Іліа́да (дав.-гр. Ἰλιάς, МФА: [iːliás]) — кіклічна поема, що налічує 24 пісні, які складаються з 15693 віршів. Авторство приписують Гомеру. Ця поема є найдавнішою зі збережених пам'яток грецької літератури. «Іліада» є переробкою й об'єднанням численних переказів Стародавньої Греції про подвиги давніх героїв.
ІліадаἸλιάς

Єлена та Паріс, червонофігурний кратер, анонімний Вазописець із Стокгольма 1999Жанркіклічна поемаАвторприписується ГомеруМовадавньогрецька моваНаписано8 ст. до н.е.Попередній твірКіпріїНаступний твірЕфіопіда і Posthomericad Цей твір у Вікісховищі Цей твір у Вікіцитатах
Разом з «Одіссеєю» має 8-й номер у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часівжурналу Ньюсвік[1].
Описано події десятого року облоги Трої(Іліона) об'єднаним військом грецьких вождів. Сказання про попередні події (викрадення Єлени Парісом, виступ греків (ахейців) під верховним начальством Агамемнона), постаті головних вождів (Агамемнон, Менелай, Ахілл, Одісей, Нестор, Діомед, Аякс, Ідоменей та ін., троянський цар Пріам, його сини Гектор, Паріс і т. д.), так само, як і результат війни (загибель Трої), заздалегідь в Іліаді є відомими. Іліада охоплює лише незначний проміжок часу — епізод з історії облоги Трої.
Текст «Іліади» зберігся у редакції олександрійських філологів, які розділили поему на 24 пісні у 3 ст. до н. е.: кількість пісень в «Іліаді» була пов'язана з кількістю літер у давньогрецькому алфавіті (24). Епічні оповіді, оброблені в «Іліаді», мають тривалу історію. Розкопки Шлімана в Трої виявили культуру, яка відповідає описам «Іліади» і датовану кінцем 2 тисячоліття до н. е. Дешифровані хетські написи також свідчать про існування могутньої ахейської держави в 13 столітті до н. е. і навіть містять низку імен, досі відомих лише з давньогрецького епосу.
В «Іліаді» зображуються соціальні відносини «гомерівського періоду», проте в ній збереглися також і рудименти мікенської доби. Наприклад, більшість персонажів «Іліади» з'явилися ще до грецьких богів, видозмінених у процесі схрещення місцевих культів із релігією Зевса — бога нових завойовників. За Узенером, у самому циклі сказань про взяття Трої («Священного Іліону») і наступному поверненні грецьких воїнів, можна побачити відлуння прадавніх міфів. Мотиви, що мають основне значення в побудові сюжету «Іліади», теж запозичені з інших сказань: «гнів Ахілла» — з епосу про гнів Мелеагра, а мотив розколу між Зевсом і Герою — із циклу міфів про Геракла.
Полковник Скалозуб типичный представитель аракчеевской армейской среды.
В его облике нет ничего карикатурного: исторически он вполне правдив.
Как и Фамусов, полковник Скалозуб руководствуется в своей жизни «философией»
и идеалом «века минувшего» , только в еще более грубой и откровенной форме.
Цель своей службы он видит не в защите отечества от посягательства врага, а в достижении богатства и знатности, которые для военного, по его мнению, доступнее. Чацкий характеризует его так:
Хрипун, удавленник, фагот,
Созвездие маневров и мазурки!
По словам Софьи, Скалозуб только и говорит, что «о фрунте и рядах» . Источник «военной мудрости» Скалозуба - это прусско-павловская школа в русской армии,
столь ненавистная свободомыслящим офицерам того времени, воспитанным на
заветах Суворова и Кутузова. В одной из ранних редакций комедии в разговоре с Репетиловым Скалозуб прямо заявляет:
Я школы Фридриха, в команде - гренадеры,
Фельдфебеля - мои Вольтеры.
Свою карьеру Скалозуб начал делать с того момента, когда герои 1812 года
стали заменяться тупыми и рабски преданными самодержавию солдафонами
во главе с Аракчеевым.
Именно люди типа Скалозуба менее чем через год после окончания
"Горя от ума" расстреляли из пушек декабристов на Сенатской площади в
Петербурге.
Образ его имел большое политическое значение для разоблачения военно-крепостнической реакции того времени.
