Придумай и запиши 4 вопроса к произведению В.Ф Одоевского Городок в табакерке 1) Простой вопрос 2) уточняющий вопрос 3)оценочный вопрос 4) творческий вопрос да я вас уже задолбала но у меня СОЧ
Мороз подрал по коже кузнеца; испугавшись и побледнев, не знал он, что делать; уже хотел перекреститься.. . Но черт, наклонив свое собачье рыльце ему на правое ухо, сказал: — Это я — твой друг, все сделаю для товарища и друга! Денег дам сколько хочешь, — пискнул он ему в левое ухо. — Оксана будет сегодня же наша, — шепнул он, заворотивши свою морду снова на правое ухо. Кузнец стоял, размышляя. — Изволь, — сказал он наконец, — за такую цену готов быть твоим! Черт всплеснул руками и начал от радости галопировать на шее кузнеца. «Теперь-то попался кузнец! — думал он про себя, — теперь-то я вымещу на тебе, голубчик, все твои малеванья и небылицы, взводимые на чертей! Что теперь скажут мои товарищи, когда узнают, что самый набожнейший из всего села человек в моих руках? » Тут черт засмеялся от радости, вспомнивши, как будет дразнить в аде все хвостатое племя, как будет беситься хромой черт, считавшийся между ними первым на выдумки. — Ну, Вакула! — пропищал черт, все так же не слезая с шеи, как бы опасаясь, чтобы он не убежал, — ты знаешь, что без контракта ничего не делают. — Я готов! — сказал кузнец. — У вас, я слышал, расписываются кровью; постой же, я достану в кармане гвоздь! — Тут он заложил назад руку — и хвать черта за хвост. — Вишь, какой шутник! — закричал, смеясь, черт. — Ну, полно, довольно уже шалить! — Постой, голубчик! — закричал кузнец, — а вот это как тебе покажется? — При сем слове он сотворил крест, и черт сделался так тих, как ягненок. — Постой же, — сказал он, стаскивая его за хвост на землю, — будешь ты у меня знать подучивать на грехи добрых людей и честных христиан! — Тут кузнец, не выпуская хвоста, вскочил на него верхом и поднял руку для крестного знамения. — Помилуй, Вакула! — жалобно простонал черт, — все что для тебя нужно, все сделаю, отпусти только душу на покаяние: не клади на меня страшного креста! — А, вот каким голосом запел, немец проклятый! Теперь я знаю, что делать. Вези меня сей же час на себе, слышишь, неси, как птица! — Куда? — произнес печальный черт. — В Петембург, прямо к царице! И кузнец обомлел от страха, чувствуя себя
Китай не тільки далекий від нас за відстанню, а й так само далекий своєю культурою. Інша нація, інші традиції та звичаї, ми різні з цим народом навіть у дрібницях. Але духовний світ українців багато в чому схожий на духовний світ Піднебесної. Хоча свої думки можна виражати по-різному, та від цього їх схожість не щезне. Саме тому в глибині душі ми добре розуміємо мистецтво цієї країни з великою історією і культурою, одним з представників якої є і відомий китайський поет Ду Фу.
У багатьох своїх поетичних творах Ду Фу підіймає тему війни і миру, тему життя і смерті. Це цілком зрозуміло, адже на долю поета випало багато важких випробувань. Він випив гірку чашу, до країв наповнену боями, заколотами, бунтами, немилістю імператора, скитаннями, нестатками, відірваністю від родини і всього того, що було йому дорогим. Цією тепкою настоянкою просякнуте усе життя Ду Фу, уся його творчість. У своїх віршах поет виливав свою спрагу за мирними часами, ностальгію за рідними краями, печаль і тугу за сім’єю.
У своєму вірші «Пісня про хліб і шовк» Ду Фу докоряє своєму невидимому співрозмовнику, що хоч в країні тисячі маленьких і великих міст, в жодному з них немає миру та злагоди. Майже кожне місто має своє військо, яке замість того, щоб засіювати поля, засіює рідну землю болем і смертю. Поет запитує: коли ж закінчаться ці руйнівні часи, коли ж знову люди займуться шовківництвом і знов у почнуть співати? І що ж треба зробити, щоб так залишалося вічно, та й взагалі, можливе таке, чи ні? Такі патріотичні запитання звучать у багатьох його поетичних творах, а в інших можна прочитати їх між рядків.
Немало віршів Ду Фу присвятив своїм рідним і близьким. Серед цих віршів і поезія «При місяці згадую брата». Поет ігає, як переливаються роси у місячному сяйві і згадує, що таку саму картину бачив колись давно і в рідних краях, де пройшло його дитинство, краях, до яких шлях закритий назавжди. Своїм знайомим блиском краплі роси викликають у автора невимовну журбу за тими, з ким його на все життя розлучила війна.
Історія нашої рідної України, як і історія Китаю, має немало слідів, що залишилися після кривавих війн. Українці не з чуток знають, що таке війна, що таке біль та туга за рідними, що таке повоєнне спустошення. Ці знання передаються нам із покоління в покоління на генетичному рівні, тому почуття та мотиви творів Ду Фу добре зрозумілі нашим співвітчизникам, вони дуже схожі на ті, якими насичували свої віршу найвідоміші і найталановитіші українські поети.
