Представьте себе музей сказок. какие предметы, ставшие символом волшебства, вы бы разместили бы там? (например, золотой ключик буратино, разноцветный зонтик оле лукойе и т.д.)
1)Так как персонажи приняли Хлестакова за ревизора которому было поручено проводить проверку, то есть выполныть обязанности ревизора, произведение назвали Ревизор. 2) В 30-е годы XIX века Гоголь серьезно задумывается о будущем русской комедии. Писатель считает, что комедия выполнит своё назначение только тогда, когда идея произведения выявится в системе образов, в композиции, в сюжете, а не в прямых словесных назиданиях, с наказанием пороков на глазах зрителей. Гоголь обратился к Пушкину: «Сделайте милость, дайте какой-нибудь сюжет, хоть какой-нибудь, смешной или несмешной, но русский чисто анекдот. Рука дрожит написать тем временем комедию» . В ответ на Гоголя Пушкин рассказал ему историю о мнимом ревизоре, о забавной ошибке, которая повлекла за собой самые неожиданные последствия. На основе этой истории Гоголь написал свою комедию «Ревизор» . Над текстом комедии писатель работал 17 лет. История была типичной для своего времени. Известно, что в Бессарабии приняли за ревизора издателя журнала «Отечественные записки» Свиньина. В городе Устюжна, на другом конце России, некий господин, выдав себя за ревизора, обобрал весь город. Были и другие подобные истории, о которых рассказывают современники Гоголя. То, что пушкинский анекдот оказался столь характерным для русской жизни, делало его особенно привлекательным для Гоголя. Он писал в «Петербургских записках 1836 года» : «Ради бога, дайте нам русских характеров, нас самих дайте нам, наших плутов, наших чудаков на сцену их, на смех всем!» . В основе сюжета комедии – переполох среди чиновников, их стремление скрыть от ревизора свои «грешки» . Героем комедии стала чиновничья масса. Гоголь осмеял тёмные стороны российской действительности: произвол власти, взяточничество, невежество, хамство, казнокрадство. название " Ревизор" 3)Значение произведения " Ревизор в том, что Комедия оказала значительное влияние на русскую литературу в целом и драматургию в частности. Современники Гоголя отмечали её новаторский стиль, глубину обобщения и выпуклость образов. Произведением Гоголя сразу после первых чтений и публикаций восхищались Пушкин, Белинский, Анненков, Герцен, Щепкин.
Іван Франко – одне з найбільших імен в історії української літератури. Його творчість багатозмістовна і високохудожня, йому були підвладні, мабуть, усі літературні жанри. До якого б твору Франка ми не звернулись, у кожному підняті важливі проблеми, кожний примушує задуматись, викликає хвилювання. Найсильніший вплив справляє, звичайно, лірика, бо цей жанр покликаний діяти передусім на душу людини, її почуття.
Особливо зворушливою є інтимна лірика Франка, зокрема його вірші про кохання. Більшість творів про це святе й вічне почуття зібрано у збірці “Зів’яле листя”, яку сам поет назвав ліричною драмою. Автор розповів історію нещасливого кохання юнака-самовбивці. Але захоплює не стільки вигаданий сюжет, скільки краса і сила почуттів, вилитих у чудові поетичні рядки. Тут і трагічне кохання дівчини, серце якої розбив хлопець, залишивши її нещасною, самотньою. А ось юнак, чию душу захопила дівчина – “з горіха зерня”. А ще трагедія чоловіка, зневаженої жінкою, коли ні життя, ні смерть не можуть принести полегкості: “І земля не прийма, ох, і небо навіки закрите”.
Справжньою перлиною збірки е вірш “Чого являєшся мені у сні?” Мабуть, тут найчіткіше вимальовується історія нерозділеного кохання. У дівчини чудові очі, “ясні, немов криниці дно студене”. Але ж вона “згордувала” юнаком, надірвала його серце. Яка це мука – бачити її на вулиці, вклонятися їй і не одержувати навіть погляду у відповідь!
