ШЕРЛОК ХОЛМС (англ. Sherlock Holmes) - герой повісті А.Конан Дойл «Етюд у багряних тонах» (1887), «Знак чотирьох» (1890), «Собака Баскервілів» (1902) і збірок оповідань «Пригоди Шерлока Холмса» (1891 ), «Спогади про Шерлока Холмса» (1892-1893) та інших. Образ незвичайно людини, здатного розгадати якусь головоломну ситуацію, пояснити щось, що здавалося незрозумілим, з'явився в літературі до Конан Дойла. Едгар По створив Дюпена і Леграна, попередників Ш.Х. У.Коллинз написав детективний роман «Місячний камінь», де професійний сищик і проникливий сільський лікар розгадують неймовірно заплутану історію викрадення індійського алмаза. А. К.Доіл продовжив розробку жанру і зробив це настільки успішно, що багато читачів повірили в реальність Ш.Х., почали писати листи на Бейкер-стріт, де, як відомо, жив цей геніальний сищик, ділячи квартиру зі своїм другом і літописцем доктором Ватсоном. Подібну пару першим описав Е. По - поруч з непересічною особистістю перебувала людина вельми звичайних достоїнств, недурний, але і не здатний осягнути хід міркувань свого друга і тому потребує поясненнях, які також необхідні і читачам. Доктор Ватсон - зацікавлений гач, а часто і учасник пригод Ш.Х., із захопленням стежить за його роботою і описує її в своїх розповідях. Завдяки його записам нам стали відомі методи, звички і особливості Ш.Х. Воістину це був зовсім унікальна людина, його розум не знав рівних, і він вибрав незвичну сферу застосування своїх талантів - криміналістику, віддавши власний інтелект розслідуванням незрозумілих убивств, страшних загадок або таємничих зникнень. Як суперник Ш.Х. (Правда, досить смішного і на подив нетямущого) виступає професійний сищик Скотланд-Ярду Лейстрейд, часто приписують собі успіхи знаменитого детектива-любителя. За традицією, започаткованою в англійському дендизмом, любитель, який робить що-небудь з одного тільки інтересу і власного задоволення, вище професіонала, який працює заради шматка хліба. Саме тому Конан доїв за до доктора Ватсона всіляко підкреслює, що його герой - джентльмен, люблячий на дозвіллі розгадати одну-дві кримінальні загадки і вибирає найбільш цікаві для себе. Ш.Х. може відмовитися від справи герцога, який обіцяє нечуваний гонорар, і зайнятися історією простий гувернантки, яка не має ні гроша. Король Богемії пропонував йому дорогоцінний перстень, але Ш.Х. попросив натомість лише фотографію жінки, яка змогла розкусити його задум і викликала тим самим його захоплення. Особливу чарівність цього образу пов'язане з тим, що в ньому дивовижно поєднуються неймовірна сть, гострий розум з простими людськими симпатіями і слабкостями. Ш.Х.- прекрасний скрипаль, він любить музику, тютюн і часом здатний цілими днями лежати на дивані, розпалюючи люльку і дозволяючи собі роздумів. Але періоди апатії змінюються приливами шаленою енергії, і ось він знову готовий мчати на інший кінець Лондона, щоб влаштовувати засідку або вивчати місце події. Блискуча розгадка і піймання злочинця - звичайний фінал таких історій. Проникливість Ш.Х. здається надприродною, але його пояснення завжди прості, і недогадливий доктор Ватсон з досадою констатує, що і він міг би сам здогадатися, якби звернув увагу на ту чи іншу деталь. «Ви дивіться, але ви не гаєте, а це велика різниця», - пояснює Ш.Х. секрет свого мистецтва. Нащадками Ш.Х. в детективному жанрі стали Еркюль Пуаро, комісар Мегре і багато інших персонажів
