню силу почуттів.
По смерті Ромео і Джульєтта, «медовий місяць» яких був такий короткий і гіркий, обидві ворогуючі родини зібралися біля спільної могили, де поруч, як не прийшлося за життя, спочиватимуть їхні діти.
Ми не знаємо, чи є у них інші спадкоємці, чи, може, перервався рід. Та це й неважливо. Важливо те, що перемога молодих відбулася, гірка і страшна, але звершилося: Монтеккі й Капулетті об’єдналися, вони тепер «крев¬ні» і згасла столітня і безглузда ворожнеча.
Перемога!
Але, немає на світі більш сумної повісті, ніж повість про Ромео і Джульєтту…