Відомо, що розуміння самого себе приходить через розуміння інших. Заглибившись в символи і образи поетичної творчості Ду Фу, ми отримуємо шанс зрозуміти інших і побачити самих себе.
Мороз подрал по коже кузнеца; испугавшись и побледнев, не знал он, что делать; уже хотел перекреститься.. . Но черт, наклонив свое собачье рыльце ему на правое ухо, сказал: — Это я — твой друг, все сделаю для товарища и друга! Денег дам сколько хочешь, — пискнул он ему в левое ухо. — Оксана будет сегодня же наша, — шепнул он, заворотивши свою морду снова на правое ухо. Кузнец стоял, размышляя. — Изволь, — сказал он наконец, — за такую цену готов быть твоим! Черт всплеснул руками и начал от радости галопировать на шее кузнеца. «Теперь-то попался кузнец! — думал он про себя, — теперь-то я вымещу на тебе, голубчик, все твои малеванья и небылицы, взводимые на чертей! Что теперь скажут мои товарищи, когда узнают, что самый набожнейший из всего села человек в моих руках? » Тут черт засмеялся от радости, вспомнивши, как будет дразнить в аде все хвостатое племя, как будет беситься хромой черт, считавшийся между ними первым на выдумки. — Ну, Вакула! — пропищал черт, все так же не слезая с шеи, как бы опасаясь, чтобы он не убежал, — ты знаешь, что без контракта ничего не делают. — Я готов! — сказал кузнец. — У вас, я слышал, расписываются кровью; постой же, я достану в кармане гвоздь! — Тут он заложил назад руку — и хвать черта за хвост. — Вишь, какой шутник! — закричал, смеясь, черт. — Ну, полно, довольно уже шалить! — Постой, голубчик! — закричал кузнец, — а вот это как тебе покажется? — При сем слове он сотворил крест, и черт сделался так тих, как ягненок. — Постой же, — сказал он, стаскивая его за хвост на землю, — будешь ты у меня знать подучивать на грехи добрых людей и честных христиан! — Тут кузнец, не выпуская хвоста, вскочил на него верхом и поднял руку для крестного знамения. — Помилуй, Вакула! — жалобно простонал черт, — все что для тебя нужно, все сделаю, отпусти только душу на покаяние: не клади на меня страшного креста! — А, вот каким голосом запел, немец проклятый! Теперь я знаю, что делать. Вези меня сей же час на себе, слышишь, неси, как птица! — Куда? — произнес печальный черт. — В Петембург, прямо к царице! И кузнец обомлел от страха, чувствуя себя
Объяснение:
У багатьох своїх поетичних творах Ду Фу підіймає тему війни і миру, тему життя і смерті. Це цілком зрозуміло, адже на долю поета випало багато важких випробувань. Він випив гірку чашу, до країв наповнену боями, заколотами, бунтами, немилістю імператора, скитаннями, нестатками, відірваністю від родини і всього того, що було йому дорогим. Цією тепкою настоянкою просякнуте усе життя Ду Фу, уся його творчість. У своїх віршах поет виливав свою спрагу за мирними часами, ностальгію за рідними краями, печаль і тугу за сім’єю.
У своєму вірші «Пісня про хліб і шовк» Ду Фу докоряє своєму невидимому співрозмовнику, що хоч в країні тисячі маленьких і великих міст, в жодному з них немає миру та злагоди. Майже кожне місто має своє військо, яке замість того, щоб засіювати поля, засіює рідну землю болем і смертю. Поет запитує: коли ж закінчаться ці руйнівні часи, коли ж знову люди займуться шовківництвом і знов у почнуть співати? І що ж треба зробити, щоб так залишалося вічно, та й взагалі, можливе таке, чи ні? Такі патріотичні запитання звучать у багатьох його поетичних творах, а в інших можна прочитати їх між рядків.
Немало віршів Ду Фу присвятив своїм рідним і близьким. Серед цих віршів і поезія «При місяці згадую брата». Поет ігає, як переливаються роси у місячному сяйві і згадує, що таку саму картину бачив колись давно і в рідних краях, де пройшло його дитинство, краях, до яких шлях закритий назавжди. Своїм знайомим блиском краплі роси викликають у автора невимовну журбу за тими, з ким його на все життя розлучила війна.
Історія нашої рідної України, як і історія Китаю, має немало слідів, що залишилися після кривавих війн. Українці не з чуток знають, що таке війна, що таке біль та туга за рідними, що таке повоєнне спустошення. Ці знання передаються нам із покоління в покоління на генетичному рівні, тому почуття та мотиви творів Ду Фу добре зрозумілі нашим співвітчизникам, вони дуже схожі на ті, якими насичували свої віршу найвідоміші і найталановитіші українські поети.
Відомо, що розуміння самого себе приходить через розуміння інших. Заглибившись в символи і образи поетичної творчості Ду Фу, ми отримуємо шанс зрозуміти інших і побачити самих себе.