Чисте мистецтво» (або «мистецтво для мистецтва», або «естетична критика»), напрям в російській літературі і критиці 50-60-х ХІХ ст., яке характеризується поглибленим увагою до духовно-естетичним особливостям літератури як виду мистецтва, що має Божественний джерело Добра, Любові і Краси.Традиційно цей напрям пов'язують з іменами А. В. Дружиніна, В. П. Боткіна, П. В. Анненкова, С. С. Дудишкін. З поетів позиції «чистого мистецтва» поділяли А. А. Фет, А. Н. Майков, Н. Ф. Щербина. Головою школи був А. В. Дружинін. У своїх літературних оцінках критики розробляли не тільки поняття прекрасного, власне естетичного, а й категорії морально-філософського, а часом і соціального порядку. У словосполучення «чисте мистецтво» був ще один сенс - «чисте» в значенні досконалого, ідеального, абсолютно художнього. Чисте - це, перш за все, духовно наповнене, сильне по самовираження мистецтво. Позиція прихильників «чистого мистецтва» полягала не в тому, щоб відірвати мистецтво від життя, а в тому, щоб захистити його справді творчі принципи, поетичне своєрідність і чистоту його ідеалів. Вони прагнули до ізоляції від суспільного життя (це неможливо здійснити нікому), а до творчої свободи в ім'я утвердження принципів досконалого ідеалу мистецтва, «чистого», значить, незалежного від дріб'язкових потреб і політичних пристрастей.Напр., Боткін говорив про мистецтво як мистецтво, вкладаючи в це вираження весь комплекс понять, що відносяться до вільного від соціального замовлення і досконалого за своїм рівнем творчості. Естетичне - тільки компонент, хоча і надзвичайно важливий, в системі уявлень про справжнє мистецтво. Анненков частіше, ніж Боткін, виступав з критичними статтями. Йому належить понад два десятки об'ємних статей і рецензій, фундаментальна праця «Матеріали для біографії Олександра Сергійовича Пушкіна» і, мабуть, найбагатші в мемуаристиці XIX в. «Літературні спогади». Важливим пунктом в естетичних поглядах Анненкова було питання про художності мистецтва. Анненков не заперечують «впливу» мистецтва на суспільство, але вважає це можливим за умови справжньої художності. І вираз «чисте» означає тут не ізоляцію мистецтва від насущних запитів суспільного життя, а досконалість його якості, причому - не тільки по лінії форми, а й змісту. Дружинін засновував свої судження про мистецтво на трьох, найважливіших з точки зору його естетичної системи положеннях: 1) Мистецтво - вищий ступінь прояву людського духу, що має Божественний джерело, в якій дуже складно і специфічно поєднується «ідеальне» і «реальне»; 2) Мистецтво має справу з загальнозначущий, розкриваючи його, проте, через «внутрішній» світ окремої людини і навіть «зокрема» за до краси, прекрасних (при наявності ідеалу) образів; 3) Стимулюючи устремління людини до ідеалу, мистецтво і література не можуть, однак, підпорядкувати себе громадському прагматизму до такої міри, щоб втратити свою головну перевагу - залишатися джерелом морального перетворення, засобом залучення людини до вищих і вічних цінностей духовного буття.
У різні часи існування словесного мистецтва письменники зверталися у своїй творчості до важливих соціальних і суспільно- політичних проблем, розповідали про сучасну людину з її надіями і хвилюваннями, розчаруванням і вірою у щасливе майбутнє.
Не стало винятком і ХІХ століття. У своїх творах митці цього періоду швидко відгукувались на актуальні явища дійсності, брали активну участь у літературній боротьбі. Водночас з’явився й інший напрямок розвитку літератури, орієнтований на теорію «мистецтва заради мистецтва». Ця творча концепція аж ніяк не перетиналася із політичними та суспільними сферами життя.
самостійну теорію «чистого мистецтва» у середині ХІХ ст. Власне так зване «мистецтво для мистецтва» розпочало свою історію ще з часів Античності. А у середині XIX століття вона набула «нового дихання». Так, у Франції її прихильники — поети Шарль леконт де Ліль (1818-1894), Теофіль Готьє (18111872), Жозе-Маріа де Ередіа (1842-1905), Теодор де Банвіль (18231891) — об’єдналися у групу «Парнас» і надрукували три збірки «СучаснийПарнас».Назвагрупи «Парнас» походить від назви відомої гори у Греції, на якій, за уявленнями давніх греків, жили чудові музи мистецтва і сам бог поезії Аполлон. Сьогодні це слово асоціюється з мистецтвом, є символом поезії.
