н. н., немолодой светский человек, вспоминает , которая приключилась, когда ему было лет двадцать пять. н. н. тогда путешествовал без цели и без плана и на пути своем остановился в тихом городке n. однажды н. н., придя на студенческую вечеринку, познакомился в толпе с двумя -- молодым художником, назвавшимся гагиным, и его сестрой анной, которую гагин называл асей. н. н. избегал за границей, но новый знакомый ему понравился сразу. гагин пригласил н. н. к себе домой, на квартиру, в которой они с сестрою остановились. н. н. был очарован своими новыми друзьями. ася сначала дичилась н. н., но скоро уже сама заговаривала с ним. наступил вечер, пришла пора ехать домой. уезжая от гагиных, н. н. почувствовал себя счастливым. прошло много дней. шалости аси были разнообразны, каждый день она представлялась новой, другой -- то благовоспитанной барышней, то шаловливым ребенком, то простенькой девочкой. н. н. регулярно навещал гагиных. какое-то время спустя ася перестала шалить, выглядела огорченной, избегала н. н. гагин обращался с ней ласково-снисходительно, а в н. н. крепло подозрение, что гагин -- не брат аси. странный случай подтвердил его подозрения. однажды н. н. случайно подслушал разговор гагиных, в котором ася говорила гагину, что любит его и никого другого не хочет любить. н. н. было горько. несколько следующих дней н. н. провел на природе, избегая гагиных. но через несколько дней он нашел дома записку от гагина, который просил его прийти. гагин встретил н. н. по--приятельски, но ася, увидев гостя, расхохоталась и убежала. тогда гагин рассказал другу своей сестры. родители гагина жили в своей деревне. после смерти матери гагина его отец воспитывал сына сам. но однажды приехал дядя гагина, который решил, что мальчик должен учиться в петербурге. отец противился, но уступил, и гагин поступил в школу, а затем в гвардейский полк. гагин часто приезжал и однажды, уже лет в двадцать, увидел в своем доме маленькую девочку асю, но не обратил на нее никакого внимания, услышав от отца, что она сирота и взята им ''на прокормление''. гагин долго не был у отца и лишь получал от него письма, как вдруг однажды пришло известие о его смертельной болезни. гагин приехал и застал отца умирающим. тот завещал сыну заботиться о своей дочери, сестре гагина -- асе. скоро отец умер, а слуга рассказал гагину, что ася -- дочь отца гагина и горничной татьяны. отец гагина привязался к татьяне и даже хотел на ней жениться, но татьяна не считала себя барыней и жила у своей сестры вместе с асей. когда асе было девять лет, она лишилась матери. отец взял её в дом и воспитывал сам. она стыдилась своего происхождения и поначалу боялась гагина, но потом его полюбила. тот тоже к ней привязался, её в петербург и, как ему ни было горько это делать, отдал в пансион. там у нее не было подруг, барышни её не любили, но теперь ей семнадцать, она закончила учиться, и они вместе поехали за границу. и вот… она шалит и дурачится по--прежнему… после рассказа гагина н. н. стало легко. ася, встретившая их в комнате, внезапно попросила гагина сыграть им вальс, и н. н. и ася долго танцевали. ася вальсировала прекрасно, и н. н. долго потом вспоминал этот танец. весь следующий день гагин, н. н. и ася были вместе и веселились, как дети, но через день ася была бледна, она сказала, что думает о своей смерти. все, кроме гагина, были грустны. однажды н. н. принесли записку от аси, в которой она просила его прийти. скоро к н. н. пришел гагин и сказал, что ася влюблена в н. н. вчера весь вечер её била лихорадка, она ничего не ела, плакала и призналась, что любит н. н. она желает уехать… н. н. рассказал другу о записке, которую прислала ему ася. гагин понимал, что его друг не женится на асе, поэтому они договорились, что н. н. честно с ней объяснится, а гагин будет сидеть дома и не подавать виду, что знает о записке. гагин ушел, а у н. н. голова шла кругом. другая записка известила.
«Епічний театр» (нім. episches Theater) — театральна теорія драматурга і режисера Бертольта Брехта, що зробила значний вплив на розвиток світового драматичного театру[1]. Теоретично розроблені Брехтом методи побудови п'єс і спектаклів: поєднання драматичної дії з епічною розповідною, включення в спектакль самого автора, «ефект очуження» як б представити явище з несподіваного боку, а також принцип «дистанціювання», що дозволяє акторові висловити своє ставлення до персонажа, руйнування так званої «четвертої стіни», що відокремлює сцену від залу для глядачів, і можливість безпосереднього спілкування актора з глядачем — міцно увійшли в європейську театральну культуру.
Свою теорію, що спирається на традиції західноєвропейського «театру вистави», Брехт протиставляв «психологічному» театру («театру переживання»), який пов'язують зазвичай з ім'ям К. С. Станіславського, саме для цього театру розробив систему роботи актора над роллю. При цьому сам Брехт, як режисер, в процесі роботи охоче користувався і методами Станіславського і корінну відмінність бачив у принципах взаємин між сценою і залом для глядачів, в тому «надзавданні», заради якого ставиться спектакль. В останні роки Брехт готовий був відмовитися від терміну «епічний театр», як занадто розпливчастого, але більш точної назви для свого театру не знайшов [2]. Ідеї Брехта захопили найбільших театральних режисерів другої половини XX століття, Жан Люк Годар переніс їх і в кінематограф [3]; але сформульовані драматургом принципи були розраховані на тих, хто, за його словами, «заслуговує звання художника», і найменш продуктивним виявилося буквальне слідування його теоретичним есе.
Объяснение:
«Епічний театр» (нім. episches Theater) — театральна теорія драматурга і режисера Бертольта Брехта, що зробила значний вплив на розвиток світового драматичного театру[1]. Теоретично розроблені Брехтом методи побудови п'єс і спектаклів: поєднання драматичної дії з епічною розповідною, включення в спектакль самого автора, «ефект очуження» як б представити явище з несподіваного боку, а також принцип «дистанціювання», що дозволяє акторові висловити своє ставлення до персонажа, руйнування так званої «четвертої стіни», що відокремлює сцену від залу для глядачів, і можливість безпосереднього спілкування актора з глядачем — міцно увійшли в європейську театральну культуру.
Свою теорію, що спирається на традиції західноєвропейського «театру вистави», Брехт протиставляв «психологічному» театру («театру переживання»), який пов'язують зазвичай з ім'ям К. С. Станіславського, саме для цього театру розробив систему роботи актора над роллю. При цьому сам Брехт, як режисер, в процесі роботи охоче користувався і методами Станіславського і корінну відмінність бачив у принципах взаємин між сценою і залом для глядачів, в тому «надзавданні», заради якого ставиться спектакль. В останні роки Брехт готовий був відмовитися від терміну «епічний театр», як занадто розпливчастого, але більш точної назви для свого театру не знайшов [2]. Ідеї Брехта захопили найбільших театральних режисерів другої половини XX століття, Жан Люк Годар переніс їх і в кінематограф [3]; але сформульовані драматургом принципи були розраховані на тих, хто, за його словами, «заслуговує звання художника», і найменш продуктивним виявилося буквальне слідування його теоретичним есе.