Жил-был кот, которого звали Василек. Василек был нормальным спокойным милым домашним котом . Питался рыбкой, когда ел путассу, когда ему по праздникам минтай подавали, а когда и в пакетиках еду для кошек в дорогих супермаркетах покупали и давали ему тоже, наверное на праздник. Кот Василек был мудр. Чувствовал своих хозяев очень хорошо. Знал когда они радовались к ним подходил и мурлыкал вместе с ними, об ноги терся и балдел по-кошачьи. А когда хозяевам было грустно или скучно, тоже подходил и в кроватку ложился с хозяевами и мурлыкал, наверное забирал плохую негативную энергию, то есть восстанавливал человека, когда мог ноготками и лапками по мягкому одеялу водил, делая массаж. Вот такой кот Василек. Одной из его хозяек была девочка 14 лет, которую звали Люсия. Она его так любила, нежилась с ним всегда. Стремилась прийти пораньше после школы, чтобы поиграться с ним. Ведь с котами и кошками играться высшее наслаждение для человека.
Повесть-притча "Чайка під назвою Джонатан Лівінгстон" побачила світ Заході. Вийшовши з-під пера маловідомого людини, вона період коли отримала увагу читача і критики, потім він пробилася до гучної слави, а сьогодні впевнено лягла на книжкову полицю класики поруч із такими шедеврами, як "Маленький принц" Сент-Екзюпері.
Феномен притчі досі загадковий.
Льотчик, під назвою Річард Бах, пристрасно віддана своїй льотному ремесла, та ще автор маловідомих романів, прогулюючись якось берегом каналу у Каліфорнії, почув крик чайок і розібрав у яких слова "Чайка Джонатан Лівінгстон". Голос,произнесший це слово, змусив льотчика сісти за стіл переговорів й написати повість.
Проте твір виявилася недокінченої. Скільки не намагався письменник дописати її самотужки, справа не йшло, поки через вісім років надійшло хоча б Голос не надиктував продовження і закінчення притчі.
Цю версію появи "Чайки" повідомив сам Річард Бах. Відповідаючи стосовно питань численних читачів, які просили розшифрувати сенс повісті, він говорив, додати до написаному щось може, бо, на відміну романів, в "Чайці" йому належить ні рядки.
Таке пояснення походження притчі влаштовувало далеко ще не всіх. Його обвинуватили у саморекламі, у спробі набити собі кишеню. Сьогодні ж ставлення до потойбічним світам змінилося. Часом не тільки притчі, а й цілі "Євангелія", передані землянам інопланетянами, стали масовим явищем.
Річард Бах народивсяОук Парку в 1936 року. Американець Річард Бах єпра-пра-…-правнуком великого композитора Йоганна Себастьяна Баха. У 1956 року вчиться у Каліфорнійському Державному Університеті Лонг Біч.Областью її інтересів було всього, що пов'язане з літаками. Його за консультантом іпилота-каскадера зйомки фільму з його книзі.
Хоча авіація була його справжньої пристрастю, вона завжди мріяв писати. Ще старших класах з його вчителів допоміг йому усвідомити свій потенціал. В нього завжди була ідея про птаху, котра мріє пройти крізь стіну з обмежень й заборон. Вона перетворювалася на книжку "Чайка Джонатан Лівінгстон".
Це повість про майбутнє безмежній, досконалої життя, шлях у яку лежить через запаморочливі важкі польоти...
Насправді чайки не розумнішими людей. Як можна і люди, вони піклуються лише про годівлю, як і, вони хочуть витати в хмарах і цілі мають дуже й дужеприземленние. Крила, дають чайці, начебто, незаперечну перевагу перед людиною, використовуються нею тільки тому, щоб піднятися сталася на кілька жалюгідних футів від поверхні води. А вищою, і зайве! Що злетиш, важче буде розгледіти дрібнурибешку. І, тим довше доведеться до неї спускатися. До того ж, навколо багато одноплемінників, й у чомусь піклується саме про своєму власному черево. Трохи загавишся — хтось неодмінно потягне видобуток прямісінько з-під дзьоба.
«Але віддалік від усіх, далеко від рибальського судна і зажадав від берега сам робила свої тренувальні польоти чайка під назвою Джонатан Лівінгстон». І дуже навіть, що він, злетівши на сто футів до неба, опустив перетинчасті лапи, підняв дзьоб, витягнув вперед вигнуті дугою крильця і, долаючи біль, намагався утримати їх нинішнього становищі, витягнуті вперед крила знижували швидкість, і він летів так повільно, що вітер ледь шепотів в нього над вухом, а океан під нею здавався нерухомим, він примружив очі й весь звернувся до одне-єдине бажання: ось він затримав дихання і він трохи... трохи... однією дюйм... збільшив вигин крил, пера кошлалися, він втратив швидкість і впав». Він знову злетів, для нього був прикро так поступово вдалося домогтися, що міг парити як орел, у своїй не втрачати багато зусиль і енергії. І коли його вигнали з Зграї, він продовжував тренуватися, вважаючи, що він зможе повернутися, і навчити своїх колег всьому, і він сам навчився.
Багато російські читачі відразу почали критикуватиДжонатана-чайку і Річарда Баха. «Але хто дав право вирішити окремо взятому птаху долю всієї Зграї?» (обговорення з інтернет сайту читачів). Також багато хто вважає, що голос лише вигадка.
У насправді, як відрізнити голоси від Голоси?
"Існує лише одне істинний закон, той, який допомагає стати вільним. Іншого немає".
Насправді Голос чув як Бах, Голос чули і корилися Йому Сократ, Магомет, Жанна Д'Арк, Пушкін... Не чи тому все скоєне і написане цими людьми відбито в образах незрівнянної краси.