Объяснение:
Чисте мистецтво» (або «мистецтво для мистецтва», або «естетична критика»), напрям в російській літературі і критиці 50-60-х ХІХ ст., яке характеризується поглибленим увагою до духовно-естетичним особливостям літератури як виду мистецтва, що має Божественний джерело Добра, Любові і Краси.Традиційно цей напрям пов'язують з іменами А. В. Дружиніна, В. П. Боткіна, П. В. Анненкова, С. С. Дудишкін. З поетів позиції «чистого мистецтва» поділяли А. А. Фет, А. Н. Майков, Н. Ф. Щербина. Головою школи був А. В. Дружинін. У своїх літературних оцінках критики розробляли не тільки поняття прекрасного, власне естетичного, а й категорії морально-філософського, а часом і соціального порядку. У словосполучення «чисте мистецтво» був ще один сенс - «чисте» в значенні досконалого, ідеального, абсолютно художнього. Чисте - це, перш за все, духовно наповнене, сильне по самовираження мистецтво. Позиція прихильників «чистого мистецтва» полягала не в тому, щоб відірвати мистецтво від життя, а в тому, щоб захистити його справді творчі принципи, поетичне своєрідність і чистоту його ідеалів. Вони прагнули до ізоляції від суспільного життя (це неможливо здійснити нікому), а до творчої свободи в ім'я утвердження принципів досконалого ідеалу мистецтва, «чистого», значить, незалежного від дріб'язкових потреб і політичних пристрастей.Напр., Боткін говорив про мистецтво як мистецтво, вкладаючи в це вираження весь комплекс понять, що відносяться до вільного від соціального замовлення і досконалого за своїм рівнем творчості. Естетичне - тільки компонент, хоча і надзвичайно важливий, в системі уявлень про справжнє мистецтво. Анненков частіше, ніж Боткін, виступав з критичними статтями. Йому належить понад два десятки об'ємних статей і рецензій, фундаментальна праця «Матеріали для біографії Олександра Сергійовича Пушкіна» і, мабуть, найбагатші в мемуаристиці XIX в. «Літературні спогади». Важливим пунктом в естетичних поглядах Анненкова було питання про художності мистецтва. Анненков не заперечують «впливу» мистецтва на суспільство, але вважає це можливим за умови справжньої художності. І вираз «чисте» означає тут не ізоляцію мистецтва від насущних запитів суспільного життя, а досконалість його якості, причому - не тільки по лінії форми, а й змісту. Дружинін засновував свої судження про мистецтво на трьох, найважливіших з точки зору його естетичної системи положеннях: 1) Мистецтво - вищий ступінь прояву людського духу, що має Божественний джерело, в якій дуже складно і специфічно поєднується «ідеальне» і «реальне»; 2) Мистецтво має справу з загальнозначущий, розкриваючи його, проте, через «внутрішній» світ окремої людини і навіть «зокрема» за до краси, прекрасних (при наявності ідеалу) образів; 3) Стимулюючи устремління людини до ідеалу, мистецтво і література не можуть, однак, підпорядкувати себе громадському прагматизму до такої міри, щоб втратити свою головну перевагу - залишатися джерелом морального перетворення, засобом залучення людини до вищих і вічних цінностей духовного буття.
У різні часи існування словесного мистецтва письменники зверталися у своїй творчості до важливих соціальних і суспільно- політичних проблем, розповідали про сучасну людину з її надіями і хвилюваннями, розчаруванням і вірою у щасливе майбутнє.
Не стало винятком і ХІХ століття. У своїх творах митці цього періоду швидко відгукувались на актуальні явища дійсності, брали активну участь у літературній боротьбі. Водночас з’явився й інший напрямок розвитку літератури, орієнтований на теорію «мистецтва заради мистецтва». Ця творча концепція аж ніяк не перетиналася із політичними та суспільними сферами життя.
самостійну теорію «чистого мистецтва» у середині ХІХ ст. Власне так зване «мистецтво для мистецтва» розпочало свою історію ще з часів Античності. А у середині XIX століття вона набула «нового дихання». Так, у Франції її прихильники — поети Шарль леконт де Ліль (1818-1894), Теофіль Готьє (18111872), Жозе-Маріа де Ередіа (1842-1905), Теодор де Банвіль (18231891) — об’єдналися у групу «Парнас» і надрукували три збірки «СучаснийПарнас».Назвагрупи «Парнас» походить від назви відомої гори у Греції, на якій, за уявленнями давніх греків, жили чудові музи мистецтва і сам бог поезії Аполлон. Сьогодні це слово асоціюється з мистецтвом, є символом поезії.