Петербург Гоголя - город деловой, но улицы его грязны, заметен контраст между особняками в центре и убогими квартирками на окраинах. Лестницы в домах бедных никогда не моются, везде мухи, грязь, выливаются .
Петербургский климат скверен. Сам город к маленькому человеку враждебен. Вспомним, как насмехаются над Башмачкиным только потому что он - беден, плохо одет, малоразговорчив. Цитата : "Есть в Петербурге сильный враг всех, получающих четыреста рублей в год жалованья или около того. Враг этот не кто другой, как наш северный мороз, хотя, впрочем, и говорят, что он очень здоров" Акакий Акакиевич старается ступать как можно легче по камням и плитам, дабы не истереть подметок. В этом городе Башмачкин чувствует себя одиноким, его улицы кажутся бесконечной пустыней. Город - ветреный. Именно он надул в горло чиновника жабу, а тот и умер. Гоголь подробно описывает вьюгу. Она - и после смерти чиновника - летает над Петербургом, пугая, как и тень мертвеца всех. Бездушный город поглощает все лучшее в человеке, является символом зла, убивает, заставляет задуматься над смыслом существования...
Весь він був створений для бранної тривоги. М. В. Гоголь
Запорозька Січ... Це не тільки місце. Це втілення мрії українського народу про вільне життя, про бойові подвиги. Це царство волі й рівності. Це вільна республіка, у якій живуть люди широкого розмаху душі, абсолютно вільні й рівні. Тут виховуються вільні, мужні характери, для яких немає нічого вищого за інтереси народу, за волю й незалежність Вітчизни.
Такою я побачив Запорозьку Січ у повісті М. В. Гоголя "Тарас Бульба". Втіленням духу запорозького козацтва є Тарас Бульба — головний герой повісті.
Тарас був "один з корінних, старих полковників". Він любив просте похідне життя запорожців. Чисте поле та добрий кінь — от і все, що йому потрібно. Побачившись після довгої розлуки із синами, Тарас назавтра ж поспішає з ними на Січ, до козаків. Суворий, вимогливий, Тарас Бульба й синів своїх виховує суворо, за законами Запорозької Січі. Для нього головне, щоб його сини "воювали хоробро, захищали б завжди честь лицарську, щоб стояли завжди за віру Христову".
Сам Тарас Бульба веде життя, повне негод і небезпек. Ходив він у бойові походи й проти турків, і проти ляхів. Він нещадно карає польських магнатів і захищає пригноблених і знедолених. Це людина величезної волі й великого розуму, тому запорожці обирають його отаманом. Зворушливо й дбайливо ставиться він до своїх товаришів. Перед боєм він захотів висловити все, що було на серці, і звернувся до козаків з промовою, у якій сказав: "Немає уз святіше товариства!" Він мудрий і досвідчений ватажок козачого війська, тому перед боєм хоче зміцнити волю й віру запорожців, щоб міцно вони стояли, захищаючи рідну землю. За Російську землю, за православну віру, за Січ і бойове товариство закликає він стояти до кінця.
Петербург Гоголя - город деловой, но улицы его грязны, заметен контраст между особняками в центре и убогими квартирками на окраинах. Лестницы в домах бедных никогда не моются, везде мухи, грязь, выливаются .
Петербургский климат скверен. Сам город к маленькому человеку враждебен. Вспомним, как насмехаются над Башмачкиным только потому что он - беден, плохо одет, малоразговорчив. Цитата : "Есть в Петербурге сильный враг всех, получающих четыреста рублей в год жалованья или около того. Враг этот не кто другой, как наш северный мороз, хотя, впрочем, и говорят, что он очень здоров" Акакий Акакиевич старается ступать как можно легче по камням и плитам, дабы не истереть подметок. В этом городе Башмачкин чувствует себя одиноким, его улицы кажутся бесконечной пустыней. Город - ветреный. Именно он надул в горло чиновника жабу, а тот и умер. Гоголь подробно описывает вьюгу. Она - и после смерти чиновника - летает над Петербургом, пугая, как и тень мертвеца всех. Бездушный город поглощает все лучшее в человеке, является символом зла, убивает, заставляет задуматься над смыслом существования...
Весь він був створений для бранної тривоги. М. В. Гоголь
Запорозька Січ... Це не тільки місце. Це втілення мрії українського народу про вільне життя, про бойові подвиги. Це царство волі й рівності. Це вільна республіка, у якій живуть люди широкого розмаху душі, абсолютно вільні й рівні. Тут виховуються вільні, мужні характери, для яких немає нічого вищого за інтереси народу, за волю й незалежність Вітчизни.
Такою я побачив Запорозьку Січ у повісті М. В. Гоголя "Тарас Бульба". Втіленням духу запорозького козацтва є Тарас Бульба — головний герой повісті.
Тарас був "один з корінних, старих полковників". Він любив просте похідне життя запорожців. Чисте поле та добрий кінь — от і все, що йому потрібно. Побачившись після довгої розлуки із синами, Тарас назавтра ж поспішає з ними на Січ, до козаків. Суворий, вимогливий, Тарас Бульба й синів своїх виховує суворо, за законами Запорозької Січі. Для нього головне, щоб його сини "воювали хоробро, захищали б завжди честь лицарську, щоб стояли завжди за віру Христову".
Сам Тарас Бульба веде життя, повне негод і небезпек. Ходив він у бойові походи й проти турків, і проти ляхів. Він нещадно карає польських магнатів і захищає пригноблених і знедолених. Це людина величезної волі й великого розуму, тому запорожці обирають його отаманом. Зворушливо й дбайливо ставиться він до своїх товаришів. Перед боєм він захотів висловити все, що було на серці, і звернувся до козаків з промовою, у якій сказав: "Немає уз святіше товариства!" Він мудрий і досвідчений ватажок козачого війська, тому перед боєм хоче зміцнити волю й віру запорожців, щоб міцно вони стояли, захищаючи рідну землю. За Російську землю, за православну віру, за Січ і бойове товариство закликає він стояти до кінця.