Я вважаючи, що немає інший книжки відповідає стосовно питань:
Жил-был кот, которого звали Василек. Василек был нормальным спокойным милым домашним котом . Питался рыбкой, когда ел путассу, когда ему по праздникам минтай подавали, а когда и в пакетиках еду для кошек в дорогих супермаркетах покупали и давали ему тоже, наверное на праздник. Кот Василек был мудр. Чувствовал своих хозяев очень хорошо. Знал когда они радовались к ним подходил и мурлыкал вместе с ними, об ноги терся и балдел по-кошачьи. А когда хозяевам было грустно или скучно, тоже подходил и в кроватку ложился с хозяевами и мурлыкал, наверное забирал плохую негативную энергию, то есть восстанавливал человека, когда мог ноготками и лапками по мягкому одеялу водил, делая массаж. Вот такой кот Василек. Одной из его хозяек была девочка 14 лет, которую звали Люсия. Она его так любила, нежилась с ним всегда. Стремилась прийти пораньше после школы, чтобы поиграться с ним. Ведь с котами и кошками играться высшее наслаждение для человека.
Объяснение:
Феномен притчі досі загадковий.
Льотчик, під назвою Річард Бах, пристрасно віддана своїй льотному ремесла, та ще автор маловідомих романів, прогулюючись якось берегом каналу у Каліфорнії, почув крик чайок і розібрав у яких слова "Чайка Джонатан Лівінгстон". Голос,произнесший це слово, змусив льотчика сісти за стіл переговорів й написати повість.
Проте твір виявилася недокінченої. Скільки не намагався письменник дописати її самотужки, справа не йшло, поки через вісім років надійшло хоча б Голос не надиктував продовження і закінчення притчі.
Цю версію появи "Чайки" повідомив сам Річард Бах. Відповідаючи стосовно питань численних читачів, які просили розшифрувати сенс повісті, він говорив, додати до написаному щось може, бо, на відміну романів, в "Чайці" йому належить ні рядки.
Таке пояснення походження притчі влаштовувало далеко ще не всіх. Його обвинуватили у саморекламі, у спробі набити собі кишеню. Сьогодні ж ставлення до потойбічним світам змінилося. Часом не тільки притчі, а й цілі "Євангелія", передані землянам інопланетянами, стали масовим явищем.
Річард Бах народивсяОук Парку в 1936 року. Американець Річард Бах єпра-пра-…-правнуком великого композитора Йоганна Себастьяна Баха. У 1956 року вчиться у Каліфорнійському Державному Університеті Лонг Біч.Областью її інтересів було всього, що пов'язане з літаками. Його за консультантом іпилота-каскадера зйомки фільму з його книзі.
Хоча авіація була його справжньої пристрастю, вона завжди мріяв писати. Ще старших класах з його вчителів допоміг йому усвідомити свій потенціал. В нього завжди була ідея про птаху, котра мріє пройти крізь стіну з обмежень й заборон. Вона перетворювалася на книжку "Чайка Джонатан Лівінгстон".
Це повість про майбутнє безмежній, досконалої життя, шлях у яку лежить через запаморочливі важкі польоти...
Насправді чайки не розумнішими людей. Як можна і люди, вони піклуються лише про годівлю, як і, вони хочуть витати в хмарах і цілі мають дуже й дужеприземленние. Крила, дають чайці, начебто, незаперечну перевагу перед людиною, використовуються нею тільки тому, щоб піднятися сталася на кілька жалюгідних футів від поверхні води. А вищою, і зайве! Що злетиш, важче буде розгледіти дрібнурибешку. І, тим довше доведеться до неї спускатися. До того ж, навколо багато одноплемінників, й у чомусь піклується саме про своєму власному черево. Трохи загавишся — хтось неодмінно потягне видобуток прямісінько з-під дзьоба.
«Але віддалік від усіх, далеко від рибальського судна і зажадав від берега сам робила свої тренувальні польоти чайка під назвою Джонатан Лівінгстон». І дуже навіть, що він, злетівши на сто футів до неба, опустив перетинчасті лапи, підняв дзьоб, витягнув вперед вигнуті дугою крильця і, долаючи біль, намагався утримати їх нинішнього становищі, витягнуті вперед крила знижували швидкість, і він летів так повільно, що вітер ледь шепотів в нього над вухом, а океан під нею здавався нерухомим, він примружив очі й весь звернувся до одне-єдине бажання: ось він затримав дихання і він трохи... трохи... однією дюйм... збільшив вигин крил, пера кошлалися, він втратив швидкість і впав». Він знову злетів, для нього був прикро так поступово вдалося домогтися, що міг парити як орел, у своїй не втрачати багато зусиль і енергії. І коли його вигнали з Зграї, він продовжував тренуватися, вважаючи, що він зможе повернутися, і навчити своїх колег всьому, і він сам навчився.
Багато російські читачі відразу почали критикуватиДжонатана-чайку і Річарда Баха. «Але хто дав право вирішити окремо взятому птаху долю всієї Зграї?» (обговорення з інтернет сайту читачів). Також багато хто вважає, що голос лише вигадка.
У насправді, як відрізнити голоси від Голоси?
"Існує лише одне істинний закон, той, який допомагає стати вільним. Іншого немає".
Насправді Голос чув як Бах, Голос чули і корилися Йому Сократ, Магомет, Жанна Д'Арк, Пушкін... Не чи тому все скоєне і написане цими людьми відбито в образах незрівнянної краси.
Я вважаючи, що немає інший книжки відповідає стосовно питань: