Еще кратче никак островский гроза краткое содержание События пьесы происходят в 19 веке, в вымышленном городке Калинове, который расположился на высоком волжском берегу. В центре событий семья местной богатой купчихи и, по совместительству, законодательнице местной морали, Кабанихи. Действие происходит в общественном саду, на берегу Волги, где на сцене появляются все основные персонажи пьесы. Вначале местный механик-самоучка Кулибин обсуждает неподобающее поведение купца Дикого, богатея и самодура, с его молодым приказчиком Кудряшом и местным обывателем Шапкиным. К ним присоединяется Борис, родной племянник Дикого, который рассказывает, что его привело из Москвы в эту глушь и почему он вынужден терпеть выходки своего дяди. Дикой пообещал отдать положенную часть его наследства при условии, что Борис будет к нему почтителен. Кулигин утверждает, что вряд ли Дикой согласится добровольно отдать деньги, а Борис жалуется, что ему тяжело привыкать к обычаям, царящим как в доме дяди, так и в городе. Следом появляется странница, которая расхваливает город за благолепие и, особенно дом Кабановой. На вопрос Бориса о семье Кабановой, Кулигин называет ее ханжой, которая “нищих одаривает, а домашних поедом ест”. Появляется Кабанова, ее сопровождает дочь Варвара, довольно бойкая девушка, которая научилась скрывать от матери свои чувства. Сын Тихон, не особенно злой, но полностью находящийся под влиянием властной матери, который в ее присутствии не скажет поперек и слова. Вместе с ним его жена Катерина, молодая, скорее приятная, чем красивая, спокойная девушка. Она никак не может привыкнуть к строгим порядкам в семье своей свекрови, где никто не может высказать свое мнение и ей, после ее вольного детства, обстановка в семье мужа напоминает тюрьму. Во время прогулки по бульвару, Варвара смогла выпытать тайну Катерины, которая признается, что ей очень понравился Борис, что он не такой как все и она чувствует в нем родственную душу. Варвара предлагает ей устроить свидание, но Катерина приходит в ужас от этого предложения и отказывается. Напряженность ситуации усугубляется начинающейся грозой и городской сумасшедшей, которая при виде молодых девушек пророчит им адские муки, крича, что красота ведет в омут. Все это производит на Катерину гнетущее впечатление, и она торопится домой, чтобы и выпросить прощение за греховные мысли. Проводив мужа в поездку, оскорбленная унижением, которое высказывает свекровь, Катерина соглашается встретиться с Борисом на тайном свидании. Заключительное действие происходит в саду, где гуляют горожане и видны развалины с уцелевшей фреской, на которой изображена огненная гиена и опять вот-вот начнется гроза. Катерина не в силах избавиться от чувства вины за измену. Прилюдно бросается ему в ноги и признается в своем грехе, чем вызывает гнев Кабанихи, ужас и смятение Тихона, досаду у Варвары, сожаление Бориса и злорадство обывателей. Не выдержав чувства греховности за свой проступок и понимая, что никто не собирается и поддержать, Катерина бросается с крутого волжского обрыва. Вот такое вот Краткое содержание пьесы А. Островского «Гроза» .
Нам важко навіть уявити світ, в якому немає книги. До неї ми звикли з самого дитинства, вона розкривала перед нами дивовижні таємниці життя та давала корисні поради у важку хвилину, вчила нас розуміти самих себе.
Найважливіше призначення книги – зберігати знання, накопичені віками, і передати їх наступним поколінням. Завдяки цьому став можливий стрімкий прогрес людства в останні століття в галузі науки. Більшість наукових відкриттів робиться на основі раніше накопиченої й систематизованої інформації, результатах дослідів з усіх куточків світу. Знання, що ми отримуємо їх із книг, дозволяють нам рухатися вперед, не витрачаючи час на відкриття того, що вже комусь відомо. Книзі ми завдячуємо тим, що й сьогодні можемо насолоджуватися шедеврами давньої літератури. Як влучно пише І. Франко:
Книги - морська глибина, Хто в них пірне аж до дна, Той, хоч і труду мав досить, Дивнії перли виносить.
Спілкування з книгою допомагає людині розвиватися та вдосконалюватися. Адже для того, щоб зрозуміти зміст, який автор прагне донести до читача, треба читати вдумливо, уважно, підключати свій власний досвід, вміти аналізувати інформацію. І якщо читачеві це вдається, то перед ним розкривається цілий світ цікавих подій, глибоких душевних переживань, інтелектуальних відкриттів.
У всі часи до книги ставилися як до святині. Колись, ще до винайдення технології друку, книги переписувалися вручну, а їхні обкладинки оздоблювалися позолотою і дорогоцінним камінням. Книгою книг по праву вважається Біблія – давня і вічна скарбниця людської мудрості на всі випадки життя, що дійшла до нас крізь непросту історію двох тисячоліть. Викладені в ній принципи життя актуальні й сьогодні.
Книга, написана багато століть назад, допомагає нам пізнати світогляд і мислення наших далеких предків, розкриваючи тим самим секрети людської сутності. Завдяки книгам ми можемо прослідкувати еволюцію світогляду людини, суспільного устрою, етичних норм. Книги зберігають всю відому історію нашого існування на Землі.
Сьогодні книга дещо втрачає свої позиції по відношенні до інших високотехнологічних засобів комунікації. Але, на мою думку, в цьому немає нічого поганого. Електронні книжки, які можна знайти в Інтернеті, значно полегшують і прискорюють доступ до потрібної людині інформації. А прихильників читання традиційних книжок завжди буде багато, адже спілкування з друкованою книгою викликає особливе відчуття, ніби спілкуєшся з живою людиною.