Але любов – незбагненна річ! Він щасливий від того, що кохана є, хай навіть така горда й неприступна. Все одно герой хоче бачити її бодай уві сні, в ті короткі хвилини “бажаного, святого гріха”.
Інтимна лірика І. Франка не може не хвилювати. Виявляється, кохання потрібне людині завжди, навіть якщо воно нещасливе. Адже з ним життя наповнюється змістом, людина стає душевно багатшою і красивішою. Особливо мене вражає благородство ліричного героя “Зів’ялого листя”: дівчина не відповідає йому взаємністю, а він продовжує її обожнювати. Для нього вона залишається найкращою, найдостойнішою. Герой не має ні крихти образи, злості, він не хоче завдати їй клопотів, прикрості.
Не турбуйся зовсім, не збавляй собі сна,
Не дивися в той бік, моя пташко.
Чи кожний здатний до подібного самозречення? Частіше буває навпаки: відсутність взаємності породжує тугу, часом – лють і ненависть, прагнення помсти. В І. Франка навіть натяку нема на ці низькі бажання. Автор підносить своє кохання на найвищий п’єдестал, співає йому величний гімн.
Я вважаю, що інтимна лірика Івана Франка дуже потрібна нам сьогодні, бо вона робить з нас, прагматиків або циніків, нормальних людей, з добрим серцем, щирою душею. Вірші великого поета гасять злобу і ненависть, пробуджують вміння любити, співчувати і прощати, тобто вчать завжди залишатися людиною.
Особливо зворушливою є інтимна лірика Франка, зокрема його вірші про кохання. Більшість творів про це святе й вічне почуття зібрано у збірці “Зів’яле листя”, яку сам поет назвав ліричною драмою. Автор розповів історію нещасливого кохання юнака-самовбивці. Але захоплює не стільки вигаданий сюжет, скільки краса і сила почуттів, вилитих у чудові поетичні рядки. Тут і трагічне кохання дівчини, серце якої розбив хлопець, залишивши її нещасною, самотньою. А ось юнак, чию душу захопила дівчина – “з горіха зерня”. А ще трагедія чоловіка, зневаженої жінкою, коли ні життя, ні смерть не можуть принести полегкості: “І земля не прийма, ох, і небо навіки закрите”.
Справжньою перлиною збірки е вірш “Чого являєшся мені у сні?” Мабуть, тут найчіткіше вимальовується історія нерозділеного кохання. У дівчини чудові очі, “ясні, немов криниці дно студене”. Але ж вона “згордувала” юнаком, надірвала його серце. Яка це мука – бачити її на вулиці, вклонятися їй і не одержувати навіть погляду у відповідь!
Але любов – незбагненна річ! Він щасливий від того, що кохана є, хай навіть така горда й неприступна. Все одно герой хоче бачити її бодай уві сні, в ті короткі хвилини “бажаного, святого гріха”.
Інтимна лірика І. Франка не може не хвилювати. Виявляється, кохання потрібне людині завжди, навіть якщо воно нещасливе. Адже з ним життя наповнюється змістом, людина стає душевно багатшою і красивішою. Особливо мене вражає благородство ліричного героя “Зів’ялого листя”: дівчина не відповідає йому взаємністю, а він продовжує її обожнювати. Для нього вона залишається найкращою, найдостойнішою. Герой не має ні крихти образи, злості, він не хоче завдати їй клопотів, прикрості.
Не турбуйся зовсім, не збавляй собі сна,
Не дивися в той бік, моя пташко.
Чи кожний здатний до подібного самозречення? Частіше буває навпаки: відсутність взаємності породжує тугу, часом – лють і ненависть, прагнення помсти. В І. Франка навіть натяку нема на ці низькі бажання. Автор підносить своє кохання на найвищий п’єдестал, співає йому величний гімн.
Я вважаю, що інтимна лірика Івана Франка дуже потрібна нам сьогодні, бо вона робить з нас, прагматиків або циніків, нормальних людей, з добрим серцем, щирою душею. Вірші великого поета гасять злобу і ненависть, пробуджують вміння любити, співчувати і прощати, тобто вчать завжди залишатися людиною.