Іліа́да (дав.-гр. Ἰλιάς, МФА: [iːliás]) — кіклічна поема, що налічує 24 пісні, які складаються з 15693 віршів. Авторство приписують Гомеру. Ця поема є найдавнішою зі збережених пам'яток грецької літератури. «Іліада» є переробкою й об'єднанням численних переказів Стародавньої Греції про подвиги давніх героїв.
ІліадаἸλιάς

Єлена та Паріс, червонофігурний кратер, анонімний Вазописець із Стокгольма 1999Жанркіклічна поемаАвторприписується ГомеруМовадавньогрецька моваНаписано8 ст. до н.е.Попередній твірКіпріїНаступний твірЕфіопіда і Posthomericad Цей твір у Вікісховищі Цей твір у Вікіцитатах
Разом з «Одіссеєю» має 8-й номер у Рейтингу 100 найкращих книг усіх часівжурналу Ньюсвік[1].
Описано події десятого року облоги Трої(Іліона) об'єднаним військом грецьких вождів. Сказання про попередні події (викрадення Єлени Парісом, виступ греків (ахейців) під верховним начальством Агамемнона), постаті головних вождів (Агамемнон, Менелай, Ахілл, Одісей, Нестор, Діомед, Аякс, Ідоменей та ін., троянський цар Пріам, його сини Гектор, Паріс і т. д.), так само, як і результат війни (загибель Трої), заздалегідь в Іліаді є відомими. Іліада охоплює лише незначний проміжок часу — епізод з історії облоги Трої.
Текст «Іліади» зберігся у редакції олександрійських філологів, які розділили поему на 24 пісні у 3 ст. до н. е.: кількість пісень в «Іліаді» була пов'язана з кількістю літер у давньогрецькому алфавіті (24). Епічні оповіді, оброблені в «Іліаді», мають тривалу історію. Розкопки Шлімана в Трої виявили культуру, яка відповідає описам «Іліади» і датовану кінцем 2 тисячоліття до н. е. Дешифровані хетські написи також свідчать про існування могутньої ахейської держави в 13 столітті до н. е. і навіть містять низку імен, досі відомих лише з давньогрецького епосу.
В «Іліаді» зображуються соціальні відносини «гомерівського періоду», проте в ній збереглися також і рудименти мікенської доби. Наприклад, більшість персонажів «Іліади» з'явилися ще до грецьких богів, видозмінених у процесі схрещення місцевих культів із релігією Зевса — бога нових завойовників. За Узенером, у самому циклі сказань про взяття Трої («Священного Іліону») і наступному поверненні грецьких воїнів, можна побачити відлуння прадавніх міфів. Мотиви, що мають основне значення в побудові сюжету «Іліади», теж запозичені з інших сказань: «гнів Ахілла» — з епосу про гнів Мелеагра, а мотив розколу між Зевсом і Герою — із циклу міфів про Геракла.
Полковник Скалозуб типичный представитель аракчеевской армейской среды.
В его облике нет ничего карикатурного: исторически он вполне правдив.
Как и Фамусов, полковник Скалозуб руководствуется в своей жизни «философией»
и идеалом «века минувшего» , только в еще более грубой и откровенной форме.
Цель своей службы он видит не в защите отечества от посягательства врага, а в достижении богатства и знатности, которые для военного, по его мнению, доступнее. Чацкий характеризует его так:
Хрипун, удавленник, фагот,
Созвездие маневров и мазурки!
По словам Софьи, Скалозуб только и говорит, что «о фрунте и рядах» . Источник «военной мудрости» Скалозуба - это прусско-павловская школа в русской армии,
столь ненавистная свободомыслящим офицерам того времени, воспитанным на
заветах Суворова и Кутузова. В одной из ранних редакций комедии в разговоре с Репетиловым Скалозуб прямо заявляет:
Я школы Фридриха, в команде - гренадеры,
Фельдфебеля - мои Вольтеры.
Свою карьеру Скалозуб начал делать с того момента, когда герои 1812 года
стали заменяться тупыми и рабски преданными самодержавию солдафонами
во главе с Аракчеевым.
Именно люди типа Скалозуба менее чем через год после окончания
"Горя от ума" расстреляли из пушек декабристов на Сенатской площади в
Петербурге.
Образ его имел большое политическое значение для разоблачения военно-крепостнической реакции того времени.
ЛУЧШИЙ ОТВЕТ ПЛЗ