островский гроза краткое содержание События пьесы происходят в 19 веке, в вымышленном городке Калинове, который расположился на высоком волжском берегу. В центре событий семья местной богатой купчихи и, по совместительству, законодательнице местной морали, Кабанихи. Действие происходит в общественном саду, на берегу Волги, где на сцене появляются все основные персонажи пьесы. Вначале местный механик-самоучка Кулибин обсуждает неподобающее поведение купца Дикого, богатея и самодура, с его молодым приказчиком Кудряшом и местным обывателем Шапкиным. К ним присоединяется Борис, родной племянник Дикого, который рассказывает, что его привело из Москвы в эту глушь и почему он вынужден терпеть выходки своего дяди. Дикой пообещал отдать положенную часть его наследства при условии, что Борис будет к нему почтителен. Кулигин утверждает, что вряд ли Дикой согласится добровольно отдать деньги, а Борис жалуется, что ему тяжело привыкать к обычаям, царящим как в доме дяди, так и в городе.
Следом появляется странница, которая расхваливает город за благолепие и, особенно дом Кабановой. На вопрос Бориса о семье Кабановой, Кулигин называет ее ханжой, которая “нищих одаривает, а домашних поедом ест”.
Появляется Кабанова, ее сопровождает дочь Варвара, довольно бойкая девушка, которая научилась скрывать от матери свои чувства. Сын Тихон, не особенно злой, но полностью находящийся под влиянием властной матери, который в ее присутствии не скажет поперек и слова. Вместе с ним его жена Катерина, молодая, скорее приятная, чем красивая, спокойная девушка. Она никак не может привыкнуть к строгим порядкам в семье своей свекрови, где никто не может высказать свое мнение и ей, после ее вольного детства, обстановка в семье мужа напоминает тюрьму.
Во время прогулки по бульвару, Варвара смогла выпытать тайну Катерины, которая признается, что ей очень понравился Борис, что он не такой как все и она чувствует в нем родственную душу. Варвара предлагает ей устроить свидание, но Катерина приходит в ужас от этого предложения и отказывается.
Напряженность ситуации усугубляется начинающейся грозой и городской сумасшедшей, которая при виде молодых девушек пророчит им адские муки, крича, что красота ведет в омут. Все это производит на Катерину гнетущее впечатление, и она торопится домой, чтобы и выпросить прощение за греховные мысли.
Проводив мужа в поездку, оскорбленная унижением, которое высказывает свекровь, Катерина соглашается встретиться с Борисом на тайном свидании.
Заключительное действие происходит в саду, где гуляют горожане и видны развалины с уцелевшей фреской, на которой изображена огненная гиена и опять вот-вот начнется гроза.
Катерина не в силах избавиться от чувства вины за измену. Прилюдно бросается ему в ноги и признается в своем грехе, чем вызывает гнев Кабанихи, ужас и смятение Тихона, досаду у Варвары, сожаление Бориса и злорадство обывателей.
Не выдержав чувства греховности за свой проступок и понимая, что никто не собирается и поддержать, Катерина бросается с крутого волжского обрыва. Вот такое вот Краткое содержание пьесы А. Островского «Гроза» .
Нам важко навіть уявити світ, в якому немає книги. До неї ми звикли з самого дитинства, вона розкривала перед нами дивовижні таємниці життя та давала корисні поради у важку хвилину, вчила нас розуміти самих себе.
Найважливіше призначення книги – зберігати знання, накопичені віками, і передати їх наступним поколінням. Завдяки цьому став можливий стрімкий прогрес людства в останні століття в галузі науки. Більшість наукових відкриттів робиться на основі раніше накопиченої й систематизованої інформації, результатах дослідів з усіх куточків світу. Знання, що ми отримуємо їх із книг, дозволяють нам рухатися вперед, не витрачаючи час на відкриття того, що вже комусь відомо. Книзі ми завдячуємо тим, що й сьогодні можемо насолоджуватися шедеврами давньої літератури. Як влучно пише І. Франко:
Книги - морська глибина,
Хто в них пірне аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
Спілкування з книгою допомагає людині розвиватися та вдосконалюватися. Адже для того, щоб зрозуміти зміст, який автор прагне донести до читача, треба читати вдумливо, уважно, підключати свій власний досвід, вміти аналізувати інформацію. І якщо читачеві це вдається, то перед ним розкривається цілий світ цікавих подій, глибоких душевних переживань, інтелектуальних відкриттів.
У всі часи до книги ставилися як до святині. Колись, ще до винайдення технології друку, книги переписувалися вручну, а їхні обкладинки оздоблювалися позолотою і дорогоцінним камінням. Книгою книг по праву вважається Біблія – давня і вічна скарбниця людської мудрості на всі випадки життя, що дійшла до нас крізь непросту історію двох тисячоліть. Викладені в ній принципи життя актуальні й сьогодні.
Книга, написана багато століть назад, допомагає нам пізнати світогляд і мислення наших далеких предків, розкриваючи тим самим секрети людської сутності. Завдяки книгам ми можемо прослідкувати еволюцію світогляду людини, суспільного устрою, етичних норм. Книги зберігають всю відому історію нашого існування на Землі.
Сьогодні книга дещо втрачає свої позиції по відношенні до інших високотехнологічних засобів комунікації. Але, на мою думку, в цьому немає нічого поганого. Електронні книжки, які можна знайти в Інтернеті, значно полегшують і прискорюють доступ до потрібної людині інформації. А прихильників читання традиційних книжок завжди буде багато, адже спілкування з друкованою книгою викликає особливе відчуття, ніби спілкуєшся з живою людиною.