Пророк» — стихотворение А.С.Пушкина, написанное им в Михайловском, в 1826 году. Эта работа — важная поэтическая декларация, которая прямым образом отражает представление, взгляд автора на призвание поэта.Главная тема стиха – это тема поэта и поэзии, тема высокого назначения поэта. Жанр поэтической работы – легенда. В основе стихотворения лежит аллегория: поэт – пророк.В стихотворении «Пророк» А.С. Пушкина говорится о качествах, свойствах, которыми должен обладать поэт в сравнении с обычным человеком, чтобы полностью оправдать высокое назначение поэта. Если в других поэтических работах, говоря о миссии поэзии и поэта, Александр Сергеевич использует аллегорически образы античной мифологии (Аполлон, Парнас…), то здесь он обращается к библейской мифологии. В этом произведении: не поэт, а пророк, не Аполлон, а бог, не муза, а шестикрылый серафим (то есть ангел). Посланник бога, серафим, преобразует природу человека, чтобы сделать из него поэта (пророка). И открываются у человека глаза («зеницы») – он всё видеть и понимать, глядеть на солнце, подобно орлу. Он узреть, как в небе летают ангелы, и растёт трава. Всё это чуткое и мудрое понимание и осознание реальной действительности невозможно передать обычной речью – «и празднословной и лукавой». И серафим вручает поэту вместо языка жало мудрой змеи; а вместо обыкновенного «трепетного сердца» он вкладывает ему в грудь «уголь, пылающий огнём».Ведь только в изменённом состоянии, на накале чувств поэт готов творить создавать высокие произведения. Но дело не только в полном преображении. Должна быть цель, высокая цель, во имя чего творит поэт, которая придаст смысл работе, и истинное содержание всему тому, во что он так глубоко верит; и верно видит, слышит, чувствует, и умеет передать словом. Такая «цель» обозначена, как «бога глас», обращенный к «пророку» и призывает его «жечь сердца людей» своим мудрым словом («глаголом»). И демонстрировать людям подлинную, без украшательств, правду жизни.Этот образ пушкинского поэта-пророка восходит к поэтике декабристов. Безусловна и связь между состоянием Пушкина, горестно пережившего в Михайловском весть о казни своих друзей и товарищей, и его работой «Пророк». Ведь это стихотворение увидело свет осенью 1826 года, после безжалостной расправы над декабристами.Проводя анализ стихотворения «Пророк» и сравнивая его с другими поэтическими декларациями, можно сказать, что это творение автора крайне принципиально, так как в нём Пушкин отстаивает ведущую роль искусства. «Жечь глаголом» сердца людей – вот истинное предназначение поэта-пророка, не оставаться в стороне, реагировать на происходящее в обществе.Быть настоящим поэтом – это значит нести людям подлинную, верную, неприкрашенную правду жизни, откликаться на злобу дня, понимать, что происходит в жизни и что тревожит людей. Поэт-пророк – выше обыденного.Какие средства поэтической выразительности использует автор? Метафоры – «неба содроганье», «глаголом жги сердца людей»; эпитеты – «жало мудрыя змеи», «язык празднословный», «духовной жаждою томим»; сравнения – «как сон», «как труп в пустыне я лежал», «отверзлись вещие зеницы, как у испуганной орлицы»; старославянизмы – «зеницы», «персты», «внял».Образ пророка связан и с господством библейского стиля в стихотворении «Пророк»: «божественный глагол», «шестикрылый серафим», «персты легкие» и т.д. Такого обилия церковнославянизмов мы не обнаруживаем ни в одном из стихотворений Пушкина. В этой поэтической работе главенствует не только библейская образность и лексика, но и торжественно-суровая интонация речей пророка, а также небогатый библейский синтаксис малых предложений. Список признаков и свойств ясновидения пророка построен по принципу нагнетания интонации в предложениях, он гипнотизирует господством лаконичных фраз. Анафорическое библейское построение периода с союза «и» вносит эмоциональную напряженность. Анафоры: строки начинаются с союза «И» 16 раз. Стихотворение написано четыхстопным ямбом без деления на строфы.В «Пророке» передана языковая система Библии. Есть «библеизмы», использующиеся в русской поэзии со времен Ломоносова и Державина.Проводя анализ стихотворения «Пророк», мы понимаем, что по своему построению – это монолог, ему присущ торжественный ораторский стиль.Среди лирических произведений Пушкина «Пророк» занимает особое место. В непростых условиях гнетущей и мстительной реакции он подтверждал правоту взглядов казненных, провозглашал верность идеалам декабристов.
